Питання про Ісусову владу
1 І сталося одного дня, коли навчав Він народ у храмі й благовістив, то прийшли первосвященики та книжники зі старшими
2 і промовили до Нього, запитуючи: Скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?
3 У відповідь Він сказав їм: Запитаю вас і Я [одну] річ; скажіть Мені:
4 хрещення Івана було з неба чи від людей?
5 Вони міркували собі, кажучи: Коли скажемо: З неба, – відкаже: Чому ж ви не повірили йому?
6 Якщо ж скажемо: Від людей, – увесь народ поб’є нас камінням, бо впевнений, що Іван – пророк.
7 І вони відповіли, що не знають звідкіля.
8 А Ісус сказав їм: То і Я не скажу вам, якою владою це роблю!
Притча про робітників у винограднику
9 І почав Він розповідати людям таку притчу: Один чоловік насадив виноградник, віддав його робітникам та й відбув на довгий час.
10 У певну пору послав до робітників раба, щоби дали йому з врожаю виноградника, а робітники, побивши його, відіслали ні з чим.
11 І знову послав другого раба; вони й того побили, зневажили та й відіслали ні з чим.
12 І знову послав – третього; вони й цього, завдавши йому ран, вигнали.
13 Сказав тоді господар виноградника: Що маю робити? Пошлю свого улюбленого сина, – може, [побачивши] його, посоромляться?
14 Угледівши його, робітники міркували собі, кажучи: Це ж спадкоємець! Убиймо його, щоби спадщина стала наша!
15 І, викинувши його геть з виноградника, вбили. Що ж зробить їм господар виноградника?
16 Прийде й вигубить цих робітників та віддасть виноградник іншим! Почувши, вони сказали: Хай так не буде!
17 Він же, поглянувши на них, сказав: Що означає написане: Камінь, який відкинули будівничі, цей став наріжним?
18 Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється, [а] на кого він сам упаде, того розчавить.
19 Саме в той час хотіли первосвященики та книжники накласти руки на Нього, бо зрозуміли, що цю притчу Він сказав проти них, та побоялися народу.
Кесареве – кесареві, а Боже – Богові
20 Стежачи, вони послали підглядачів, які видавали себе за праведних, щоби спіймати Його на слові та видати Його урядові й владі намісника.
21 Тож вони запитали Його, кажучи: Учителю, знаємо, що правильно говориш і навчаєш, не дивишся на обличчя, але по правді наставляєш на Божу дорогу.
22 Чи належить нам давати данину кесареві, чи ні?
23 Зрозумівши їхню підступність, Він сказав їм: [Чому Мене спокушаєте?]
24 Покажіть Мені динарій . Чий там образ і напис? [У відповідь] вони сказали: Кесаря.
25 А Він відказав їм: Тож кесареве віддайте кесареві, а Боже – Богові!
26 І не могли піймати Його на слові перед народом, і здивувавшись Його відповіддю, вони замовкли.
Про воскресіння мертвих
27 Підійшли деякі з садукеїв , які стверджували, що немає воскресіння, та й запитали Його,
28 кажучи: Учителю, Мойсей записав нам, що якби у когось помер брат, котрий має дружину, і помер бездітний, то нехай його брат візьме її за дружину та відновить потомство для свого брата.
29 Отже, було сім братів. Перший, узявши дружину, помер бездітним.
30 І другий, [узявши дружину, також помер бездітним].
31 І третій узяв, – і так само всі семеро; жодний не залишив дітей, усі померли.
32 Останньою померла й жінка.
33 У воскресінні котрому з них вона буде дружиною? Бо ж семеро мали її за дружину.
34 Ісус же [у відповідь] сказав їм: Сини цього віку женяться і виходять заміж,
35 а ті, які будуть гідні досягнути того віку й воскреснуть з мертвих, не женяться і не виходять заміж,
36 адже вони більше вмерти не можуть, оскільки є рівні ангелам, є Божими синами, будучи синами воскресіння.
37 А що мертві встають, то й Мойсей показав біля куща, коли назвав Господа Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова.
38 Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі для Нього живуть!
39 У відповідь деякі з книжників сказали: Учителю, добре Ти сказав!
40 Тож більше не наважувалися Його ні про що запитувати.
Чий Син Христос?
41 А Він промовив до них: Як же це кажуть, що Христос є сином Давида?
42 Таж сам Давид говорить у книзі Псалмів: Промовив Господь до мого Господа: Сядь праворуч Мене,
43 поки не покладу ворогів Твоїх підніжком для Твоїх ніг!
44 Отже, Давид називає Його Господом, як же Він йому син?
Стережіться книжників
45 Коли весь народ слухав, Він казав Своїм учням:
46 Стережіться книжників, які бажають ходити в шатах і люблять вітання на майданах та перші місця в синагогах і перші місця на гостинах,
47 які поїдають доми вдовиць і напоказ довго моляться; вони приймуть дуже тяжкий осуд!
Rozmowa Jezusa z kapłanami w świątyni
(Mat. 21,23—27Mar. 11,27—33)1 I stało się jednego dnia, gdy nauczał lud w świątyni i zwiastował dobrą nowinę, że przystąpili arcykapłani i uczeni w Piśmie wraz ze starszymi
2 I rzekli do niego, mówiąc: Powiedz nam, jaką mocą to czynisz albo kto ci dał moc.
3 A On, odpowiadając, rzekł do nich: Zapytam i Ja was o pewną rzecz, a powiedzcie mi!
4 Czy chrzest Jana był z nieba, czy od ludzi?
5 Oni zaś rozważali to, mówiąc między sobą: Jeśli powiemy: Z nieba, to rzecze: Czemuście więc mu nie uwierzyli?
6 Jeśli zaś powiemy: Od ludzi, cały lud ukamienuje nas, jest bowiem przekonany, że Jan. jest prorokiem.
7 Odpowiedzieli więc, że nie wiedzą, skąd.
8 Tedy Jezus powiedział do nich: To i Ja wam nie powiem, jaką mocą to czynię.
Podobieństwo o dzierżawcach winnicy
(Mat. 21,33—46Mar. 12,1—12)9 I począł mówić do ludu to podobieństwo: Pewien człowiek zasadził winnicę i wydzierżawił ją wieśniakom, i odjechał na dłuższy czas.
10 A we właściwym czasie posłał do tych wieśniaków sługę, aby mu dali owoców z winnicy. Ale wieśniacy, obiwszy go, odprawili z niczym.
11 Ponownie więc posłał innego sługę. Lecz oni i tego obili i znieważyli, i odprawili z niczym.
12 Potem jeszcze trzeciego posłał. A oni także i jego poranili i wyrzucili precz.
13 Rzekł tedy właściciel winnicy: Co mam uczynić? Wyślę syna mego umiłowanego; może tego uszanują.
14 Lecz gdy go wieśniacy ujrzeli, rozprawiali między sobą, mówiąc: To jest dziedzic, zabijmy go, a dziedzictwo będzie nasze.
15 I wyrzuciwszy go poza winnicę, zabili. Co więc uczyni im właściciel winnicy?
16 Przyjdzie i wytraci tych wieśniaków, a winnicę odda innym. Usłyszawszy to, rzekli: Przenigdy!
17 On zaś, spojrzawszy na nich, rzekł: Cóż więc znaczy to, co napisane:
Kamień, który odrzucili budowniczowie,
stał się kamieniem węgielnym?
18 Każdy, kto by upadł na ten kamień, roztrzaska się, a na kogo by on upadł, zmiażdży go.
19 A uczeni w Piśmie i arcykapłani chcieli go dostać w swoje ręce w tej właśnie godzinie, lecz bali się ludu. Zrozumieli bowiem, że przeciwko nim skierował to podobieństwo.
O płaceniu podatków cesarzowi
(Mat. 22,15—22Mar. 12,13—17)20 Śledzili go więc, nasłali szpiegów, którzy udając sprawiedliwych, mieli go przyłapać na jakimś słowie, aby go wydać władzy i mocy starosty.
21 I zadali mu takie pytanie: Nauczycielu, wiemy, że dobrze mówisz i nauczasz, i nie masz względu na osobę, lecz zgodnie z prawdą drogi Bożej nauczasz.
22 Czy godzi się nam płacić podatek cesarzowi, czy nie?
23 Lecz On, przejrzawszy ich podstęp, rzekł do nich:
24 Pokażcie mi denar. Czyją nosi podobiznę i napis? A oni rzekli: Cesarza.
25 On zaś rzekł do nich: Oddawajcie więc cesarzowi, co jest cesarskie, a Bogu, co jest Boże.
26 I nie zdołali go złapać na słowie przed ludem, a nie mogąc wyjść z podziwu nad jego odpowiedzią, zamilkli.
O zmartwychwstaniu
(Mat. 22,23—33Mar. 12,18—27)27 Potem przystąpili do niego niektórzy saduceusze, zaprzeczający zmartwychwstaniu, i zadali mu pytanie,
28 Mówiąc: Nauczycielu, Mojżesz napisał nam, że jeśli czyjś brat żonaty umrze bezdzietnie, powinien jego brat pojąć żonę i wzbudzić potomstwo bratu swemu.
29 Otóż było siedmiu braci. I pierwszy, pojąwszy żonę, umarł bezdzietnie.
30 Także i drugi,
31 I trzeci pojął ją; i podobnie także owych siedmiu nie pozostawiło po sobie dzieci i pomarło.
32 Wreszcie zmarła i ta niewiasta.
33 Otóż, którego z nich żoną będzie przy zmartwychwstaniu ta niewiasta? Wszak owych siedmiu miało ją za żonę.
34 I rzekł do nich Jezus: Synowie tego świata żenią się i za mąż wychodzą,
35 Lecz ci, którzy zostają uznani za godnych dostąpienia tamtego świata i zmartwychwstania, ani się nie żenią, ani za mąż nie wychodzą.
36 Gdyż już nie mogą umrzeć, są bowiem równi aniołom, a jako uczestnicy zmartwychwstania są synami Bożymi.
37 A że umarli wzbudzeni będą, to i Mojżesz zaznaczył przy krzaku gorejącym, gdy nazywa Pana Bogiem Abrahama i Bogiem Izaaka, i Bogiem Jakuba.
38 Nie jest On przeto Bogiem umarłych, ale żywych. Dla niego bowiem wszyscy żyją.
39 A odpowiadając na to, niektórzy z uczonych w Piśmie rzekli: Nauczycielu! dobrze powiedziałeś.
40 Gdyż już nie odważyli się pytać go o cokolwiek.
O Chrystusie — czyim jest synem
(Mat. 22,41—46Mar. 12,35—37)41 Rzekł więc do nich: Jak to jest, że mówią, iż Chrystus jest synem Dawidowym?
42 Sam Dawid bowiem powiada w księdze Psalmów:
Rzekł Pan Panu memu:
Siądź po prawicy mojej,
43 Aż położę nieprzyjaciół twoich podnóżkiem stóp twoich.
44 Dawid więc nazywa go Panem, jakże więc jest jego synem?
Ostrzeżenie przed uczonymi w Piśmie
(Mat. 23,1—36Mar. 12,38—40Łuk. 11,37—54)45 A gdy cały lud słuchał, rzekł do uczniów:
46 Strzeżcie się uczonych w Piśmie, którzy chętnie chodzą w długich szatach i lubią pozdrowienia na placach i pierwsze krzesła w synagogach, i przednie miejsca na ucztach,
47 A pożerają domy wdów i dla pozoru długie modły odprawiają. Ci surowszy otrzymają wyrok.