Радощі життя марнотні
1 Я сказав самому собі: Ану ж я випробую себе радощами життя й подивлюсь, чи не буде це краще. Але і це виявилось марнотою.
2 Про сміх сказав: Безумство! А про радість: Яка з тебе користь?‥
3 Я тоді вирішив натішитись вином, але так, щоб моє мудре серце мною керувало. Я віддаватимусь глупоті, аж доки не побачу, у чому полягає людське щастя, і чого доброго люди мали би дотримуватись протягом свого короткого життя.
4 Я взявся за великі справи: збудував собі палаци, посадив собі виноградники;
5 розвів собі сади та гаї, насадивши в них багато всяких плодових дерев.
6 Я викопав собі ставки з водою, щоб зрошувати з їх допомогою дерева, що росли в садах і гаях.
7 Я придбав чимало рабів і рабинь; мав також потомствених невільників, що народилися і служили в моєму домі. В мене були великі стада худоби й отари овець, – більше від усіх, що були переді мною в Єрусалимі.
8 Я нагромадив собі дуже багато срібла та золота з особистих скарбів царів і їхніх країн. Я завів собі співаків і співачок, та втіху людських синів, – гарних жінок і наложниць.
9 Отже, я звеличувався все більше й більше, перевищивши всіх, що були переді мною в Єрусалимі. Та й моя мудрість завжди залишалась зі мною.
10 Таким чином, чого би мої очі не забажали, я ні в чому собі не відмовляв. Я не стримував свого серця від жодної втіхи, – моє серце веселилось усяким моїм трудом, і це було моєю нагородою за всю мою працю.
11 І коли я уважно подивився на всі свої справи, які звершили мої руки, і на весь свій труд, який я вклав у працю, аби все зробити, то нарешті дійшов висновку: і це все марнота та гонитва за вітром, – воно не дає жодної користі під сонцем.
Мудрість і глупота марнотні
12 Тоді я знову вирішив придивитись до мудрості, а також до глупоти та нерозсудливості, бо що буде чинити той, хто буде наступником царя, як не те, що вже раніше робилось?
13 І все ж я дійшов висновку, що мудрість настільки переважає нестачу розуму, як світло має перевагу над темрявою.
14 Бо якщо очі мудрого керуються розумом, що в голові, то немудрий ходить у темряві; але я зрозумів також інше : що трапляється з одним, стається і з іншим.
15 Тоді я сказав самому собі: що трапляється з нерозумним, те може спіткати також і мене, тож навіщо мені мудрість, якщо немає з неї користі? І я повторив самому собі: і це також марнота.
16 Адже забудуть про мудреця так само, як і про нерозумного, і то навіки вічні, оскільки в майбутньому забудуть про все, бо доведеться вмерти як мудрому, так і нерозумному.
Життя і праця людини марнотні
17 В результаті я зненавидів життя, і мені стало огидним усе, що діється під сонцем, оскільки все – марнота і гонитва за вітром.
18 Я зненавидів усі мої досягнення, які я звершив під сонцем, бо все накопичене мною важкою працею , перейде до людини, яка прийде після мене, –
19 і хто знає, буде він мудрий, чи нерозумний? Однак він володітиме всім тим, що я набув своїм трудом і мудрістю під сонцем. Але й це марнота також.
20 Тоді в моєму серці почали з’являтись сумніви і навіть відчай з приводу всіх моїх звершень, яких я досягнув під сонцем.
21 Адже не одна людина вкладає в свою працю всю свою мудрість, знання і старанність, а потім все переходить до іншої людини, яка не трудилась над усім цим. Ось у чому марнота й велике зло.
22 Бо що людина має з усієї своєї праці, з усіх її поривань і прагнень серця, якими вона керувалась під сонцем?
23 Адже буває, що все її життя сповнене страждань, а її діло – це розчарування, коли не було спокою її серцю навіть на постелі. І, справді , одна лише марнота…
24 Тому немає нічого кращого для людини як те, щоб мати їжу та воду, і бути задоволеною своєю працею. І це, як я переконався, походить з Божих рук.
25 Бо хто може їсти й насолоджуватись без Нього?
26 Адже Бог дає людині, яка Йому до вподоби, мудрість, пізнання і радість. Якщо ж людина грішить, Він (Бог ) додає турбот і бажання нагромаджувати й збирати, аби потім залишити тому, хто Богу до вподоби, хоч це також марнота й гонитва за вітром.
1 Powiedziałem sobie:
Nuże! Popróbuj radości i użyj sobie!
Lecz również to było marnością.
2 O śmiechu powiedziałem: To szaleństwo!
a o radości: Cóż ona daje?
3 Umyśliłem sobie, że pokrzepię swoje ciało winem,
lecz tak, aby moje serce mądrze mnie prowadziło,
i że będę się trzymał głupoty, aż zobaczę,
co dobrego mają synowie ludzcy czynić
pod niebem w ciągu krótkiego czasu swojego życia.
4 Podjąłem wielkie dzieła:
Wybudowałem sobie domy,
zasadziłem sobie winnice,
5 Założyłem sobie ogrody i parki
i zasadziłem w nich różnego rodzaju drzewa owocowe.
6 Urządziłem sobie stawy z wodą,
aby z nich nawadniać las rosnących drzew.
7 Nabyłem sobie sługi i służebnice,
miałem też niewolników urodzonych w domu. Nadto miałem stada wołów i owiec, więcej niż wszyscy,
którzy byli przede mną w Jeruzalemie.
8 Nagromadziłem sobie też srebra i złota,
nadto skarbów królów i krajów;
wystarałem się o śpiewaków i śpiewaczki,
i o to, czym synowie ludzcy się rozkoszują,
mnóstwo kobiet.
9 I tak stałem się wielki,
i przewyższałem wszystkich,
którzy byli przede mną w Jeruzalemie;
nadto pozostała mi mądrość.
10 I niczego, czego tylko zapragnęły moje oczy,
nie odmawiałem im;
Nie wzbraniałem mojemu sercu żadnego wesela,
owszem, moje serce radowało się z wszelkiego mojego trudu.
I taka była moja nagroda za wszelki mój trud.
11 Potem zwróciłem uwagę na wszystkie moje dzieła,
których dokonały moje ręce,
i na mój trud, który włożyłem w pracę.
I oto: wszystko to jest marnością i gonitwą za wiatrem
i nie daje żadnego pożytku pod słońcem.
12 I znowu zacząłem rozmyślać nad mądrością,
szaleństwem i głupotą,
bo cóż innego czyni człowiek, który jest następcą króla,
jeżeli nie to, co już dawniej czyniono.
13 I stwierdziłem, że mądrość góruje nad głupotą tak,
jak światłość góruje nad ciemnością.
14 Mędrzec ma oczy w głowie,
a głupiec chodzi w ciemności;
lecz poznałem i to,
że co spotyka jednego, spotyka wszystkich.
15 Wtedy pomyślałem w swoim sercu:
Co spotyka głupca, to i mnie spotyka.
Dlaczego więc jestem mądry,
skoro nie daje to korzyści?
I powiedziałem do siebie, że również to jest marnością.
16 Bo pamięć po mędrcu jak i po głupcu
nie pozostanie na wieki,
ponieważ w przyszłości zapomni się o wszystkim.
17 I tak znienawidziłem życie,
gdyż nie podobał mi się bieg rzeczy pod słońcem;
wszystko bowiem jest marnością i gonitwą za wiatrem.
18 I znienawidziłem wszelki trud,
jaki znosiłem pod słońcem,
ponieważ to, co zdobyłem z trudem,
muszę powierzyć człowiekowi, który po mnie przyjdzie.
19 A kto wie, czy on będzie mądry czy głupi?
A jednak rządzić będzie wszystkim, co ja zdobyłem w trudzie
i w mądrości pod słońcem.
Ale i to jest marnością.
20 I zaczęły się budzić w moim sercu wątpliwości co do wszelkiego trudu, jaki znosiłem pod słońcem.
21 Gdyż niejeden człowiek trudzi się mądrze, rozumnie i z powodzeniem,
a potem musi swoją własność oddać innemu,
który w ogóle się nie trudził.
To również jest marnością i wielkim złem.
22 Bo cóż pozostaje człowiekowi
z całego jego trudu i porywów jego serca,
którymi się trudzi pod słońcem,
23 Skoro całe jego życie jest tylko cierpieniem, a jego zajęcia zmartwieniem
i nawet w nocy jego serce nie zaznaje spokoju?
To również jest marnością.
24 Nie ma nic lepszego dla człowieka jak to, żeby jeść i pić,
i w tym upatrywać przyjemność w swoim trudzie.
Lecz stwierdziłem, że również to pochodzi z ręki Bożej.
25 Bo kto może jeść i kto używać bez niego?
26 Gdyż Bóg daje człowiekowi, który mu jest miły, mądrość, wiedzę i radość;
lecz grzesznikowi każe w trudzie zbierać i gromadzić,
aby to potem oddał temu, który mu jest miły.
To również jest marnością i gonitwą za wiatrem.