Victoria sobre Moab y Amón
1 Tiempo después, los moabitas y los amonitas, y algunos de los meunitas, declararon la guerra a Josafat.
2 No faltó quien le diera aviso a Josafat y le dijera:
«Del otro lado del mar, y de Siria, viene a atacarte un gran ejército. ¡Ya están en Jasesón Tamar, es decir, en Engadí!»
3 Lleno de miedo, Josafat se dispuso a consultar al Señor, y ordenó que todos en Judá ayunaran.
4 En todas las ciudades de Judá la gente se reunió para pedir la ayuda del Señor,
5 y Josafat se puso de pie en el templo del Señor, delante del atrio nuevo, y ante la asamblea de Judá y de Jerusalén
6 dijo:
«Señor y Dios de nuestros padres, tú eres Dios en los cielos, y dominas sobre todos los reinos de las naciones; en tus manos están la fuerza y el poder. ¡No hay quien pueda oponerse a ti!
7 Tú, Dios nuestro, expulsaste de la presencia de tu pueblo Israel a los habitantes de esta tierra, y se la diste para siempre a los descendientes de Abrahán, tu amigo.
8 Ellos la han habitado, y en ella te han edificado un santuario a tu nombre. Han dicho:
9 “Si alguna vez nos sobreviene algún mal, o se nos castiga con la espada, o la peste, o el hambre, nos presentaremos ante este templo, y ante ti (pues tu nombre se halla en este templo), y clamaremos a ti por causa de nuestras aflicciones, y tú nos oirás y nos salvarás.”
10 ¡Mira ahora a los amonitas y a los moabitas! ¡Mira a los del monte de Seír, por cuya tierra no dejaste pasar a Israel cuando venía de Egipto! Tú nos apartaste de ellos, para que no los destruyéramos,
11 ¡y ahora ellos nos pagan tratando de arrojarnos de la tierra que tú nos diste en propiedad!
12 ¡Dios nuestro!, ¿acaso no los vas a juzgar? Nosotros no tenemos la fuerza suficiente para enfrentar a ese gran ejército que viene a atacarnos. ¡No sabemos qué hacer, y por eso volvemos a ti nuestra mirada!»
13 Todo Judá estaba de pie delante del Señor, con sus mujeres y sus hijos.
14 Allí estaba también Jahaziel, levita de los hijos de Asaf y descendiente en línea directa de Zacarías, Benaías, Yeguiel, Matanías. En el curso de la reunión, el espíritu del Señor vino sobre él,
15 y dijo:
«¡Escúchenme ustedes, habitantes de Judá y de Jerusalén! ¡Y escúchame tú, rey Josafat! El Señor les dice: “No tengan miedo ni se amedrenten al ver esta gran multitud, porque esta batalla no la libran ustedes, sino Dios.
16 Mañana, cuando ellos suban por la cuesta de Sis, ustedes caerán sobre ellos. Los encontrarán junto al arroyo, antes del desierto de Jeruel.
17 En este caso, ustedes no tienen por qué pelear. Simplemente quédense quietos, y contemplen cómo el Señor los va a salvar. Judá y Jerusalén, no tengan miedo ni se desanimen. ¡Salgan mañana y atáquenlos, que el Señor estará con ustedes!”»
18 Entonces Josafat se inclinó de cara al suelo, lo mismo que todos los de Judá y los habitantes de Jerusalén; se postraron delante del Señor, y lo adoraron.
19 Luego se levantaron los levitas coatitas y coreítas, y a gran voz alabaron al Señor y Dios de Israel.
20 Por la mañana, se levantaron y fueron al desierto de Tecoa. Mientras ellos salían, Josafat se puso de pie y dijo:
«¡Escúchenme, habitantes de Judá y de Jerusalén! ¡Crean en el Señor su Dios, y serán invencibles; crean en sus profetas, y obtendrán la victoria!»
21 Después de reunirse con el pueblo para ponerse de acuerdo con ellos, Josafat nombró a algunos para que, ataviados con sus vestimentas sagradas, cantaran alabanzas al Señor, mientras el ejército salía con sus armas. Y decían:
«¡Demos gloria al Señor, porque su misericordia es eterna!»
22 Cuando los cantos de alabanza comenzaron a escucharse, el Señor puso contra los amonitas y moabitas, y contra los del monte de Seír, las emboscadas que ellos mismos habían tendido contra Judá, y acabaron matándose los unos a los otros.
23 Los amonitas y moabitas atacaron a los del monte de Seír, y los mataron hasta acabar con ellos, y después de eso, se volvieron contra sus propios compañeros y los atacaron hasta destruirlos.
24 Cuando los de Judá llegaron a la torre del desierto, dirigieron la mirada hacia el gran ejército, y solo vieron cadáveres tendidos en el campo, pues ninguno de ellos había escapado con vida.
25 Entonces Josafat y su ejército se dieron a la tarea de despojarlos, y entre los cadáveres hallaron muchas riquezas, y vestidos y alhajas preciosas, y todo eso lo tomaron para sí. Era tanto el botín de guerra que no se lo podían llevar, así que durante tres días estuvieron recogiéndolo.
26 Al cuarto día se juntaron en el valle de Beraca, y allí bendijeron al Señor. Por eso al paraje aquel lo llamaron «valle de Beraca», y hasta el día de hoy lleva ese nombre.
27 Todos los de Judá y de Jerusalén volvieron a Jerusalén llenos de gozo por la alegría de que el Señor los había librado de sus enemigos. Al frente de ellos marchaba Josafat.
28 Se dirigieron al templo del Señor en Jerusalén, entre el sonido de salterios, arpas y trompetas,
29 y cuando todos los reinos de aquella región supieron que el Señor había peleado contra los enemigos de Israel, cayó sobre ellos el pavor de Dios.
30 Así el reinado de Josafat tuvo paz, porque su Dios le dio paz por todas partes.
Resumen del reinado de Josafat
(1 R 22.41-50)31 Josafat tenía treinta y cinco años cuando comenzó a reinar sobre Judá, y reinó en Jerusalén veinticinco años. Su madre fue Azuba hija de Siljí.
32 Y Josafat siguió los pasos de Asa, su padre, haciendo lo recto ante los ojos del Señor y sin apartarse de sus caminos.
33 Sin embargo, no fueron quitados los lugares altos, pues el pueblo aún no había enderezado su corazón hacia el Dios de sus padres.
34 Los demás hechos de Josafat, primeros y últimos, están escritos en las palabras de Jehú hijo de Jananí, del cual se hace mención en el libro de los reyes de Israel.
35 Tiempo después, el rey Josafat de Judá hizo amistad con el rey Ocozías de Israel, que era proclive a la impiedad,
36 y se asoció con él para construir barcos en Ezión Guéber capaces de navegar hasta Tarsis.
37 Pero el profeta Eliezer hijo de Dodías, de Maresa, profetizó contra Josafat y le dijo: «Por haberte hecho amigo de Ocozías, el Señor destruirá tus obras.» Y las naves naufragaron y no pudieron llegar a Tarsis.
Поразка моавійців, аммонійців та деяких маонійців
1 Якось сталося так, що моавійці та аммонійці, разом з деякими маонійцями, пішли проти Йосафата війною.
2 Тож прийшли до Йосафата вісники з повідомленням: Проти тебе рухається з іншого боку моря, тобто від Едома , величезне військо, яке вже знаходиться в Хацецон-Тамарі, тобто Ен-Ґеді.
3 Йосафата охопив страх, він вирішив звернутися за допомогою до Господа, оголосивши піст у всій Юдеї.
4 Юдеї зібрались, щоб звернутись до Господа про допомогу, – прийшли з усіх міст Юдеї, аби разом молитись Господу.
5 Йосафат встав перед громадою людей з Юдеї та Єрусалима в Господньому Храмі, навпроти нового двора,
6 й заволав: Господи, Боже наших батьків! Хіба не Ти є Богом на небесах? Адже Ти владарюєш над усіма царствами народів, Твоя рука міцна й потужна, так що немає такого, хто міг би Тобі протистояти!
7 Хіба не Ти, Боже наш, прогнав мешканців цього краю з-перед Твого Ізраїльського народу і дав його нащадкам Авраама, Свого приятеля, навіки?
8 Вони замешкали в ньому, і збудували тут Храм для Твого Імені, говорячи:
9 Якщо нагряне на нас лихо, караючий меч, моровиця чи голод, то ми станемо перед цим Храмом й перед Тобою, – оскільки тут, у цьому Храмі, перебуває Твоє Ім’я, й будемо волати до Тебе в нашому горі, то Ти почуєш, і спасеш!
10 Власне, тепер, аммонійці, моавійці та мешканці гір Сеіру, через територію яких Ти колись не дозволив Ізраїлеві пройти, коли вони йшли з єгипетського краю, – тоді вони їх обминули і не знищили їх.
11 Так ось тепер вони нам так відплачують, що виступають проти нас аби нас прогнати з Твоєї спадщини, яку Ти нам дав у володіння.
12 Боже наш! Зверши над ними Свій суд. Адже ми безсилі щодо цієї величезної навали, яка рухається проти нас, і ми не знаємо, що нам робити з ними, тому наші очі звернені до Тебе!
13 У цей час усі Юдеї, і навіть їхні малі діти, їхні жінки та їхні сини стояли перед Господом.
14 І ось серед цього зібрання народу Господній Дух зійшов на Яхазіела, сина Захарії, онука Банаї, правнука Єіїла, праправнука Маттанії, левіта із нащадків Асафа,
15 і він сказав: Уважно слухайте, всі Юдеї, мешканці Єрусалима, – як і ти, царю Йосафате! Так говорить до вас Господь: Не бійтеся й не жахайтесь цієї численної навали! Адже це не ваша війна, а Божа!
16 Завтра вирушайте проти них! Зараз вони підіймаються схилом Ціц, і ви їх зустрінете на краю долини перед пустелею Єруїл.
17 Проте не вашою справою буде там воювати! Всі Юдеї і мешканці Єрусалима, просто там зупиніться, стійте і спостерігайте за Господнім порятунком для вас! Не бійтесь і не жахайтесь! Завтра вирушайте проти них, а Господь буде з вами!
18 Після цього Йосафат схилив свою голову долілиць, тоді як усі Юдеї та мешканці Єрусалима впали перед Господом, аби поклонитися Господу.
19 В той час левіти з нащадків Кегата разом з нащадками Кораха, піднялись, потужним голосом прославляючи Господа, Бога Ізраїлю.
20 Піднявшись з-поза ранку, вони вирушили в пустелю Текоя. Але перед тим як йти, Йосафат піднявся й промовив: Послухайте мене, Юдеї і мешканці Єрусалима! Довіртесь Господу, вашому Богові, й будьте спокійні! Вірте Його пророкам, і вам пощастить!
21 Порадившись з народом, цар поставив Господніх співців, котрі, одягнуті в святі шати, повинні були йти попереду військових, й, співаючи, говорити такі слова: Прославляйте Господа, тому що Його милосердя вічне!
22 І от, щойно вони почали співати гімн хвали і слави, Господь став воювати з аммонійцями, моавійцями і мешканцями нагір’я Сеір, котрі виступили проти Юдеї, й вони були знищені.
23 Спочатку аммонійці разом з моавійцями напали на мешканців нагір’я Сеір, й почали їх вбивати, дощенту всіх знищуючи. Покінчивши з мешканцями Сеіру, вони повстали одні проти інших і навзаєм знищили самих себе.
24 Коли ж Юдеї підійшли до вартової башти, що на початку пустелі, й подивились на той натовп, то побачили самі лише трупи, що лежали на землі, – ніхто не врятувався.
25 Коли ж прибули Йосафат зі своїм військом, щоб зібрати здобич, то виявили дуже багато різного майна, одежі та коштовних речей і посуду; вони набрали стільки здобичі, що не могли понести. Здобичі було так багато, що вони збирали три дні.
26 А четвертого дня всі зібрались у Долині Благословення, оскільки там вони благословляли Господа. Це місце й до цього часу має назву: Долина Благословення.
27 нарешті всі Юдеї й мешканці Єрусалима на чолі з Йосафатом вирушили назад й повернулись з радістю в Єрусалим, тому що Господь подарував їм свято перемоги над своїми ворогами.
28 Вони ввійшли в Єрусалим під звуки мелодій на цитрах, арфах і трубах, й урочисто вступили в Господній Храм.
29 Після цього Божий страх оволодів усіма царствами сусідніх країн, адже вони почули, що Сам Господь воював з ворогами Ізраїлю.
30 Що ж до царства Йосафата, то воно отримало довколишній спокій, яким наділив його Бог.
Кінець царювання Йосафата
31 Отже, Йосафат і далі владарював у Юдеї. Він зійшов на царський престол, коли йому було тридцять п’ять років, і двадцять п’ять років царював у Єрусалимі. Його матір, на ім’я Азува, була дочкою Шілхи.
32 Він дотримувався дороги свого батька Аси, й не відхиляючись від неї, чинив те, що було до вподоби Господу.
33 Однак капища на узвишшях не були зруйновані, і народ щиро й від усього серця не навернувся до Бога своїх батьків.
34 Всі інші оповіді про Йосафата, від початку й до кінця, описані в Спогадах Єгу Сина Ханані, й увійшли в Книгу Царів Ізраїлю.
35 Тут лише варто зазначити, що пізніше Юдейський цар Йосафат, об’єднався з Ахазією, сином Ахава, царем Ізраїлю, котрий діяв нечестиво.
36 Він співпрацював з ним в побудові кораблів, які могли би плавати до Таршішу. Вони ті кораблі будували в Еціон-Ґавері .
37 В той час Еліезер, син Додави, з Мареші провістив щодо Йосафата такі слова: Через те що ти об’єднався з Ахазією, Господь зруйнує твої задуми. Тож кораблі були розбиті в гавані, так і не вийшовши до Таршішу.