Primera reprensión de Elifaz a Job
1 Elifaz, el temanita, respondió:
2 «Tratar de hablarte te será molesto;
pero, ¿quién podría quedarse callado?
3 Yo recuerdo que tus sabias enseñanzas
infundían fortaleza a los débiles.
4 Si alguien caía, tus palabras lo levantaban;
tú sostenías al que estaba por caer.
5 Pero ahora que eres tú quien sufre,
¡te desanimas y no logras superar tu turbación!
6 ¿Desconfías acaso de tu temor a Dios?
¿Ya no crees que tu integridad puede salvarte?
7 »Piensa en esto: ¿quién castiga al inocente?
¿Dónde has visto que el justo sufra algún daño?
8 Lo que sí he llegado a ver es lo siguiente:
los que siembran maldad, cosechan lo que siembran;
9 el aliento de Dios sopla sobre ellos,
y su enojo contra ellos los consume.
10 Aunque rujan como leones y gruñan como cachorros,
Dios los calla y les rompe los colmillos.
11 El león viejo muere por falta de presa,
y los cachorros de la leona se van por su camino.
12 »Mucho de esto lo desconocía;
pero una noche escuché un rumor.
13 En mis tenebrosas pesadillas,
y cuando mi sueño era más profundo,
14 algo me hizo temblar de miedo;
¡algo hizo que me estremeciera hasta los huesos!
15 Sentí sobre mi piel el soplo de un espíritu,
y el pelo de mi cuerpo se erizó.
16 Delante de mis ojos estaba una silueta;
y aunque no pude ver su rostro,
alcancé a escuchar que susurraba:
17 “¿Acaso el hombre es más justo que Dios?
¿Es acaso más puro que su propio creador?
18 Si Dios no confía ni en sus ángeles,
pues ve la torpeza de sus propios siervos,
19 ¿cómo puede confiar en el hombre,
que habita en casas construidas sobre el barro,
y que un día será pasto de los gusanos?
20 Nace por la mañana y muere por la noche,
y se pierde para siempre, sin que nadie lo recuerde;
21 ¡es arrancado, como las estacas de una carpa,
y muere antes de alcanzar sabiduría!”
Еліфаз: Хто, бувши невинним, загинув?
1 Після цього заговорив Еліфаз із Темана.
2 Якщо я спробую заговорити з тобою, чи не буде для тебе втомливо? А втім, хто може стримати від слова?
3 Адже ти сам повчав багатьох, підтримуючи знеможені руки;
4 твої слова підбадьорювали тих, котрі спотикались, – ти зміцнював тремтячі коліна.
5 Тепер же, коли прийшло горе на тебе, ти занеміг; зачепило тебе, – й ти занепав духом.
6 Невже твоя богобійність перестала бути для тебе опорою, а твої праведні дороги стали безнадійними?
7 Отже, пригадай, хто коли, бувши невинним, загинув, або, коли праведні були знищені?
8 Адже я сам спостерігав: хто, обробляючи поле беззаконня, сіяв горе, той сам його і пожинав, –
9 такі гинуть від Божого дихання, – й від подиху Його гніву зникають.
10 Замовкає ревіння лева і голос левеняти, бувають потрощені зуби молодих левів!
11 Лев гине через брак здобичі, й щенята левиці розпорошуються.
12 Але до мене доходить потаємне слово і моє вухо ловить навіть шепіт;
13 серед роздумів щодо нічних видінь, коли глибокий сон огортає людей,
14 мене іноді охоплює жах, і тремтіння пробирає мене до самих кісток.
15 Легке дихання торкнулось мого обличчя, і моє волосся стало дибом, –
16 хтось стояв біля мене, але я не міг його розпізнати з вигляду; перед моїми очима була якась постать, і я почув тихий голос:
17 Хіба смертна людина може бути праведніша за Бога, або чоловік чистіший за свого Творця?
18 Адже Він і Своїм слугам не довіряє, і в своїх ангелів знаходить недоліки, –
19 тим більше в мешканцях хатинок із глини, підвалини яких стоять на земному поросі. Вони будуть розчавлені, як міль…
20 Їх топчуть зранку й до вечора, – як непотрібні, вони гинуть навіки.
21 Щойно кілок від їхнього намету виривають, вони й не відають, як помирають.