Псалом 39
1 Диригентові – Єдутунові . Псалом Давида.
2 Я сказав: Пильнуватиму мої дороги, аби не грішити своїм язиком. Я вставлю вуздечку в мої уста, поки нечестивий переді мною.
3 Занімів я в мовчанні, – не говорив навіть і про добре, хоч мій біль загострився.
4 Запалало в мені моє серце, і від моїх роздумів вогонь посилився. Тоді я заговорив своїм язиком:
5 Господи, повідом мені про мій кінець і яке число моїх днів, аби я знав, наскільки короткочасне моє життя .
6 Ось Ти відміряв мої дні кількома п’ядями руки , і мій вік – як ніщо перед Тобою. Кожна людина, що живе, – як подув вітру.
Музична пауза .7 Отже, людина проминає, наче привид. Даремно клопочеться вона, збирає скарби, та не знає, хто буде ними користуватись.
8 А тепер на що мені сподіватись, Господи? Моя надія в Тобі!
9 Звільни мене від усіх моїх гріхів і не віддавай мене на глузування безумному.
10 Я занімів і не відкриваю своїх уст, оскільки Ти це вчинив.
11 Відверни від мене Своє покарання, – я зовсім знемагаю від ударів Твоєї руки.
12 Ти караєш людину докорами за беззаконня; Ти нищиш, наче міль, те, чим вона дорожить. Кожна людина – лише подув вітру .
Музична пауза .13 Господи, вислухай мою молитву і почуй моє благання! Відгукнися на мої сльози! Адже я в Тебе мандрівник і приходець, як і всі мої батьки.
14 Відверни суворий погляд від мене, щоб я відчув полегшення, перш ніж відійду, – і мене вже не стане.
Modlitwa ciężko utrapionego
1 Przewodnikowi chóru. Dla Jedutuna. Psalm Dawidowy.
2 Rzekłem: Będę pilnował dróg swoich,
Bym nie zgrzeszył językiem,
Będę trzymał na wodzy usta swoje,
Póki bezbożny stoi przede mną.
3 Zaniemówiłem, zamikłem,
Pozbawiony szczęścia,
Lecz ból mój się powiększył.
4 Rozpaliło się serce moje we mnie,
Gdy rozmyślałem, zapłonął ogień.
Wtedy odezwałem się językiem swoim:
5 Daj mi, Panie, poznać kres mój
I jaka jest miara dni moich,
Abym wiedział, jak jestem znikomy!
6 Oto na szerokość dłoni wymierzyłeś dni moje
A okres życia mojego jest jak nic przed tobą.
Tylko jak tchnienie jest wszelki człowiek, choć pewnie stoi. Sela.
7 Zaprawdę, człowiek przemija jak cień,
Zaprawdę, na próżno się miota.
Gromadzi, a nie wie, kto to zabierze.
8 A teraz, czego mam się spodziewać, Panie?
W tobie jest nadzieja moja.
9 Ratuj mnie od wszelkich występków moich!
Nie wystawiaj mnie na zniewagę nikczemnika!
10 Zamilkłem, nie otwieram ust swoich,
Bo Ty to uczyniłeś.
11 Odwróć ode mnie cios swój;
Ginę pod razami ręki twojej.
12 Karami za winę karcisz człowieka
I niweczysz jak mól urok jego.
Zaprawdę, tylko tchnieniem jest każdy człowiek. Sela.
13 Wysłuchaj, Panie, modlitwy mojej,
I nastaw uszu na wołanie moje!
Nie milcz na łzy moje!
Gdyż jestem tylko przychodniem u ciebie,
Wędrowcem jak wszyscy ojcowie moi.
14 Odwróć ode mnie surowe spojrzenie swoje,
Abym odetchnął, zanim odejdę i nie będzie mnie!