Mandato de David a Salomón
1 En los últimos momentos de su vida, el rey David le recomendó a Salomón, su hijo:
2 «Estoy por recorrer la senda de todos los mortales. ¡Ánimo, y pórtate como todo un hombre!
3 Cumple los mandamientos del Señor tu Dios, y no te apartes de sus caminos; sigue sus sendas y cumple con sus leyes y preceptos, tal y como están escritos en la ley de Moisés. Así prosperarás en todo lo que hagas y en todo lo que emprendas.
4 Si lo haces, el Señor confirmará la promesa que me hizo cuando dijo: “Si tus hijos caminan por mis sendas y se comportan ante mí con veracidad, y con todo su corazón y toda su alma, jamás te faltará un sucesor en el trono de Israel.”
5 »Tú bien sabes lo que me hizo Joab hijo de Seruyá, y lo que hizo con Abner hijo de Ner, y con Amasa hijo de Jéter. Los mató, y con ello desató una guerra sangrienta en tiempos de paz, con lo que se manchó de sangre de la cabeza a los pies.
6 Toma esto en cuenta, y haz lo que creas conveniente, pero no le permitas llegar a viejo y morir en paz.
7 Trata con bondad a los descendientes de Barzilay el galaadita. Quiero que los sientes a tu mesa, porque ellos me ayudaron cuando yo estaba huyendo de tu hermano Absalón.
8 En cuanto a Simey hijo de Gera, el benjaminita de Bajurín, aunque me lanzó una terrible maldición cuando yo iba rumbo a Majanayin, también fue al Jordán a recibirme. Ahí le prometí, delante del Señor, que mi espada no lo mataría.
9 Pero ahora él está en tus manos, y tú sabrás lo que debes hacer. Aunque ya está viejo, haz que baje al sepulcro bañado en su propia sangre.»
Muerte de David
(1 Cr 29.26-30)10 Y David cayó en el sueño eterno, como sus padres, y fue sepultado en su ciudad.
11 Cuarenta años reinó en Israel, de los cuales, siete años reinó en Hebrón y treinta y tres en Jerusalén.
12 Salomón ocupó entonces el trono de David, su padre, y su reino se consolidó.
Salomón afirma su reino
13 Un día, Adonías hijo de Jaguit fue a visitar a Betsabé, la madre de Salomón, y ella le preguntó:
«¿Vienes en son de paz?»
Y Adonías respondió que sí,
14 y añadió:
«Quiero hacerte una petición.»
Betsabé le pidió que hablara,
15 y él dijo:
«Como bien sabes, el reino era mío; todo Israel había puesto en mí sus esperanzas de que yo reinara, pero el reino cambió de manos y ahora es de Salomón, mi hermano, porque esa fue la voluntad del Señor.
16 Pero te ruego que no me niegues lo que te voy a pedir.»
Betsabé le dijo:
«Dime qué es lo que quieres.»
17 Y Adonías le dijo:
«Por favor, habla con el rey Salomón y pídele que me dé por esposa a Abisag la sunamita. Yo sé que a ti no te negará lo que le pidas.»
18 Betsabé le dijo:
«Está bien. Yo hablaré por ti al rey.»
19 Y Betsabé fue a palacio para hablar con el rey Salomón en favor de Adonías. El rey se levantó a recibirla y se inclinó ante ella; luego se sentó en su trono y mandó traer una silla para su madre, y ella se sentó a su derecha.
20 Entonces Betsabé le dijo:
«Quiero hacerte una pequeña petición. Espero que no me la niegues.»
Y el rey le dijo:
«Pídeme lo que quieras, madre mía, que no te lo negaré.»
21 Y ella respondió:
«Deja que Adonías, tu hermano, tome por mujer a Abisag la sunamita.»
22 Pero el rey Salomón respondió a su madre:
«¿Por qué pides a Abisag la sunamita para Adonías? ¿También me vas a pedir que le entregue el reino, porque es mi hermano mayor? ¡Él cuenta ya con el apoyo del sacerdote Abiatar y de Joab hijo de Seruyá!»
23 Entonces el rey Salomón juró por el Señor, y dijo:
«Que el Señor me castigue duramente, y más aún, que con esta petición Adonías ha firmado su sentencia de muerte.
24 Juro por el Señor, que me ha puesto y confirmado en el trono de David, mi padre, y que ha establecido mi dinastía, como lo había prometido, que hoy mismo Adonías morirá.»
25 Entonces el rey Salomón ordenó a Benaías hijo de Joyadá que matara a Adonías, y Benaías fue y lo mató.
26 Luego, el rey le ordenó al sacerdote Abiatar:
«Regresa a Anatot, tu tierra. Mereces la muerte, pero no te mataré hoy porque has llevado el arca del Señor, nuestro Dios, en presencia de David, mi padre, y porque sufriste junto con él las mismas aflicciones.»
27 Así fue como Salomón quitó a Abiatar del sacerdocio en el templo del Señor, con lo que se cumplió su palabra contra los descendientes de Elí, como lo había afirmado en Silo.
28 Esta noticia llegó a oídos de Joab, que también había apoyado a Adonías, aunque no se había unido a Absalón. En cuanto lo supo, huyó al tabernáculo del Señor y se aferró a los cuernos del altar.
29 Cuando Salomón supo que Joab estaba en el tabernáculo del Señor, junto al altar, ordenó a Benaías hijo de Joyadá que fuera y le diera muerte.
30 Entonces Benaías fue al tabernáculo del Señor y le dijo a Joab:
«El rey te ordena que salgas.»
Pero Joab respondió:
«De ninguna manera. Prefiero morir aquí.»
Benaías regresó a palacio y le contó al rey lo que había dicho Joab.
31 Entonces el rey dijo:
«Pues cumple sus deseos. Mátalo y entiérralo, y borra así la sangre que Joab derramó injustamente, y que nos manchó a mi padre y a mí.
32 El Señor le hará pagar con su propia sangre, porque asesinó a dos hombres más justos y honrados que él. Los mató a filo de espada, y sin que mi padre David lo supiera. Mató a Abner hijo de Ner, que era general del ejército de Israel, y a Amasa hijo de Jéter, que era general del ejército de Judá.
33 La sangre de estos dos hombres recaerá sobre Joab y sobre todos sus descendientes; en cambio, sobre David y sus descendientes, y sobre su dinastía y su trono, el Señor derramará paz para siempre.»
34 Entonces Benaías hijo de Joyadá fue y atacó a Joab, y lo mató; y luego lo sepultaron en su casa en el desierto.
35 Su lugar como capitán del ejército lo asumió Benaías por orden del rey, y Sadoc ocupó el lugar de Abiatar como sacerdote.
36 Después, el rey mandó llamar a Simey, y le dijo:
«Construye una casa en Jerusalén, para que vivas allí; pero no se te ocurra salir.
37 Quiero que sepas que, si me entero que sales y cruzas el torrente de Cedrón, ese día morirás, y tú serás el único responsable de tu muerte.»
38 Y Simey le respondió:
«Estoy de acuerdo con lo dicho por Su Majestad. Así lo haré.»
Y Simey vivió en Jerusalén mucho tiempo.
39 Pero sucedió que, después de tres años, dos de sus criados huyeron a Gat, donde reinaba Aquis hijo de Macá. Cuando Simey supo que sus criados estaban en Gat,
40 aparejó su asno y fue a Gat en busca de sus criados; y cuando los halló, regresó a Jerusalén.
41 Pero Salomón se enteró de que Simey había salido de Jerusalén para ir a Gat, pero que había vuelto.
42 Entonces mandó llamar a Simey, y le dijo:
«Yo te advertí, y tú juraste por el Señor, que el día que salieras de tu casa, morirías. Y tú dijiste: “Estoy de acuerdo con lo dicho por Su Majestad.”
43 Entonces, ¿por qué faltaste a tu juramento ante el Señor, y desobedeciste la orden que yo te impuse?»
44 Y Salomón añadió:
«En el fondo de tu corazón tú bien sabes que le hiciste mucho daño a mi padre David. Ahora el Señor ha hecho que ese daño recaiga sobre ti mismo.
45 Yo, el rey Salomón, seré bendecido, y el trono de David se afirmará para siempre delante del Señor.»
46 Entonces el rey ordenó a Benaías hijo de Joyadá dar muerte a Simey, y Benaías lo hirió y lo mató. Con esto, el reino de Salomón quedó confirmado.
Давидів Заповіт Соломону
1 Коли наблизився час Давидові померти, він проголосив своєму синові Соломону Заповіт у таких словах:
2 Я відходжу в дорогу, призначену для всіх людей на землі. Тож будь сильним і покажи себе достойним мужем!
3 Вірно дотримуйся наказів Господа, свого Бога, й ходи Його дорогами, виконуючи Його Заповіді та Його постанови; пильнуй Його закони та Його свідчення, записані у законі Мойсея, аби тобі щастило в усьому, що робитимеш і скрізь де ти обертатимешся,
4 аби й Господь міг дотриматись Своєї обітниці, яку Він дав мені, говорячи: Якщо твої нащадки виконуватимуть свої обов’язки, й ходитимуть переді Мною в істині від щирого свого серця і від усієї своєї душі, то ніколи не забракне у тебе спадкоємця на троні Ізраїлю!
5 Ти також знаєш, що мені зробив Йоав, син Церуї, і як він повівся з двома військовими командирами Ізраїлю, – з Авнером, сином Нера, та Амасом, сином Єтера. Він підступно вбив їх, помстившись за кров, пролиту на війні, – і то в мирний час, – заплямувавши таким чином невинною кров’ю свій військовий пояс, що на його крижах, та своє взуття, що на його ногах.
6 Тож учини, як тобі підкаже твоя мудрість, але не допусти, щоб його сивина з миром зійшла в могилу.
7 Що ж до синів Барзіллая з Гілеаду, то вияви до них прихильність, аби вони були серед тих, котрі споживають їжу за твоїм столом, адже вони стали мені в пригоді, коли я втікав від твого брата Авесалома.
8 Є ще в тебе веніямінець Шімей, син Ґери з Бахуріма. Він злісно проклинав мене того дня, коли я йшов у Маханаїм. Проте він вийшов мені назустріч до Йордану, і я присягнув йому Господом, пообіцявши: Я не страчу тебе мечем!
9 Ти ж не залишай його непокараним; як мудрий чоловік, ти знатимеш, що з ним учинити, аби його сивина зійшла в могилу, зрошеною кров’ю…
Смерть і поховання Давида
10 Отже, Давид спочив зі своїми батьками; його поховали в Давидовому місті.
11 Загальний період царювання Давида над Ізраїлем становив сорок років. У Хевроні він царював сім років, а в Єрусалимі його правління тривало тридцять три роки.
12 Тож Соломон зійшов на трон свого батька Давида, і його владарювання було дуже міцним.
Соломон страчує Адонію
13 Якось Адонія, син Хаґґіти, прийшов до матері Соломона, Вірсавії. Коли вона запитала: Чи ти прийшов з миром? – він відповів: З миром! –
14 і додав: Маю до тебе справу. Вона ж сказала: Говори.
15 Тоді він промовив: Ти знаєш, що царство належало мені, й увесь Ізраїль сподівався, що я стану царем, однак все змінилось, і царство дісталось моєму братові, оскільки так було визначено Господом.
16 Зараз я маю до тебе одне прохання, – не відмов мені! Вона сказала йому: Говори!
17 Тоді він каже: Поговори з царем Соломоном, – адже він тобі не відмовить, – аби він віддав мені за дружину шунамійку Авішаґу!
18 Вірсавія відповіла: Добре, я поговорю з царем про тебе.
19 І коли Вірсавія прийшла до царя Соломона, аби поговорити з ним про Адонію, цар підвівся й пішов їй назустріч; вклонився матері, після чого знову сів на своєму престолі. Був також поставлений престол для матері царя, і вона сіла праворуч нього.
20 Після цього вона сказала: Я маю до тебе одне невелике прохання, лише не відмов мені! І цар відповів їй: Проси, моя мамо, я, напевно, не відмовлю тобі!
21 Тоді вона сказала: Нехай шунамійку Авішаґу віддадуть за дружину твоєму братові Адонії!
22 Відповідаючи, цар Соломон сказав своїй матері: Чому ти просиш для Адонії лише шунамійку Авішаґу? Тож проси для нього також і царство, адже він є моїм братом, до того ж старшим за мене, і на його боці священик Авіятар, та Йоав, син Церуї!
23 Після цього присягнувся цар Соломон Господом, заявивши: Нехай так, чи інакше учинить зі мною Бог, та ще й додасть, якщо Адонія за свої слова не поплатиться життям!
24 Тож сьогодні, як живий Господь, Котрий мене зміцнив і посадив мене на троні мого батька Давида, і Який, за Своєю обітницею, підтримав мій дім (рід ), – Адонія має померти!
25 Цар Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, і той стратив його. Отже, Адонія помер.
Соломон позбавляє Авіятара гідності священника та відіслав його у Анатот
26 А священикові Авіятару цар звелів: Відправляйся в Анатот на свою родинну посілість, адже ти також заслуговуєш смерті. Проте сьогодні ти не будеш страчений, оскільки ти носив Ковчег Владики Господа перед моїм батьком Давидом, і страждав так само, як страждав мій батько!
27 І Соломон позбавив Авіятара гідності Господнього священика. Так виконалось слово Господа, яке Він провістив у Шіло щодо родини Ілія.
Покарання Йоава за його криваві злочини
28 Коли про все це дізнався Йоав, – адже Йоав також був прибічником Адонії, хоча й раніше виступав проти Авесалома, – то Йоав утік до Господнього Намету, та вхопився за роги жертовника.
29 Цареві Соломонові донесли, що Йоав сховався у Господньому Наметі, і він перебуває біля жертовника! Тоді Соломон послав Бенаю, сина Єгояди, з наказом: Іди і страть його!
30 Беная прийшов до Господнього Намету, й сказав Йоаву: Цар наказує тобі вийти. Але той відповів: Не вийду, а хочу померти тут! І Беная передав його слова цареві, розповівши: Ось що сказав Йоав, і так мені відповів.
31 Тоді цар сказав йому: Вчини за його словом, – убий його і поховай його! Таким чином знімеш з мене і з роду мого батька провину за кров, яку без причини пролив Йоав!
32 І нехай Господь поверне його кров на його власну голову, адже він стратив двох мужів, справедливіших і кращих, ніж він сам. Він убив їх мечем без відома мого батька Давида, – Авнера, сина Нера, полководця Ізраїльського війська, й Амасу, сина Єтера, полководця Юдиного війська .
33 Нехай їхня кров впаде на голову Йоава та на голови його нащадків в усі часи, а Давид та його нащадки, його дім (рід ) і його престол, нехай мають мир від Господа навіки!
34 Тож Беная, син Єгояди, пішов до Йоава, вразив його, і той помер. Поховали Йоава в його домі (маєтку ) в пустелі .
35 Замість Йоава головнокомандувачем війська Ізраїлю цар призначив Бенаю, сина Єгояди, а священика Садока цар поставив замість Авіятара.
Милість Соломона, непослух Шімея та його страта
36 Тоді цар послав, аби покликали Шімея, і наказав йому: Збудуй собі дім у Єрусалимі, живи в ньому й не виходь звідти нікуди!
37 Запам’ятай: того дня, коли ти вийдеш звідти та перейдеш потік Кедрон, то неодмінно помреш, і твоя кров буде на твоїй голові!
38 Шімей відповів цареві: Добре! Як ти наказав, мій володарю, царю, так твій слуга чинитиме. Отже, Шімей мешкав у Єрусалимі довгий час.
39 Але так сталося після трьох років, що втекли два раби Шімея до ґатського царя Ахіша, сина Маахи. Шімея повідомили про це, говорячи: Твої раби з’явились у Ґаті.
40 Тому Шімей зібрався, осідлав свого осла й вирушив у Ґат до Ахіша, аби відшукати своїх рабів. Шімей пішов і спровадив своїх рабів з Ґата.
41 Коли Соломона повідомили про те, що Шімей виходив з Єрусалима до Ґата і повернувся, цар
42 послав аби покликали Шімея і сказав йому: Хіба я не заприсяг тебе Господом, і не застеріг тебе, говорячи: Запам’ятай, що того дня, коли ти звідти вийдеш, ти неодмінно помреш? Ти ж мені відповів: Добре! В тому, що ти сказав , я буду слухняним!
43 Але чому ти не дотримався присяги, даної перед Господом, і наказу, що я тобі дав?
44 Далі цар сказав до Шімея: Ти, напевно, пам’ятаєш і усвідомлюєш своїм серцем усе те зло, яке ти вчинив моєму батькові Давидові! Нехай Господь поверне твоє зло на твою голову.
45 А цар Соломон хай буде благословенний, як і престол Давида непорушно стоятиме перед Господом навіки!
46 Цар наказав Бенаї, синові Єгояди, і той пішов, вразив Шімея, і він помер. Так зміцнювалась царська влада в руках Соломона.