Los labradores malvados
(Mt 21.33-46Lc 20.9-19)
1 Jesús comenzó a hablarles por medio de parábolas: «Un hombre plantó una viña; le puso una cerca, le cavó un lagar, levantó una torre, y la arrendó a unos labradores. Luego se fue lejos.
2 A su debido tiempo, envió un siervo a los labradores para que le entregaran la parte de lo que la viña había producido.
3 Pero los labradores lo agarraron y lo golpearon, y lo mandaron con las manos vacías.
4 Volvió a enviarles otro siervo, pero a este lo descalabraron y lo insultaron.
5 Volvió a enviar otro más, y a este lo mataron. Después mandó a muchos otros pero a unos los golpearon y a otros los mataron.
6 Todavía le quedaba uno a quien enviar, que era su hijo amado, y finalmente lo envió a ellos, pues pensó: “A mi hijo lo respetarán.”
7 Pero aquellos labradores se dijeron unos a otros: “Este es el heredero. Vamos a matarlo, y la herencia será nuestra.”
8 Y lo agarraron y lo mataron, y luego arrojaron su cuerpo fuera de la viña.
9 ¿Qué hará entonces el dueño de la viña? ¡Pues irá y matará a los labradores, y dará su viña a otros!
10 ¿Ni siquiera han leído la escritura que dice:
»“La piedra que desecharon los constructores
ha venido a ser la piedra angular.
11 ¡Esto lo ha hecho el Señor,
y a nuestros ojos es una maravilla!”»?
12 Al darse cuenta de que Jesús había contado esta parábola por causa de ellos, quisieron aprehenderlo; pero como temían a la multitud lo dejaron y se fueron.
La cuestión del tributo
(Mt 22.15-22Lc 20.20-26)
13 Luego mandaron gente de los fariseos y de los herodianos, para atrapar a Jesús en sus propias palabras.
14 Cuando aquellos llegaron, le dijeron: «Maestro, sabemos que hablas con la verdad, y que no permites que nadie influya en ti ni te dejas llevar por las apariencias humanas, sino que enseñas con verdad el camino de Dios. ¿Es lícito entonces pagar tributo al César, o no? ¿Debemos pagarlo, o no?»
15 Pero Jesús percibió la hipocresía de ellos, así que les dijo: «¿Por qué me tienden trampas? Tráiganme una moneda, para que la vea.»
16 Cuando se la llevaron, él les dijo: «¿De quién es esta imagen, y esta inscripción?» Ellos respondieron: «Del César.»
17 Entonces Jesús les dijo: «Pues den al César lo que es del César, y a Dios lo que es de Dios.» Y se quedaron admirados de él.
La pregunta acerca de la resurrección
(Mt 22.23-33Lc 20.27-40)
18 Se le acercaron entonces los saduceos, que dicen que no hay resurrección, y le preguntaron:
19 «Maestro, Moisés nos escribió que, si el hermano de alguien muere y deja a su esposa sin hijos, algún hermano suyo debe casarse con la viuda para darle descendencia a su hermano muerto.
20 Se dio el caso de siete hermanos. El primero de ellos se casó, y murió sin dejar descendencia.
21 El segundo se casó con la viuda, y murió y tampoco dejó descendencia. Lo mismo pasó con el tercero,
22 y con los siete; y ninguno de ellos dejó descendencia. Al final, todos murieron, y también la mujer.
23 En la resurrección, cuando todos resuciten, ¿esposa de cuál de ellos será esta mujer, puesto que los siete estuvieron casados con ella?»
24 Jesús les respondió: «El error de ustedes es que no conocen las Escrituras ni el poder de Dios.
25 Porque cuando los muertos resuciten, no se casarán ni se darán en casamiento, sino que serán como los ángeles que están en los cielos.
26 Pero en cuanto a la resurrección de los muertos, ¿acaso no han leído en el libro de Moisés? Allí dice que Dios le habló en la zarza y le dijo: “Yo soy el Dios de Abrahán, el Dios de Isaac y el Dios de Jacob.”
27 Así que ustedes están muy equivocados, porque Dios no es un Dios de muertos, sino el Dios de los que viven.»
El gran mandamiento
(Mt 22.34-40)
28 Uno de los escribas, que había estado presente en la discusión y que vio lo bien que Jesús les había respondido, le preguntó: «De todos los mandamientos, ¿cuál es el más importante?»
29 Jesús le respondió: «El más importante es: “Oye, Israel: el Señor, nuestro Dios, el Señor es uno.”
30 Y “amarás al Señor tu Dios con todo tu corazón, y con toda tu alma, y con toda tu mente y con todas tus fuerzas.”
31 El segundo en importancia es: “Amarás a tu prójimo como a ti mismo.” No hay otro mandamiento más importante que estos.»
32 El escriba le dijo: «Bien, Maestro; hablas con la verdad cuando dices que Dios es uno, y que no hay otro Dios fuera de él,
33 y que amarlo con todo el corazón, con todo el entendimiento y con todas las fuerzas, y amar al prójimo como a uno mismo, es más importante que todos los holocaustos y sacrificios.»
34 Al verlo Jesús responder de manera tan sabia, le dijo: «No estás lejos del reino de Dios.» Y nadie se atrevía ya a preguntarle nada.
¿De quién es hijo el Cristo?
(Mt 22.41-46Lc 20.41-44)
35 Al enseñar Jesús en el templo, decía: «¿Cómo es que los escribas dicen que el Cristo es hijo de David?
36 David mismo dijo, por el Espíritu Santo:
»“El Señor le dijo a mi señor:
Siéntate a mi derecha,
hasta que ponga a tus enemigos
por estrado de tus pies.”
37 Y si David mismo lo llama Señor, ¿cómo, entonces, puede ser su hijo?» Y una gran multitud lo escuchaba de buena gana.
Jesús acusa a los escribas
(Mt 23.1-36Lc 11.37-54Lc 20.45-47)
38 En su enseñanza también les decía: «Cuídense de los escribas. Porque les gusta pasearse con ropas largas, y les encanta que los saluden en las plazas,
39 y sentarse en las primeras sillas de las sinagogas, y ocupar los mejores asientos en las cenas.
40 Además, se apoderan de los bienes de las viudas, y luego fingen hacer largas oraciones. ¡Pero peor será su condenación!»
La ofrenda de la viuda
(Lc 21.1-4)
41 Jesús estaba sentado frente al arca de las ofrendas, y miraba cómo la gente echaba sus monedas en el arca. Muchos ricos echaban mucho,
42 pero una viuda pobre llegó y echó dos moneditas de muy poco valor.
43 Entonces Jesús llamó a sus discípulos y les dijo: «De cierto les digo que esta viuda pobre echó más que todos los que han echado en el arca,
44 porque todos han echado de lo que les sobra, pero esta, de su pobreza echó todo lo que tenía, ¡todo su sustento!»
Притча про злочинних винарів
1 Ісус почав промовляти до них у притчах. Один чоловік насадив виноградник, зробив огорожу, зладнав давильню , збудував башту і, передавши все винарям, від’їхав.
2 У певний час він послав раба до винарів узяти від винарів частину з врожаю виноградника.
3 А вони, схопивши його, побили й відіслали ні з чим.
4 І він знову послав до них іншого раба, – і цьому побили голову та зневажили.
5 І він послав ще одного, а того вони вбили. Отак і інших: деяких били, інших убивали.
6 Ще мав він єдиного улюбленого сина. Нарешті він послав його до них, вважаючи: Мого сина вони пошанують!
7 Але ті винарі вирішили між собою: Це ж спадкоємець! Давайте його вб’ємо – і спадщина буде наша!
8 І, схопивши, вони вбили його й викинули з виноградника.
9 Отже, що зробить господар виноградника? Він прийде і вигубить винарів, а виноградник віддасть іншим.
10 Хіба не читали ви цього Писання: Камінь, що його відкинули будівничі, наріжним каменем став!
11 Від Господа сталося це, і воно є дивним в очах наших!
12 І вони шукали нагоди Його схопити, бо зрозуміли, що цю притчу сказав Він про них, але боялися юрби. Тож, залишивши Його, відійшли.
Кесареве – кесареві, а Боже – Богові
13 І вони послали до Нього деяких з фарисеїв та іродіян, щоб ті впіймали Його на слові.
14 Ті підійшли та й кажуть Йому: Вчителю, знаємо, що Ти справедливий, ні на кого не зважаєш, на людське обличчя не дивишся, а правдиво навчаєш доріг Божих. Чи годиться давати податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?
15 Він же, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: Чому ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені динарій, щоб Я його побачив.
16 І вони принесли. А Він каже їм: Чий це образ і напис? І вони відповіли Йому: Кесаря.
17 Тоді Ісус сказав їм: Кесареве віддайте кесареві, а Боже – Богові! І вони дивувалися з Нього.
Питання про воскресіння з мертвих
18 І прийшли до Нього садукеї , – ті, які кажуть, нібито немає воскресіння, – і запитують Його, кажучи:
19 Учителю, Мойсей написав нам, що коли в когось помре брат і залишить дружину, а дітей не залишить, то нехай візьме брат дружину померлого та й відновить потомство своєму братові.
20 Було сім братів. Перший узяв дружину, але помер, не залишивши дітей.
21 Другий узяв її, і він помер, не залишивши дітей; і третій також.
22 І [взяли її] так семеро, – і не залишили по собі потомства. Після всіх померла й жінка.
23 У воскресінні, коли вони воскреснуть, кому з них буде вона дружиною? Адже семеро її мали за дружину!
24 Ісус сказав їм: Хіба не тому ви помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ні Божої сили?
25 Адже коли воскреснуть із мертвих, то не одружуються і не виходять заміж, але є такими, як ангели на небі.
26 А про мертвих, які воскресають, хіба ви не читали в книгах Мойсея про те, що сказав йому Бог біля куща: Я – Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова?
27 Він – Бог не мертвих, а живих! [Отже], ви дуже помиляєтеся!
Дві найбільші заповіді
28 А один із книжників, почувши їхню суперечку і побачивши, як добре Він їм відповів, підійшов і запитав Його: Яка заповідь є першою з усіх?
29 Ісус відповів: Перша є: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог – єдиний Господь.
30 І ще: Любитимеш Господа, Бога свого, всім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою. [Це перша заповідь].
31 [І друга, подібна до неї]: Любитимеш свого ближнього, як самого себе! Іншої, більшої заповіді від цих немає.
32 І сказав Йому книжник: Добре, Учителю, по правді відповів Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього,
33 і що любити Його всім серцем, усім розумом, [усією душею], усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, – це більше за всякі всепалення та жертви.
34 А Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: Ти недалеко від Божого Царства! І ніхто не наважувався Його більше запитувати.
Чий Син Христос?
35 І у відповідь Ісус, навчаючи в храмі, сказав: Як можуть книжники говорити, що Христос є Син Давидів?
36 Сам Давид промовив під впливом Святого Духа: Промовив Господь до мого Господа: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги.
37 Сам Давид називає Його Господом, то як же Він може бути його сином? І багато людей слухали Його з насолодою.
Стережіться книжників
38 І Він казав у навчанні Своєму: Стережіться книжників, які люблять проходжуватися в довгих шатах, приймати вітання на майданах,
39 перші місця в синагогах та почесні місця на бенкетах;
40 які поглинають доми вдовиць, але довго напоказ моляться, – вони дістануть найсуворіший присуд!
Дар вдови – найбільший
41 Сівши напроти скарбниці, Він дивився, як люди кидають мідяки до скарбниці. Численні багатії вкидали чимало.
42 І підійшла одна бідна вдова, і вкинула дві лепти, тобто кодрант .
43 І, покликавши Своїх учнів, Він сказав їм: Запевняю вас, що ця бідна вдова вкинула більше за всіх тих, які кидали тут до скарбниці,
44 бо всі кидали з надлишку, а вона дала зі своєї убогості все, що мала, весь свій прожиток.