1 Тоді Він сказав мені: Сину людський, з’їж усе, що бачиш, – з’їж цей сувій і йди та починай говорити до нащадків Ізраїля.
2 Я відкрив свій рот, і Він мене нагодував цим сувоєм,
3 приговорюючи до мене: Сину людський, нагодуй своє тіло, і наповни цим сувоєм, який Я тобі даю, свій шлунок. Коли я його їв, то він був у моїх устах солодкий, як мед.
4 Потім Він сказав мені: Сину людський, збирайся та йди до Ізраїлевого роду і передай їм Мої слова.
5 Адже ти посланий не до людей, мова яких невиразна, чи до недорікуватих, а до нащадків Ізраїля.
6 Не до тих багатьох чужомовних, зі складною мовою народів, слів яких ти не зрозумів би. Але якби навіть до таких Я тебе послав, то вони тебе вислухали б.
7 Проте рід Ізраїлів не захоче тебе слухати, тому що вони не бажають слухати Мене. Адже весь рід Ізраїлів твердолобий, із запеклим серцем.
8 Проте Я зробив тебе таким самим наполегливим, як вони уперті, а твоє чоло твердішим, ніж їхнє чоло, –
9 як діамант (алмаз ) твердіший за камінь, таким Я зробив твоє чоло. Не бійся їх і не лякайся їхньої присутності, хоч вони й бунтівний рід.
10 Далі Він сказав мені: Сину людський, усі Мої слова, які Я говоритиму тобі, прийми своїм серцем і уважно слухай своїми вухами.
11 Тож вирушай і йди до вигнанців, – до синів і дочок твого народу, говори з ними і, звертаючись до них, передай слова Владики Господа, – слухатимуть вони, чи не захочуть.
12 Після цього Дух мене підняв, і я почув за собою потужний гуркіт того, як підіймалась зі свого місця благословенна Господня слава.
13 Це був шум крил живих істот, простягнутих одне до одного, та гуркіт коліс біля них, – як рокотання потужного грому…
14 Отже, Дух мене підняв і забрав звідти. Я йшов, сповнений гіркоти й душевної розгубленості, хоч і відчував на собі могутню Господню руку.
15 І прийшов я до полонених, що жили в Тель-Авіві понад рікою Кевар. Там, разом з ними, заціплений від усього побаченого, я сидів сім днів.
Єзекіїль – вартовий Ізраїлевого дому
16 Як минуло сім днів, було до мене Господнє слово такого змісту:
17 Сину людський, Я поставив тебе вартовим Ізраїлевого дому, – тому, щойно почуєш слово з Моїх уст, ти маєш застерегти їх від Мого Імені.
18 Коли Я скажу нечестивому: Ти неодмінно помреш, – а ти його про це не попередиш, застерігаючи і вмовляючи беззаконника звернути зі своєї лихої дороги, аби він міг далі жити, – то той нечестивий помре за свій злочин, але відповідальність за його кров Я покладу на тебе.
19 Але якщо ти попереджував нечестивого, а він не залишив свого беззаконня і не зійшов зі своєї злочинної дороги, то він помре за своє беззаконня, а ти врятуєш свою душу.
20 Так само якщо праведник відступить від своєї дороги правди і чинитиме злочин, то Я покладу перед ним перешкоду, і він загине, але якщо ти не застерігав його відносно його гріха, то він помре за свій злочин, і всі його праведні вчинки, які він робив, не згадаються, проте відповідальність за його кров Я покладу на тебе.
21 Але якщо ти все ж застережеш праведника, аби праведник не грішив, і він, справді, перестане грішити, то він, безперечно, житиме, завдяки твоєму застереженню, і ти також врятуєш свою душу.
Друге видіння Господньої слави
22 І знову доторкнулась до мене Господня рука, і Він сказав мені: Встань, вийди на рівнину, і там Я розмовлятиму з тобою.
23 Я встав, вийшов на рівнину, і побачив: там стоїть Господня слава, – така сама слава, як я бачив над рікою Кевар, – і я впав долілиць.
24 Тоді зійшов на мене Дух, поставив мене на ноги і, звертаючись до мене, сказав мені: Йди й зачинись у своєму домі!
25 Оце, сину людський, до тебе застосують мотузки, зв’яжуть тебе ними, і ти більше не зможеш до них (людей ) виходити.
26 Я зроблю так, щоб твій язик прилип до піднебіння, – ти занімієш і перестанеш бути для них людиною, котра дорікає, адже вони – бунтівничий дім.
27 Але коли Я даватиму тобі доручення, то відкриватиму твої уста, і ти їм скажеш те, що говорить Владика Господь. Хто захоче слухати, нехай слухає, а хто відмовлятиметься, нехай не слухає, адже вони – бунтівничий рід.
Prorok strażnikiem Izraela
(Ez. 33,1—9)1 I rzekł do mnie: Synu człowieczy! Zjedz to, co masz przed sobą; zjedz ten zwój i idź, a mów do domu izraelskiego.
2 A gdy otworzyłem usta, dał mi ten zwój do zjedzenia
3 I rzekł do mnie: Synu człowieczy! Nakarm swoje ciało i napełnij swoje wnętrzności tym zwojem, który ci daję! Wtedy zjadłem go, a on był w moich ustach słodki jak miód.
4 Potem rzekł do mnie: Synu człowieczy! Idź, udaj się do domu izraelskiego i przemów do nich moimi słowami!
5 Gdyż jesteś posłany nie do ludu niezrozumiałej mowy i ciężkiego języka, lecz do domu izraelskiego,
6 Nie do wielu ludów niezrozumiałej mowy i ciężkiego języka, których słów nie zrozumiałbyś. Gdybym do nich cię posłał, usłuchaliby cię.
7 Lecz dom izraelski nie będzie chciał cię usłuchać, bo oni nie chcą mnie słuchać, gdyż cały dom izraelski ma czoło zuchwałe i serce nieczułe.
8 Oto Ja uczyniłem twoją twarz tak samo zuchwałą jak ich twarz i twoje czoło tak samo jak ich czoła,
9 Jak diament twardszy niż krzemień uczyniłem twoje czoło. Nie bój się ich i nie drzyj przed nimi, gdyż to dom przekory!
10 Nadto rzekł do mnie: Synu człowieczy! Wszystkie moje słowa, które będę mówił do ciebie, przyjmij do serca i słuchaj uszami!
11 Idź więc, udaj się do wygnańców, do synów twojego ludu i przemów do nich, i powiedz im: Tak mówi Wszechmocny Pan — czy będą słuchać, czy też nie.
12 Potem Duch podniósł mnie; i słyszałem za sobą potężny łoskot, gdy chwała Pana podniosła się ze swojego miejsca.
13 A był to szum skrzydeł żywych istot, gdy się nawzajem dotykały, oraz turkot kół tuż przy nich, potężny łoskot.
14 A Duch podniósł mnie i porwał z sobą. I szedłem w zaprawionym goryczą podnieceniu ducha, a ręka Pana mocno mi ciążyła.
15 I przybyłem do Tel-Abib do wygnańców mieszkających nad rzeką Kebar, i przebywałem tam osłupiały siedem dni wśród nich.
16 A po upływie siedmiu dni doszło mnie słowo Pana tej treści:
17 Synu człowieczy: Na stróża domu izraelskiego cię powołałem! Ilekroć usłyszysz słowo z moich ust, ostrzeż ich w moim imieniu.
18 Jeżeli powiem do bezbożnego: Na pewno umrzesz, a ty go nie ostrzeżesz i nic nie powiesz, aby bezbożnego ostrzec przed jego bezbożną drogą tak, abyś uratował jego życie, wtedy ten bezbożny umrze z powodu swojej winy, ale Ja uczynię cię odpowiedzialnym za jego krew.
19 Lecz jeżeli ty ostrzeżesz bezbożnego, a on nie odwróci się od swojej bezbożności i od swojej bezbożnej drogi, wtedy on umrze z powodu swojej winy, a ty uratujesz swoją duszę.
20 Gdy zaś sprawiedliwy odwróci się od swojej sprawiedliwości i popełni bezprawie — a Ja doprowadzę go do upadku i on umrze, to jeżeli nie ostrzeżesz go, wtedy on umrze z powodu swojej winy, i nie będzie się pamiętało jego sprawiedliwych czynów, których dokonał, lecz ciebie uczynię odpowiedzialnym za jego krew.
21 Lecz jeżeli ty ostrzeżesz sprawiedliwego, aby sprawiedliwy nie zgrzeszył, i on nie zgrzeszy, to na pewno pozostanie przy życiu, ponieważ dał się ostrzec, a ty uratowałeś swoją duszę.
Zaniemówienie proroka
22 I była tam nade mną ręka Pana. I rzekł do mnie: Wstań, wyjdź na równinę, a tam do ciebie przemówię!
23 Wstałem więc i wyszedłem na równinę, a oto stała tam chwała Pana taka jak ta chwała, którą widziałem nad rzeką Kebar, i upadłem na twarz.
24 I wstąpił we mnie Duch, i postawił mnie na nogi, i przemówił do mnie tymi słowy: Idź i zamknij się w swoim domu.
25 Oto, synu człowieczy, włożą na ciebie pęta i zwiążą cię nimi tak, że nie będziesz mógł wyjść do nich.
26 I sprawię, że twój język przylgnie do twojego podniebienia i zaniemówisz, i nie będziesz mógł ich karcić — gdyż to dom przekory.
27 Lecz gdy do ciebie przemówię, otworzę twoje usta i wtedy im powiesz: Tak mówi Wszechmocny Pan: Kto chce słuchać, niech słucha, a kto nie chce słuchać, niech nie słucha — gdyż to dom przekory.