Божі заповіді та перекази старших
1 Тоді підходять до Ісуса фарисеї і книжники з Єрусалима й питають:
2 Чому Твої учні порушують передання старших: не миють своїх рук, коли їдять хліб?
3 А Він у відповідь сказав їм: Чому ж і ви порушуєте Божу заповідь через ваші передання?
4 Адже Бог сказав: Шануй батька і матір. І ще: Хто зневажає батька або матір, хай смертю помре.
5 А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким я міг би допомогти вам, є мій дар для Бога,
6 то може й не шанувати свого батька [чи матері]? Так і ви – задля ваших передань скасовуєте Слово Боже.
7 Лицеміри, добре пророкував про вас Ісая, кажучи:
8 Цей народ [наближається до Мене своїми устами], губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;
9 та даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей.
Що опоганює людину
10 Покликавши людей, Він звернувся до них: Слухайте й розумійте:
11 не те, що входить в уста, опоганює людину, а те, що виходить з уст, опоганює людину.
12 Тоді учні, підійшовши, кажуть Йому: Чи знаєш, що фарисеї, почувши ці слова, спокусилися?
13 А Він у відповідь сказав: Кожна рослина, яку не посадив мій Небесний Отець, буде викоренена.
14 Залиште їх: це сліпі проводирі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть у яму.
15 У відповідь Петро попросив Його: Поясни нам цю притчу.
16 [Ісус] же відповів: Невже й досі ви не розумієте?
17 Не можете збагнути, що все, що входить в уста, іде в шлунок і виходить геть?
18 А те, що виходить з уст, виходить із серця – воно опоганює людину.
19 Адже із серця виходять лукаві думки, вбивства, перелюб, розпуста, злодійство, неправдиві свідчення, богозневага.
20 Це те, що опоганює людину; їсти ж немитими руками не опоганює людини.
Віра жінки‑ханаанки
21 І вийшовши звідти, Ісус відійшов до околиць Тира й Сидона.
22 Жінка‑ханаанка з тих околиць вийшла й кричала, гукаючи: Господи, Сину Давидів, помилуй мене, бо мою доньку тяжко мучить біс!
23 Але Він не відповів їй ані слова. Підійшли Його учні та почали просити Його, кажучи: Відпусти її, бо вона кричить нам услід.
24 У відповідь Він сказав: Я посланий тільки до загиблих овець з дому Ізраїля.
25 Вона ж підійшла, поклонилася Йому й каже: Господи, допоможи мені!
26 А Він у відповідь промовив: Не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам.
27 Вона сказала: Так, Господи, але й щенята їдять крихти, які падають зі столу їхніх панів.
28 Тоді Ісус сказав їй у відповідь: О жінко, велика твоя віра! Нехай буде так, як ти хочеш! І видужала її дочка тієї ж миті.
29 Відійшовши звідти, Ісус наблизився до Галилейського моря і, піднявшись на гору, сів там.
30 І прийшло до Нього багато людей, маючи із собою кривих, сліпих, калік, німих і багатьох інших; їх поклали до Його ніг, а Він зцілив їх.
31 Тож люди дивувалися, коли бачили, що німі говорять, каліки здорові, кульгаві ходять, і сліпі бачать, – прославляли Бога Ізраїлевого.
Нагодування чотирьох тисяч
32 А Ісус, покликавши Своїх учнів, сказав: Жаль Мені цих людей, бо вже три дні перебувають зі Мною і не мають що їсти. Не хочу відпустити їх голодними, щоби часом не ослабли в дорозі.
33 Та учні кажуть Йому: Звідки нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати таку юрбу?
34 А Ісус запитує: Скільки хлібів маєте? Вони відказали: Сім і декілька рибин.
35 Звелівши людям сісти на землі,
36 Він узяв сім хлібів і рибу та, віддавши подяку, переломив і давав учням, а учні – людям.
37 Усі поїли й наситилися. І зібрали кусків, що залишилися, сім повних кошиків.
38 А тих, які їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок і дітей.
39 Відпустивши народ, Ісус сів у човен і прибув до околиць Магдалинських.
Jezus odpowiada na zarzut nieprzestrzegania obrzędów
(Mar. 7,1—23)1 Wtedy przystąpili do Jezusa faryzeusze oraz uczeni w Piśmie z Jerozolimy, mówiąc:
2 Dlaczego uczniowie twoi przestępują naukę starszych? Nie myją bowiem rąk, gdy chleb jedzą.
3 On zaś, odpowiadając, rzekł im: A dlaczego to wy przestępujecie przykazanie Boże dla nauki waszej?
4 Wszak Bóg powiedział: Czcij ojca i matkę, oraz: Kto złorzeczy ojcu lub matce, niech poniesie śmierć.
5 A wy powiadacie: Ktokolwiek by rzekł ojcu lub matce: To, co się ode mnie jako pomoc należy, jest darem na ofiarę,
6 Nie musi czcić ani ojca swego, ani matki swojej; tak to unieważniliście słowo Boże przez naukę swoją.
7 Obłudnicy! Dobrze prorokował o was Izajasz w słowach:
8 Lud ten czci mnie wargami,
ale serce ich daleko jest ode mnie.
9 Daremnie mi jednak cześć oddają,
głosząc nauki, które są nakazami ludzkimi.
10 I przywoławszy do siebie lud, rzekł im: Słuchajcie i zrozumiejcie.
11 Nie to, co wchodzi do ust, kala człowieka, lecz to, co z ust wychodzi, to kala człowieka.
12 Wtedy przystąpili uczniowie i rzekli do niego: Wiesz, że faryzeusze, usłyszawszy to słowo, zgorszyli się?
13 A On odpowiadając rzekł: Wszelka roślina, której nie zasadził Ojciec niebieski, wykorzeniona zostanie.
14 Zostawcie ich! Ślepi są przewodnikami ślepych, a jeśli ślepy ślepego prowadzi, obaj w dół wpadną.
15 A odpowiadając Piotr, rzekł mu: Wyłóż nam to podobieństwo.
16 A On rzekł: To i wy jeszcze nie rozumiecie?
17 Czy nie rozumiecie, że wszystko, co wchodzi do ust, idzie do żołądka i na zewnątrz się wydala?
18 Ale co z ust wychodzi, pochodzi z serca, i to kala człowieka.
19 Z serca bowiem pochodzą złe myśli, zabójstwa, cudzołóstwa, rozpusta, kradzieże, fałszywe świadectwa, bluźnierstwa.
20 To właśnie kala człowieka; ale jedzenie nie umytymi rękoma nie kala człowieka.
Uzdrowienie córki niewiasty kananejskiej
(Mar. 7,24—30)21 I wyszedłszy stamtąd, udał się Jezus w okolice Tyru i Sydonu.
22 I oto niewiasta kananejska, wyszedłszy z tamtych stron, wołała, mówiąc: Zmiłuj się nade mną, Panie, Synu Dawida! Córka moja jest okrutnie dręczona przez demona.
23 On zaś nie odpowiedział jej ani słowa. I przystąpiwszy uczniowie jego, prosili go, mówiąc: Odpraw ją, gdyż woła za nami.
24 A On, odpowiadając, rzekł: Jestem posłany tylko do owiec zaginionych z domu Izraela.
25 Lecz ona przyszła, złożyła mu pokłon i rzekła: Panie, pomóż mi!
26 A On, odpowiadając, rzekł: Niedobrze jest brać chleb dzieci i rzucać szczeniętom.
27 Ona zaś rzekła: Tak, Panie, ale i szczenięta jedzą okruchy, które spadają ze stołu panów ich.
28 Wtedy Jezus, odpowiadając, rzekł do niej: Niewiasto, wielka jest wiara twoja; niechaj ci się stanie, jak chcesz. I uleczona została jej córka od tej godziny.
Uzdrowienie wielu chorych
(Mar. 7,31—37)29 A gdy Jezus stamtąd odszedł, przyszedł nad Morze Galilejskie, wszedł na górę i usiadł tam.
30 I przyszło do niego mnóstwo ludu, mając z sobą chromych, kalekich, ślepych, niemych oraz wielu innych i kładli ich u nóg jego, a On ich uzdrowił,
31 Tak iż się lud zdumiewał, widząc, że niemi mówią, kalecy odzyskują zdrowie, chromi chodzą, ślepi widzą, i wielbili Boga Izraela.
Nakarmienie czterech tysięcy
(Mar. 8,1—10)32 A Jezus wezwał uczniów swoich i rzekł: Żal mi tego ludu; albowiem już trzy dni są ze mną i nie mają co jeść, a Ja nie chcę ich odprawić głodnych, aby czasem w drodze nie zasłabli.
33 I rzekli mu uczniowie: Skądże mamy wziąć na pustkowiu tyle chleba, aby nakarmić takie mnóstwo ludu?
34 A Jezus ich zapytał: Ile macie chlebów? A oni odpowiedzieli: Siedem i kilka rybek.
35 I kazał ludowi usiąść na ziemi.
36 Wziął siedem chlebów i ryby, podziękował, łamał i dawał uczniom, a uczniowie ludowi.
37 I jedli wszyscy, i najedli się, i zebrali z pozostałych okruszyn siedem pełnych koszów.
38 A tych, którzy jedli, było cztery tysiące mężów, oprócz kobiet i dzieci.
39 I rozpuścił lud, wszedł do łodzi i przybył w okolice Magadan.