Помазання Ісуса дорогоцінним миром
1 За шість днів до Пасхи Ісус прийшов до Витанії, де був Лазар, [який помер] і якого Ісус воскресив із мертвих.
2 Там Йому влаштували вечерю, а Марта обслуговувала. Лазар був одним із тих, хто був з Ним при столі.
3 Марія, взявши літру мира зі справжнього дорогоцінного нарду , помазала Ісусові ноги й своїм волоссям обтерла їх. Дім наповнився запахом мира.
4 Каже один з Його учнів, Юда Іскаріотський, [син Симона], який мав Його видати:
5 Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати бідним?
6 Він сказав це не тому, що турбувався про бідних, але тому, що був злодієм і, маючи скриньку на гроші, носив те, що вкидали.
7 А Ісус сказав: Облиш її, це вона на день Мого похорону зберегла:
8 бідних ви завжди з собою маєте, Мене ж – не завжди маєте.
Змова проти Лазаря
9 Багато юдеїв довідалося, що Він там, і прийшли не тільки задля Ісуса, а й щоби побачити Лазаря, якого Він воскресив із мертвих.
10 Тож первосвященики змовилися, щоб і Лазаря вбити,
11 бо через нього багато хто відходив від юдеїв і починав вірити в Ісуса.
Урочистий в’їзд Ісуса в Єрусалим
12 Наступного дня велика кількість людей, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийшли на свято.
13 Вони взяли віття пальм, вийшли назустріч Йому і вигукували, [промовляючи]: Осанна! Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлю!
14 А Ісус, знайшовши осля, сів на нього, – згідно з написаним:
15 Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі.
16 Його учні спочатку не зрозуміли цього. Але коли Ісус був прославлений, тоді згадали, що це було про Нього написано, і це Йому зробили.
17 Свідчили люди, які були з Ним, коли Він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих.
18 Тому і зустрів Його натовп, бо почув, що Він зробив це чудо.
19 А фарисеї гомоніли між собою: Дивіться, нічого не вдієте: ось увесь світ пішов за Ним!
Греки шукають Ісуса
20 Деякі з тих, хто прийшов поклонитися у свято, були греками.
21 Вони підійшли до Пилипа, який був з Витсаїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, ми хочемо бачити Ісуса!
22 Пилип іде і каже про це Андрієві, а [далі] Андрій з Пилипом ідуть та й повідомляють Ісуса.
Отець з неба прославляє Сина
23 А Ісус сказав їм у відповідь: Прийшов час прославитися Синові Людському.
24 Істинно, істинно кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, – принесе великий урожай.
25 Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя.
26 Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець.
Ісус говорить про Свій відхід
27 Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов – на цю годину.
28 Отче, прослав Своє Ім’я! Почувся тоді голос із неба: І прославив Я, і знову прославлю!
29 А люди, які стояли й чули це , говорили: То був грім. Інші казали: То ангел до Нього заговорив.
30 У відповідь Ісус сказав: Не для Мене був цей голос, а для вас.
31 Нині настав суд цьому світові; нині князь цього світу буде вигнаний геть.
32 Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе!
33 Він говорив це, зазначаючи, якою смертю мав померти.
34 А з юрби Йому відповіли: Ми чули із Закону, що Христос перебуває вічно, а Ти кажеш, що Син Людський має бути піднятий. Хто Цей Син Людський?
35 Тоді Ісус сказав їм: Ще деякий час Світло є між вами. Ходіть, доки маєте Світло, щоб вас не огорнула темрява, а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.
36 Доки маєте Світло, вірте у Світло, щоб ви стали синами Світла! Сказавши це, Ісус скрився і відійшов від них.
Зневіра народу
37 Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього,
38 щоби сповнилося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив нашій вістці? І кому відкрилася Господня правиця?
39 Вони не могли вірити ще й тому, що, як казав Ісая:
40 Засліпив їхні очі, зробив кам’яними їхні серця, аби вони не побачили очима, не зрозуміли серцем і не навернулися, щоб Я оздоровив їх!
41 Це сказав Ісая, коли побачив славу Його і сповістив про Нього.
42 Все ж таки багато зі старших повірило в Нього, але через фарисеїв вони не зізнавалися, щоб їх не вигнали із синагоги;
43 вони бо полюбили людську славу більше, ніж славу Божу.
Заповідь Божа – це вічне життя
44 Тож Ісус гучним голосом сказав: Хто вірить у Мене, той вірить не в Мене, а в Того, Хто послав Мене!
45 І хто бачить Мене, той бачить Того, Хто послав Мене.
46 Я – Світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не перебував у темряві.
47 Якщо хто почує Мої слова і не зберігатиме, Я його не суджу, бо Я не прийшов, аби судити світ, але щоб спасти світ.
48 Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його останнього дня.
49 Бо не від Себе Я говорив, а Отець, Який послав Мене, це Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.
50 І Я знаю, що Його заповідь – це вічне життя. А що Я кажу, то так кажу, як сказав Мені Отець!
Namaszczenie Jezusa przez Marię w Betanii
(Mat. 26,6—13Mar. 14,3—9)
1 A na sześć dni przed Paschą poszedł Jezus do Betanii, gdzie był Łazarz, który umarł, a którego Jezus wzbudził z martwych.
2 Tam więc przygotowali mu wieczerzę, a Marta posługiwała, Łazarz zaś był jednym z tych, którzy z nim siedzieli przy stole;
3 A Maria wzięła funt czystej, bardzo drogiej maści nardowej, namaściła nogi Jezusa i otarła je swoimi włosami, a dom napełnił się wonią maści.
4 A Judasz Iskariot, jeden z uczniów jego, syn Szymona, który miał go wydać, rzekł:
5 Czemu nie sprzedano tej wonnej maści za trzysta denarów i nie rozdano ubogim?
6 A to rzekł nie dlatego, iż się troszczył o ubogich, lecz ponieważ był złodziejem, i mając sakiewkę, sprzeniewierzał to, co wkładano.
7 Tedy rzekł Jezus: Zostaw ją; chowała to na dzień mojego pogrzebu.
8 Albowiem ubogich zawsze u siebie mieć będziecie, lecz mnie nie zawsze mieć będziecie.
9 A wielu z ludu żydowskiego dowiedziało się, że tam jest, i przyszli nie tylko dla Jezusa, ale także, by zobaczyć Łazarza, którego wzbudził z martwych.
10 A arcykapłani naradzali się, aby i Łazarza zabić,
11 Gdyż wielu Żydów z powodu niego odeszło i uwierzyło w Jezusa.
Wjazd Jezusa do Jerozolimy
(Mat. 21,1—11Mar. 11,1—11Łuk. 19,28—40)
12 Nazajutrz liczna rzesza, która przybyła na święto, usłyszawszy, że Jezus idzie do Jerozolimy,
13 Nabrała gałązek palmowych i wyszła na jego spotkanie, i wołała:
Hosanna!
Błogosławiony, który przychodzi w imieniu Pańskim, król Izraela!
14 A Jezus znalazłszy oślę, wsiadł na nie, jak napisano:
15 Nie bój się, córko syjońska!
Oto król twój przychodzi,
siedząc na źrebięciu oślicy.
16 Tego początkowo nie zrozumieli uczniowie jego, lecz gdy Jezus został uwielbiony, wtedy przypomnieli sobie, że to było o nim napisane i że to uczynili dla niego.
17 Świadczyła więc o nim rzesza, która z nim była, gdy Łazarza wywołał z grobu i wzbudził z martwych.
18 Dlatego lud wyszedł na jego spotkanie, ponieważ usłyszeli, że On dokonał tego cudu.
19 Tedy mówili faryzeusze między sobą: Widzicie, że nic nie wskóracie, oto cały świat poszedł za nim.
Prośba Greków
20 A byli niektórzy Grecy wśród tych, którzy pielgrzymowali do Jerozolimy, aby się modlić w święto.
21 Ci tedy podeszli do Filipa, który był z Betsaidy w Galilei, z prośbą, mówiąc: Panie, chcemy Jezusa widzieć.
22 Poszedł Filip i powiedział Andrzejowi, Andrzej zaś i Filip powiedzieli Jezusowi.
23 A Jezus odpowiedział im, mówiąc: Nadeszła godzina, aby został uwielbiony Syn Człowieczy.
24 Zaprawdę, zaprawdę powiadam wam, jeśli ziarnko pszeniczne, które wpadło do ziemi, nie obumrze, pojedynczym ziarnem zostaje; lecz jeśli obumrze, obfity owoc wydaje.
25 Kto miłuje życie swoje, utraci je, a kto nienawidzi życia swego na tym świecie, zachowa je ku żywotowi wiecznemu.
26 Jeśli kto chce mi służyć, niech idzie za mną, a gdzie Ja jestem, tam i sługa mój będzie; jeśli kto mnie służy, uczci go Ojciec mój.
27 Teraz dusza moja jest zatrwożona, i cóż powiem? Ojcze, wybaw mnie teraz od tej godziny? Przecież dlatego przyszedłem na tę godzinę.
28 Ojcze, uwielbij imię swoje! Odezwał się więc głos z nieba: I uwielbiłem, i jeszcze uwielbię.
29 Lud więc, który stał i słyszał, mówił, że zagrzmiało, inni mówili: Anioł do niego przemówił.
30 Jezus, odpowiadając, rzekł: Nie gwoli mnie odezwał się ten głos, ale gwoli was.
31 Teraz odbywa się sąd nad tym światem; teraz władca tego świata będzie wyrzucony.
32 A gdy Ja będę wywyższony ponad ziemię, wszystkich do siebie pociągnę.
33 A to powiedział, by zaznaczyć, jaką śmiercią umrze.
34 Ale lud mu odpowiedział: Słyszeliśmy z zakonu, że Chrystus trwa na wieki; jakże więc możesz mówić, że Syn Człowieczy musi być wywyższony? Kimże jest ów Syn Człowieczy?
35 Na to rzekł im Jezus: Jeszcze na małą chwilę światłość jest wśród was. Chodźcie, póki światłość macie, aby was ciemność nie ogarnęła; bo kto w ciemności chodzi, nie wie, dokąd idzie.
36 Wierzcie w światłość, póki światłość macie, abyście się stali synami światła. To Jezus powiedział, i odszedłszy, ukrył się przed nimi.
Wierzący i niewierzący w Judei
37 A chociaż tyle cudów dokonał wobec nich, nie wierzyli w niego,
38 Aby się wypełniło słowo proroka Izajasza, jakie wypowiedział:
Panie, któż uwierzył wieści naszej,
a komu objawiło się ramię Pana?
39 Dlatego nie mogli uwierzyć, że znowu rzekł Izajasz:
40 Zaślepił oczy ich
I zatwardził serce ich,
Aby nie widzieli oczami swymi
I nie rozumieli sercem swym,
I żeby się nie nawrócili,
I żebym ich nie uzdrowił.
41 To powiedział Izajasz, gdyż ujrzał chwałę jego i mówił o nim.
42 Mimo to jednak wielu członków Rady uwierzyło w niego, ale gwoli faryzeuszów nie wyznawali swej wiary, żeby nie zostali wyłączeni z synagogi;
43 Umiłowali bowiem bardziej chwałę ludzką niż chwałę Bożą.
Sąd przez Słowo
44 A Jezus zawołał donośnym głosem: Kto wierzy we mnie, nie we mnie wierzy, ale w tego, który mnie posłał.
45 Kto mnie widzi, widzi tego, który mnie posłał.
46 Ja jako światłość przyszedłem na świat, aby nie pozostał w ciemności nikt, kto wierzy we mnie.
47 A jeśliby kto słuchał słów moich, a nie przestrzegał ich, Ja go nie sądzę; nie przyszedłem bowiem sądzić świata, ale świat zbawić.
48 Kto mną gardzi i nie przyjmuje słów moich, ma swego sędziego: Słowo, które głosiłem, sądzić go będzie w dniu ostatecznym;
49 Bo Ja nie z siebie samego mówiłem, ale Ojciec, który mnie posłał, On mi rozkazał, co mam powiedzieć i co mam mówić.
50 I wiem, że przykazanie jego jest żywotem wiecznym. Przeto, co Ja wam mówię, mówię tak, jak mi powiedział Ojciec.