El castigo de Sión
1 El Señor, en su furor,
hundió a Sión en profunda oscuridad.
Derribó del cielo la hermosura de Israel;
la hizo caer por tierra;
en el día de su furor
no se acordó del estrado de sus pies.
2 El Señor destruyó, y no perdonó;
destruyó, en su furor,
todas las tiendas de Jacob;
derribó las fortalezas de la capital de Judá;
humilló al rey y a sus príncipes.
3 En el ardor de su ira,
puso fin al poderío de Israel;
le retiró su apoyo cuando se enfrentó al enemigo;
se encendió en Jacob un fuego que todo lo devoró.
4 Cual enemigo, cual adversario,
el Señor tensó su arco;
afirmó su diestra y destruyó todo lo bello;
¡en las calles de la hermosa Sión
cundió su enojo como fuego!
5 El Señor se volvió nuestro enemigo
y destruyó a Israel;
destruyó todos sus palacios,
derribó sus fortalezas,
y aumentó la tristeza y el lamento de Judá.
6 Como quien deshace la enramada de un huerto,
dejó en ruinas la sede principal de sus festividades;
en Sión, el Señor echó al olvido
las fiestas y los días de reposo;
en el ardor de su ira
desechó al rey y al sacerdote.
7 El Señor rechazó su altar,
menospreció su santuario;
dejó caer en manos del enemigo
los muros de sus palacios;
en el templo del Señor estos vociferan
como si fuera un día de fiesta.
8 El Señor decidió destruir las murallas
de la bella ciudad de Sión;
con el nivel en la mano,
no desistió de su plan de destrucción;
entre lamentos, el muro y el antemuro
fueron juntamente destruidos.
9 Las puertas se vinieron abajo
cuando el Señor destruyó sus cerrojos;
esparcidos entre los paganos
se hallan su rey y sus príncipes;
ya no hay ley, ni los profetas reciben visiones del Señor.
10 En la bella Sión, los ancianos se sientan en el suelo;
en silencio y vestidos de luto
se echan polvo sobre la cabeza.
En Jerusalén, las doncellas
inclinan humilladas la cabeza.
11 Mis ojos se inundan en lágrimas,
mis entrañas se conmueven;
mi ánimo rueda por los suelos
al ver destruida a mi amada ciudad,
¡al ver que los niños de pecho
desfallecen por sus calles!
12 A sus madres les preguntan por el trigo y por el vino;
se desploman por las calles, como heridos de muerte,
y en el regazo de sus madres lanzan el último suspiro.
13 ¿Qué te puedo decir, bella Jerusalén?
¿A quién puedo compararte?
¿Comparada con quién podría yo consolarte,
virginal ciudad de Sión?
¡Grande como el mar es tu desgracia!
¿Quién podrá sanarte?
14 Tus profetas te hablaron de visiones falsas e ilusorias;
tu cautiverio pudo haberse impedido,
pero no te señalaron tu pecado;
más bien, te engañaron con visiones sin sentido.
15 Al verte, todos los viandantes aplaudían;
silbaban y movían con sorna la cabeza,
y decían de la ciudad de Jerusalén:
«¿Y esta es la ciudad de hermosura perfecta,
la que alegraba a toda la tierra?»
16 Todos tus enemigos abrieron la boca contra ti;
rechinando los dientes, decían con sorna:
«¡Acabemos con ella!
¡Este es el día esperado!
¡Nos ha tocado verlo y vivirlo!»
17 El Señor ha llevado a cabo
lo que había decidido hacer.
Ha cumplido lo que hace mucho tiempo
había decidido hacer.
Destruyó, y no perdonó;
hizo que el enemigo se burlara de ti.
¡El Señor enalteció el poder de tus adversarios!
18 Tus habitantes demandaban la ayuda del Señor.
¡Que tus lágrimas, bella Sión,
corran día y noche como arroyo!
¡No reprimas el llanto de tus ojos!
19 Por la noche, al comenzar las guardias,
¡levántate y grita!
¡Vierte tu corazón, como un torrente,
en la presencia del Señor!
¡Levanta hacia él las manos
y ruega por la vida de tus pequeños,
que desfallecen de hambre
en las esquinas de las calles!
20 Ponte a pensar, Señor:
¿A quién has tratado así?
¿Acaso han de comerse las madres
a sus hijos, fruto de sus entrañas?
¿Acaso dentro de tu santuario
han de asesinar a sacerdotes y profetas?
21 En las calles, por los suelos,
yacen cuerpos de niños y viejos;
mis doncellas y mis jóvenes
han muerto a filo de espada.
¡En el día de tu furor
mataste y degollaste sin misericordia!
22 De todas partes convocaste al terror,
como si convocaras a una fiesta.
En el día de tu furor,
nadie, Señor, pudo escapar con vida.
A los hijos que tuve y mantuve,
el enemigo los aniquiló.
Божий гнів на Єрусалим
1 О, яким же мороком у Своєму гніві Господь вкрив дочку Сіону! Він з небес на землю скинув розкіш Ізраїлю, і навіть не згадав у день Свого гніву підніжок Свого престолу.
2 Господь нещадно знищив всі поселення Якова, – у Своєму обуренні Він зруйнував фортеці Юдиної дочки, – скинув на землю, зганьбивши, все царство і його можновладців.
3 У запалі Свого гніву знищив усю потугу Ізраїлю, – відвернув перед ворогом Свою правицю захисту, запаливши проти Якова, ніби полум’я вогню, що все навколо пожирає.
4 Він натягнув тятиву Свого лука, наче ворог, – зміцнив Свою правицю, немов противник, і знищив усе, що тішило мої очі. Його гнів спалахнув, як вогонь, і знищив намети дочки Сіону.
5 Господь уподібнився до ворога, що погубив Ізраїль, – зруйнував його фортеці, знищив його палаци, примноживши в дочки Юди голосіння та смуток.
6 Він розібрав Свою огорожу, – як навколо саду, спустошив Намет Своїх зборів, – Господь допустив, аби в Сіоні забули про свята й суботи. В запалі Свого гніву відкинув і царя, і священика.
7 Господь уневажнив Свого жертовника, зрікся Свого Святилища, передавши у руки ворогів мури його фортець. Було чути вигуки ворогів у Господньому Храмі, як у святкові дні.
8 Господь вирішив знищити стіни дочки Сіону. Він простягнув мірний шнур, не стримавши Своєї руки від руйнування, – вкрив жалобою башти і стіни, – вони разом хиляться до остаточного зруйнування.
9 Западаються в землю єрусалимські брами, – Він знищив і поламав їхні засуви. Його цар та можновладці нині серед чужих народів. Ніхто не навчає законів, а його пророки не отримують видінь від Господа.
10 Мовчки сидять на землі люди похилого віку Сіонської дочки. Посипавши порохом свої голови, вони одягнулись у веретища. А єрусалимські дівчата, схиливши низько свої голови, дивляться додолу.
Сльози пророка за Єрусалимом
11 Сліпнуть від сліз мої очі, перевертається все моє нутро, – серце розривається від болю , коли бачу, як гинуть дочки мого народу, і знемагають на міських майданах діти й навіть немовлята.
12 Своїх матерів вони зі сльозами просять: Дай їсти, дай пити! Знесилені, вони, наче поранені, вмирають на грудях своїх матерів на всіх майданах міста…
13 Що тобі сказати, або до чого тебе уподібнити, єрусалимська дочко? До чого тебе прирівняти, аби можна було тебе потішити, дівчино, – дочко Сіону? Адже твоє нещастя стало таким великим, як море! Хто в змозі тебе оздоровити?
14 Твої пророки провіщали тобі марноту й фальш, – вони не відкривали твого беззаконня, аби таким чином відвернути від тебе неволю. Їхні провіщення – порожнеча, що спричинила твоє вигнання.
15 Від здивування сплескують над тобою руками всі перехожі дорогою, – посвистують і хитають головами щодо дочки Єрусалима: Хіба це може бути те місто, про яке говорили: Вінець краси, радість усієї землі?!
16 Всі твої вороги відкривають проти тебе в знущанні свої роти, посвистують і скрегочуть зубами, говорячи: Нарешті ми його проковтнули, – настав день, якого ми так очікували! Ми таки дочекалися й самі побачили!
17 Господь здійснив те, що задумав, – Він виконав Своє провіщення, яким застерігав від давніх-давен, – нещадно знищив, дозволивши ворогові зловтішатись над тобою. Він зміцнив силою твоїх гнобителів.
18 Тож від усього серця волайте до Господа, мури Сіонської дочки, заливайтесь сльозами вдень і вночі! Не дозволяйте собі відпочинку, і нехай не висихають ваші очі.
Бідкання Сіонської дочки
19 Вставай, голоси вночі на початку кожної сторожі, – нехай до вмлівання твого серця ллються твої сльози перед Господом, – здіймай до Нього свої руки й молись про долю своїх дітей, знесилених голодом й вмираючих на розі кожної вулиці.
20 Зглянься, Господи, й подивися, на кого Ти спровадив таке горе! Невже жінки мають їсти плід свого лона, – вигодованих ними немовлят? Невже мають бути вбитими в Господній Святині священики й пророки?
21 Адже лежать мертвими на вулицях діти й люди похилого віку. Мої дівчата і мої юнаки полягли від меча, – Ти знищив їх у день Твого гніву, нещадно караючи усіх підряд…
22 Ти скликав, як на день свята, всі мої довколишні жахи. Тому в день Господнього гніву не залишилось нікого, хто міг би врятуватись, або втекти; всіх, кого я випестила й зростила, – бідкається Сіонська дочка, – усіх мій ворог вигубив.