Псалом 90
1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого.
Господи, Ти був для нас притулком з роду в рід.
2 Перш ніж постали гори, і Ти поклав початок Землі та Всесвіту, – від віку й до віку Ти – Бог.
3 Ти перетворюєш людину в порох, сказавши: Поверніться, людські діти!
4 Адже для Тебе тисяча років, як день учорашній, що минув, як нічна сторожа .
5 Швидко зникають вони (люди ), наче ранішній сон, що забувається, – як трава,
6 що на світанку зеленіє і розцвітає, а ввечері скошеною засихає.
7 Так і ми в’янемо від Твого гніву, тривожимося Твоїм обуренням.
8 Ти поклав перед Собою наші провини, – навіть наші таємні гріхи – у світлі Твого обличчя.
9 Отже, всі наші дні промайнули в Твоєму гніві, – наші літа щезають, як подих.
10 Тривалість нашого життя – сімдесят років; якщо ж вистачить сили, то вісімдесят років; і переважно вони складаються з важкої праці й метушні, оскільки роки швидко минають, і ми відлітаємо …
11 Хто пізнав силу Твого гніву і відчув страх від Твого обурення?
12 Навчи нас так рахувати наші дні, аби ми набули мудре серце!
13 Повернися ж до нас , Господи! До яких пір чекатимеш ? Вияви милосердя до Своїх рабів.
14 Насити нас уранці Своїм милосердям, аби ми раділи й веселилися в усі наші дні.
15 Звесели нас замість тих днів, коли Ти нас упокорював, – замість років, у які ми терпіли горе.
16 Нехай Твої діяння стануть зрозумілими Твоїм слугам і величність Твоя – їхнім дітям.
17 Нехай благодать Господа, нашого Бога, буде над нами, і Ти утверди діло наших рук. Зміцни діло наших рук!
Wieczny Bóg ostoją znikomego człowieka
1 Modlitwa Mojżesza, męża Bożego.
Panie, Tyś był ostoją naszą
Z pokolenia w pokolenie.
2 Zanim góry powstały,
Zanim stworzyłeś ziemię i świat,
Od wieków na wieki Tyś jest, o Boże!
3 Ty znowu człowieka w proch obracasz
I mówisz: Wracajcie, synowie ludzcy!
4 Albowiem tysiąc lat w oczach twoich
Jest jak dzień wczorajszy, który przeminął,
I jak straż nocna.
5 Wartko porywasz ich, są jak sen poranny,
Jak trawa, która znika:
6 Rano kwitnie i rośnie,
Pod wieczór więdnie i usycha.
7 Tak i my giniemy od gniewu twego,
A srogością twoją jesteśmy przerażeni.
8 Położyłeś winy nasze przed sobą,
Tajne grzechy nasze w świetle oblicza swego.
9 Wszystkie dni nasze znikają z powodu gniewu twego.
Lata nasze giną jak westchnienie.
10 Życie nasze trwa lat siedemdziesiąt,
A gdy sił stanie, lat osiemdziesiąt;
A to, co się ich chlubą wydaje, to tylko trud i znój,
Gdyż chyżo mijają, a my odlatujemy.
11 Któż zna moc gniewu twego?
Kto boi się ciebie w uniesieniu twoim?
12 Naucz nas liczyć dni nasze,
Abyśmy posiedli mądre serce!
13 Zwróć się ku nam, Panie, jak długo jeszcze,
Zmiłuj się nad sługami swymi!
14 Nasyć nas o świcie łaską swoją,
Abyśmy się weselili i radowali przez wszystkie dni nasze!
15 Rozwesel nas w zamian za dni, gdyś nas utrapił,
Za lata, w których oglądaliśmy niedolę!
16 Niech się ukaże sługom twoim dzieło twoje,
A majestat twój synom ich!
17 Niech spocznie na nas łaska Pana, Boga naszego,
A dzieło rąk naszych utwierdzaj wśród nas!
Tak, utwierdź dzieło rąk naszych!