Natán amonesta a David
1 Un día, el Señor envió a Natán a hablar con David, y Natán le dijo:
«En cierta ciudad vivían dos hombres. Uno de ellos era rico, y el otro era pobre.
2 El rico tenía muchas ovejas y vacas,
3 pero el pobre solo tenía una corderita que había comprado y criado, y que era como su propia hija, pues comía de su mesa, bebía de su vaso y dormía en su regazo; era como de la familia, pues había crecido con él y con sus hijos.
4 Un día, el hombre rico recibió a un visitante y, como no quiso matar a ninguna de sus ovejas o vacas para ofrecerle de comer al visitante, fue y tomó la oveja del hombre pobre, y la preparó para su visitante.»
5 David se puso muy furioso contra aquel hombre, y le dijo a Natán:
«Juro por el Señor que ese hombre merece la muerte.
6 Y por haber actuado así, sin mostrar nada de misericordia, tiene que pagar cuatro veces el valor de la oveja.»
7 Entonces Natán le dijo:
«¡Tú eres ese hombre! Así ha dicho el Señor, Dios de Israel: “Yo te consagré como rey de Israel; yo te libré del poder de Saúl,
8 yo te di el palacio que fue de tu señor, y puse en tus brazos sus mujeres. Además, yo te entregué las tribus de Israel y de Judá y, por si esto fuera poco, yo estaba dispuesto a darte mucho más.”
9 ¿Por qué menospreciaste la palabra del Señor, y actuaste mal delante de sus ojos? Al hitita Urías lo mataste por medio de la espada de los amonitas, para quedarte con su mujer.
10 “Ahora, en castigo, la violencia jamás se apartará de tu propia familia, pues menospreciaste al Señor y tomaste como mujer a la esposa de Urías el hitita.”
11 Pero así dice el Señor: “Yo haré que el mal sobrevenga sobre tu propia casa. Ante tus propios ojos entregaré tus mujeres a tu prójimo, y a pleno sol se acostará con ellas.
12 Lo que tú hiciste en secreto, yo lo haré a plena luz del día y en presencia de todos los israelitas.”»
13 David le respondió a Natán:
«Reconozco que he pecado contra el Señor.»
Y Natán le dijo:
«El Señor ha perdonado tu pecado, y no vas a morir.
14 Pero como los enemigos del Señor hablan mal de él por causa de este pecado tuyo, tu hijo recién nacido tiene que morir.»
15 Después de esto, Natán regresó a su casa. Y el niño que la mujer de Urías le dio a David, se enfermó de gravedad porque el Señor así lo quiso.
16 David le rogó al Señor por la salud de su hijo, y ayunaba y se pasaba la noche acostado en el suelo.
17 Los ancianos que vivían en su palacio iban a verlo y trataban de levantarlo del suelo, pero David se negaba a levantarse, y tampoco quería comer.
18 Siete días después, el niño murió, y sus sirvientes temían decírselo, pues decían: «Si cuando el niño vivía, el rey no quería escucharnos, con más razón se afligirá si le decimos que el niño ya murió.»
19 Pero cuando David los vio hablar entre sí, se dio cuenta de que el niño ya había muerto, así que les preguntó:
«¿Ya ha muerto el niño?»
Aquellos le respondieron:
«Sí, señor; ya ha muerto.»
20 Entonces David se levantó del suelo, y se bañó y se perfumó, y se puso ropa limpia; luego fue a la casa del Señor, y lo adoró. Después regresó a su casa y pidió de comer, y comió.
21 Los sirvientes le preguntaron:
«¿Qué es lo que haces? Cuando el niño aún vivía, estuviste ayunando y orando, pero ahora que ha muerto, ¡te levantas y pides de comer!»
22 Y David les dijo:
«Cuando el niño aún vivía, yo ayunaba y lloraba, y decía: “Tal vez el Señor se compadezca de mí, y deje vivir al niño.”
23 Pero ahora que el niño ha muerto, ¿de qué me sirve ayunar? ¿Acaso podría yo devolverle la vida? Yo puedo ir a donde él está, pero él ya no volverá conmigo.»
24 Y David fue y consoló a Betsabé, su mujer, y se allegó a ella, y ella le dio un hijo, al que llamó Salomón. Y el Señor amó a este niño,
25 y por eso envió un mensaje al profeta Natán, para decirle que lo llamara Jedidías.
David conquista Rabá
(1 Cr 20.1-3)26 Joab se encontraba en Rabá combatiendo a los amonitas, y capturó la ciudad del rey.
27 Entonces envió un mensaje a David para decirle:
«Después de sitiar la ciudad de Rabá, he capturado también las reservas de agua.
28 Por favor, reúne al resto del ejército y ven con ellos, y acampa frente a la ciudad y tómala. Si yo la tomo, llevará mi nombre.»
29 David reunió entonces al resto de su ejército, y fue y luchó contra Rabá y la capturó.
30 Le quitó al rey la corona de oro que llevaba puesta, la cual pesaba treinta y tres kilos y tenía incrustadas piedras preciosas; los hombres de David la tomaron y con ella coronaron a David, y David obtuvo un gran botín de la ciudad.
31 A la gente que quedaba en la ciudad la puso a trabajar con sierras y trillos y hachas de hierro, y también los puso a trabajar en los hornos de ladrillos. Esto mismo lo hizo en todas las ciudades de los amonitas. Después de esto, David regresó a Jerusalén con todo su ejército.
Натан докоряє Давиду
1 Тому Господь послав до Давида Натана, який, прийшовши, розповів Давидові: В одному місті жили два чоловіки: один – багатий, а другий – бідний.
2 У багатого були отари овець і дуже великі стада,
3 а в бідняка не було нічого, крім однієї малої овечки, яку він купив маленькою і вигодував. Вона в нього разом з його дітьми виросла. Вона їла його хліб, пила з його чаші та на його грудях засинала, – була йому як дочка.
4 Якось до багатого чоловіка зайшов подорожній, і той пожалів узяти щось зі своєї отари, або зі своїх стад, аби пригостити подорожнього, що до нього прийшов, а він відібрав овечку бідняка й приготував її для чоловіка, який до нього зайшов.
5 Давид спалахнув великим гнівом на того чоловіка, і сказав Натанові: Як живий Господь, чоловік, який це вчинив, заслуговує смерті
6 за те, що вчинив таку ганебну річ, і не виявив жодного співчуття; а за ту овечку він має заплатити в чотирикратному розмірі!
7 Тоді Натан промовив до Давида: Ти є тим чоловіком! Так говорить Господь, Бог Ізраїлю: Я помазав тебе царем над Ізраїлем, і Я спас тебе від рук Саула!
8 Я дав тобі дім твого володаря, та жінок твого володаря на твоє лоно , Я дав тобі весь рід Ізраїля і Юди, а якби й цього було замало, додав би тобі ще більше!
9 Чому ж ти так зневажливо поставився до Господніх слів, учинивши перед Ним злочин? Хеттейця Урію ти віддав під меч, убивши його руками аммонійців, а його дружину ти взяв собі за жінку.
10 Тому з цього часу меч повіки не відступить від твого дому через те, що ти зневаживши Мене, взяв дружину хеттейця Урії, щоб вона була твоєю дружиною!
11 Так говорить Господь: Ось Я виведу на тебе лихо з твого власного дому; на твоїх очах заберу від тебе дружин і віддам їх найближчому до тебе, який матиме з ними статеві стосунки серед ясного дня .
12 Ти все це вчинив таємно, а Я здійсню це провіщення перед усім Ізраїлем у світлі сонця.
Сповідь Давида
13 Після цього Давид сказав Натанові: Я, дійсно, згрішив перед Господом! Натан же відповів Давиду: Господь простив твій гріх, – і ти не помреш.
14 Але оскільки ти своїм учинком збезчестив Господа перед Його ворогами, то твій новонароджений син неодмінно помре!
Божа кара за гріх Давида
15 І Натан пішов до свого дому, а Господь уразив дитину, що народила дружина Урії Давидові, й дитина захворіла.
16 Давид благав Бога за дитину; Давид постив, зодягнувшись у вереття , а прийшовши до дому, лежав цілу ніч на землі.
17 Коли підійшли до нього старійшини його роду, щоб підвести його з землі, він не захотів підніматись, і нічого з ними не їв.
18 Так сталося, що на сьомий день дитина померла. Але Давидові слуги боялися йому повідомити, що хлопчик помер, мовляв: Ось, поки ще дитина була живою, ми вмовляли його, але він не слухав, то як можемо йому повідомити, що хлопчик помер, адже він може вчинити з собою щось погане.
19 Але Давид зауважив, що його слуги шепочуться між собою, – з цього Давид зрозумів, що дитя померло, тому Давид запитав своїх слуг: Що хлопчик, насправді, помер? Вони ж відповіли: Так, помер…
20 Тоді Давид підвівся з землі, вмився й намастився єлеєм , переодягнувся і пішов до Господнього Храму, щоб поклонитись Йому. Повернувшись до свого палацу, він попросив, аби дали йому їсти , – і коли йому подали страву, він їв.
21 Тоді його слуги спитали його: Що має означати така твоя поведінка? Адже, поки дитина ще була живою, ти постив і плакав, а коли хлоп’ятко померло, ти встав, і почав їсти?
22 Давид відповів: Поки дитина ще жила, я постив і плакав, сподіваючись: Хто знає, може Господь помилує мене, і хлопчик житиме?!.
23 Тепер же, коли він помер, то для чого я маю постити? Хіба я зможу його повернути. Це я піду за ним, а він вже не повернеться до мене…
Народження Соломона
24 Після цього Давид потішив сумуючу дружину Вірсавію, увійшов до неї і спав з нею, – вона завагітніла знову й народила сина, назвавши його Соломоном. Він був Господнім улюбленцем.
25 Тому Він (Господь ) послав пророка Натана, й через нього дав йому ім’я Єдід’я , бо так побажав ГОСПОДЬ…
Давид захоплює Равву та інші міста аммонійців
26 Тим часом Йоав вирішив підкорити Равву аммонійців, і вже захопив царську фортецю.
27 Після цього Йоав послав до Давида вісників, повідомляючи: Я закінчую воювати проти Равви, і вже захопив водні джерела міста.
28 Отже, збери решту війська та вчини облогу міста, й захопи його, адже, якщо захоплю місто я, то воно буде назване моїм ім’ям!
29 Тож Давид зібрав усе військо, вирушив на Равву, розпочав проти міста бойові дії, і захопив його.
30 Він зняв корону з голови їхнього царя Мілкона вагою у талант золота , прикрашену дорогоцінним каменем; цю корону поклали на голову Давида. Крім того, він виніс з міста дуже велику здобич.
31 Мешканців, які були у місті, він забрав із собою і приставив їх до пил, до залізних молотарок, та до залізних сокир, заставив працювати в цегельнях. Так само Давид учинив з усіма іншими містами аммонійців, після чого Давид з усім військом повернувся в Єрусалим.