Salomón lleva el arca al templo
(2 Cr 5.2-14)1 Salomón ordenó que los ancianos de Israel y todos los jefes de las tribus, más los jefes de las familias israelitas, se reunieran en Jerusalén para llevar el arca del pacto del Señor, de Sión a la ciudad de David.
2 Todos los israelitas se reunieron con el rey Salomón durante la fiesta solemne del mes de Etanín, que es el séptimo mes del año.
3 Cuando los ancianos de Israel llegaron, los sacerdotes tomaron el arca
4 y el tabernáculo de reunión, y todos los utensilios sagrados que estaban en el tabernáculo, los cuales llevaban los sacerdotes y los levitas.
5 El rey Salomón y todos los israelitas se reunieron delante del arca y ofrecieron en sacrificio ovejas y bueyes. ¡Eran tantos los animales ofrecidos que no se podían contar!
6 Luego, los sacerdotes introdujeron el arca del pacto del Señor en el lugar reservado para ella, es decir, en el lugar santísimo, en el santuario del templo, bajo las alas de los querubines.
7 Sobre el lugar donde estaba el arca, los querubines tenían extendidas sus alas, con lo que cubrían el arca y sus travesaños.
8 Estos eran tan largos que sus extremos podían verse desde el lugar santo, que está frente al lugar santísimo, aunque desde afuera no podían verse. Así se quedaron hasta el día de hoy.
9 Dentro del arca solamente estaban las dos tablas de piedra que Moisés había colocado en Horeb, donde el Señor hizo un pacto con los israelitas cuando salieron de Egipto.
10 En el momento en que los sacerdotes salieron del santuario, la nube llenó el templo del Señor,
11 así que ellos no pudieron quedarse para cumplir su ministerio, pues el Señor había llenado el templo con su gloria.
Dedicación del templo
(2 Cr 6.1—7.10)12 Entonces Salomón dijo:
«Tú, Señor, has dicho que habitas en la oscuridad.
13 Pero yo te he construido un templo para que habites allí por siempre.»
14 Luego volvió el rostro hacia el pueblo de Israel, que permanecía de pie, y les dio la bendición.
15 Y dijo:
«Bendito sea el Señor, Dios de Israel, que le hizo una promesa a David, mi padre, y la ha cumplido. El Señor le dijo:
16 “Desde el día en que saqué de Egipto a mi pueblo Israel, de ninguna de sus tribus escogí una ciudad para que se me construyera un templo donde se honrara mi nombre; pero elegí a David para que gobernara a mi pueblo Israel.”
17 Y mi padre David se propuso de todo corazón edificar un templo donde se honrara el nombre del Señor y Dios de Israel.
18 Pero el Señor le dijo: “Es muy bueno tu deseo sincero de construir un templo donde se honre mi nombre.
19 Pero no serás tú quien lo construya, sino el hijo que vas a engendrar. Será él quien edifique el templo donde se honrará mi nombre.”
20 »El Señor ha cumplido su palabra, pues me puso en el lugar de mi padre y me ha sentado en el trono de Israel, tal como lo prometió. Además, he construido el templo al nombre del Señor y Dios de Israel,
21 y allí he apartado un lugar para colocar el arca que guarda el pacto que el Señor hizo con nuestros antepasados cuando los sacó de la tierra de Egipto.»
22 Luego, Salomón se paró frente al altar del Señor, y en presencia de todo el pueblo de Israel extendió los brazos al cielo y dijo:
23 «Señor y Dios de Israel, no hay en los cielos ni en la tierra otro Dios como tú, pues tú cumples tu pacto y tienes misericordia de quienes te honran y te obedecen de todo corazón;
24 tú has cumplido la promesa que le hiciste a tu siervo, mi padre David; lo que entonces le prometiste de palabra, hoy vemos que se ha cumplido.
25 Lo que sigue, Señor y Dios de Israel, es que también cumplas la promesa que le hiciste a mi padre David, tu siervo, cuando le dijiste: “Nunca faltará delante de mí un descendiente tuyo que ocupe el trono de Israel, siempre y cuando vaya por mis sendas y me obedezca como lo has hecho tú.”
26 Te ruego, Señor y Dios de Israel, que cumplas esa promesa que le hiciste a tu siervo David, mi padre.
27 »¿En verdad, Señor, quieres vivir en este mundo? Si ni la gran expansión de los cielos es capaz de contenerte, ¡mucho menos este templo que he edificado en tu honor!
28 No obstante, Señor mi Dios, sé que tú pondrás atención al clamor y a la plegaria que este siervo tuyo hoy eleva a ti.
29 Dígnate posar, de día y de noche, tus ojos sobre este templo, pues un día prometiste: “Allí estará mi nombre.”
30 ¡Oye aquí las plegarias de tu pueblo Israel y de este siervo tuyo! ¡Que cuando vengan a este lugar tú, desde el cielo, donde habitas, escuches su clamor y los perdones!
31 »Si alguno ofende a su prójimo y lo obligan a jurar ante tu altar en este templo,
32 tú, que escuchas desde el cielo, haz justicia a tus siervos y condena al impío. Que sus malas acciones recaigan sobre él, mientras que al hombre justo lo tratas como corresponde a su justicia.
33 »Cuando los israelitas sean derrotados por sus enemigos, por haber pecado contra ti, si se arrepienten de su pecado y reconocen la grandeza de tu nombre, y oran y claman aquí en tu templo,
34 escúchalos tú en los cielos, y perdona el pecado de tu pueblo Israel, y hazlos volver a la tierra que les diste a sus padres.
35 »Si tu pueblo peca contra ti y el cielo les niega su lluvia, y si tú los afliges y ellos se arrepienten y vienen a este lugar reconociendo tu nombre,
36 te ruego que desde los cielos escuches a tus siervos, a tu pueblo Israel, y perdones su pecado; que le enseñes a seguir el buen camino, y que hagas llover sobre la tierra que le diste como herencia.
37 »Si tu pueblo llega a padecer hambre, o peste, o plagas como hongos en los cereales, o langosta o pulgón; o si son sitiados por sus enemigos, o enfrentan alguna plaga o enfermedad,
38 escucha las oraciones y las súplicas que te haga tu pueblo, o cualquiera de tus hijos, cuando sufran por su desgracia y, arrepentidos, levanten sus brazos hacia este templo;
39 escúchalos desde los cielos, donde habitas, y perdónalos; tú, que conoces el corazón de todo ser humano, dales lo que merezcan sus acciones,
40 para que te honren todo el tiempo que vivan en la tierra que diste a nuestros antepasados.
41 »Si los extranjeros, los que no pertenecen a tu pueblo Israel, saben de tu nombre y vienen a conocerte
42 (pues muchos sabrán de tu grandeza y de tu gran poder), y llegan a invocar tu nombre en este templo,
43 escúchalos desde los cielos, desde el lugar donde habitas, y trátalos según el motivo por el que te invocan, para que todos los pueblos de la tierra te conozcan y te honren, como lo hace tu pueblo Israel, y reconozcan que tú escuchas las oraciones que se hacen en este templo que construí para ti.
44 »Si tu pueblo sale a pelear contra sus enemigos, y siguen el camino que tú les indiques, y te piden ayuda mirando hacia la ciudad que elegiste y en donde edifiqué el templo en tu honor,
45 escucha desde el cielo su oración y súplica, y concédeles la victoria.
46 »Si acaso pecan contra ti (pues no hay nadie que no peque), y tú te enojas y los pones en manos de sus enemigos, y estos los llevan cautivos a países enemigos, cercanos o lejanos,
47 si tu pueblo recapacita en el país de su cautiverio y se arrepiente y clama a ti, y confiesa haber hecho lo malo y haberte ofendido;
48 si allá en la tierra de su cautiverio se vuelven a ti con todo su corazón y con toda su alma, y oran a ti con el rostro en dirección a la tierra que les diste a sus antepasados y a la ciudad que tú elegiste, mirando hacia el templo que edifiqué en tu honor,
49 escucha desde los cielos donde habitas sus oraciones y lamentos, y hazles justicia.
50 Perdona a tu pueblo por todos sus pecados, por haberse rebelado contra ti y por desobedecer tus mandatos, y haz que sus opresores les tengan compasión.
51 ¡Ellos son tu pueblo! ¡Te pertenecen, pues tú los sacaste de Egipto, de ese país que parecía un horno para fundir hierro!
52 Mira con atención a tu pueblo y a este siervo tuyo, y escucha su oración cuando te invoquen.
53 Señor y Dios, tú los apartaste para que fueran tuyos; tú los elegiste de entre todos los pueblos de la tierra. Así se lo hiciste saber a Moisés, tu siervo, cuando liberaste de Egipto a nuestros antepasados.»
54 Cuando Salomón terminó de orar y de suplicar al Señor, se levantó de delante del altar, pues había estado arrodillado, y con los brazos extendidos al cielo
55 se puso de pie y bendijo a todo el pueblo de Israel con estas palabras:
56 «Bendito sea el Señor, que le ha dado paz a su pueblo Israel, conforme a su promesa, sin dejar de cumplir ninguna de las promesas que le hizo a Moisés.
57 Que el Señor nuestro Dios esté con nosotros, como estuvo con nuestros primeros padres, y que no nos desampare ni nos abandone.
58 Que nuestra voluntad se rinda ante él para que podamos andar por sus caminos y cumplamos sus mandamientos, estatutos y decretos, los cuales dio a nuestros primeros padres.
59 Que estas oraciones que he hecho delante del Señor, permanezcan ante su presencia en todo tiempo. Que él a su tiempo proteja la causa de este siervo suyo y de su pueblo Israel,
60 para que en todas las naciones de la tierra sepan que el Señor es Dios, y que no hay otro.
61 Que el corazón de todos ustedes sea totalmente sincero con el Señor nuestro Dios. Que siempre cumplan ustedes sus estatutos y obedezcan sus mandamientos, como lo han hecho hoy.»
62 A continuación, el rey y todo el pueblo de Israel ofrecieron sacrificios delante del Señor.
63 Salomón ofreció al Señor, como sacrificios de reconciliación, veintidós mil bueyes y ciento veinte mil ovejas. Así fue como Salomón y los israelitas dedicaron el templo del Señor.
64 Ese mismo día, Salomón consagró la parte central del atrio, frente al templo del Señor, porque allí ofreció los holocaustos, las ofrendas de cereales y la grasa de las ofrendas de reconciliación, pues en el altar de bronce que estaba delante del Señor no había espacio para los holocaustos ni para las ofrendas de cereales, ni para la grasa de los sacrificios de reconciliación.
65 Ese día, y en presencia del Señor, Salomón y los israelitas hicieron fiesta, a la que asistió una multitud que venía desde la entrada de Jamat hasta el río de Egipto. Esa fiesta en honor al Señor se prolongó durante siete días más, y en total duró catorce días.
66 Al octavo día, Salomón despidió al pueblo, y ellos bendijeron al rey; luego cada uno se fue a su ciudad, rebosando de gozo y alegría por todas las cosas buenas que el Señor había hecho a su siervo David y a su pueblo Israel.
Перенесення Ковчегу Заповіту до Господнього Храму
1 Після цього Соломон скликав до себе, як до царя, в Єрусалим старійшин Ізраїлю, усіх голів племен та князів батьківських родин Ізраїльського народу, аби перенести Ковчег Господнього Заповіту з Міста Давида, тобто з Сіону.
2 Отже, зібрались на свято до царя Соломона всі Ізраїлеві мужі в місяці Етанім (це сьомий місяць року ).
3 І коли прибули всі старійшини Ізраїлю, священики підняли Ковчег,
4 і перенесли Господній Ковчег, а також Намет Зборів разом з усіма святими предметами, що були в Наметі. Несли їх священики та левіти.
5 А цар Соломон і вся Ізраїльська громада, яка зібралась біля нього, перед Ковчегом, приносили в жертву овець і волів у такій великій кількості, що не можна було ані порахувати, ані визначити загальне число.
6 Отже, священики внесли Ковчег Господнього Заповіту на його місце у внутрішнє Святилище Храму, – в Святе Святих, під крила херувимів.
7 Адже херувими мали розпростерті крила над приготовленим місцем для Ковчега, і таким чином, ці херувими зверху вкривали Ковчег та його держаки.
8 Проте держаки були настільки довгими, що їхні кінці було видно зі Святого перед Святим Святих, хоча ззовні їх не було видно. Вони там залишаються й до сьогодні.
9 У Ковчезі не було нічого, крім двох кам’яних скрижалей, які поклав туди Мойсей на Хориві, – коли Господь уклав з Ізраїльським народом Заповіт, – після їхнього виходу з єгипетського краю.
Звернення Соломона до Ізраїльської громади
10 Так сталося, що коли священики виходили зі Святилища, то Господній Храм сповнила хмара,
11 так що священики не змогли там перебувати й звершувати служіння, оскільки Господня слава заповнила Господній Храм.
12 Тоді Соломон промовив: Господь заповів, що пробуватиме в мороці…
13 Отже, я збудував цей Храм, Господи , на оселю для Тебе, – для Твого місцеперебування навіки.
14 Після цього, повернувшись до всієї Ізраїльської громади, цар поблагословив усю Ізраїльську громаду, яка стояла,
15 проголосивши: Благословенний Господь, Бог Ізраїлю, Котрий силою Своєю виконав те, що пообіцяв Своїми устами моєму батькові Давиду, коли говорив:
16 З того часу, як Я вивів Мій народ, Ізраїль, з Єгипту, Я не обрав з-посеред усіх Ізраїльських племен жодного міста, аби там був збудований Храм, в якому пробувало би Моє Ім’я. Але обрав Я Давида, щоб він був на чолі Мого народу Ізраїлю.
17 Тоді мій батько Давид задумав збудувати Храм Імені Господа, Бога Ізраїлю.
18 Проте Господь сказав моєму батькові Давидові: Те, що спало тобі на думку, про необхідність збудувати Дім для Мого Імені, то це добре. Ти також маєш бажання здійснити задумане.
19 Однак ти не будуватимеш Храм, а твій син, який народиться від тебе, – він збудує Храм Моєму Імені.
20 Ось тепер Господь виконав Своє слово, яке обіцяв, – Я зайняв місце мого батька Давида, та зійшов на престол Ізраїлю, – як і заповів Господь, – і я збудував дім Імені Господа, Бога Ізраїлю.
21 Я також приготував у ньому місце для Ковчега, в якому знаходиться Господній Заповіт, який Він уклав з нашими прабатьками, коли Він їх виводив з єгипетського краю.
Молитва Соломона при освяченні Храму
22 Після цього Соломон став перед Господнім жертовником, й у присутності всієї Ізраїльської громади простягнув свої руки до неба,
23 і сказав: Господи, Боже Ізраїлю! Немає такого Бога, як Ти, ні на небі вгорі, ані на землі внизу, Котрий дотримується Заповіту і виявляє милосердя щодо Своїх слуг, котрі служать Тобі від щирого серця;
24 Котрий дотримався того, що обіцяв Своєму слузі, а моєму батькові Давидові. Що Ти раніше Своїми устами проголосив, те сьогодні Своєю рукою Ти здійснив.
25 Тепер же, Господи, Боже Ізраїлю, виконай для Свого слуги Давида, мого батька, і те, що Ти йому пообіцяв, сказавши: Ніколи не переведеться в твоїм поколінні переді Мною той, котрий сидітиме на престолі Ізраїлю, якщо тільки твої нащадки будуть дотримуватись належної їм дороги, і ходитимуть переді Мною так, як ходив переді Мною ти!
26 Тому тепер, Боже Ізраїлю, благаю, дотримайся Своєї обітниці, яку Ти проголосив моєму батькові, а Своєму слузі Давидові!
27 Але ж, хіба, й справді, Богу мешкати на землі? Адже небеса і небеса небес не в стані Тебе вмістити, то що вже говорити про цей Храм, який збудував я?!
28 Господи, Боже мій, прийми до уваги молитву Свого слуги та його благання! Вислухай волання та прохання, які Твій слуга сьогодні заносить до Тебе!
29 Нехай Твої очі будуть відкриті над цим Храмом уночі й удень, – над тим місцем, про яке Ти сказав: Там буде Моє Ім’я! – і завжди вислуховуй молитви, які Твій слуга підноситиме з цього місця.
30 Прислухайся до благань Твого слуги, а також до Твого народу, Ізраїлю! Коли вони молитимуться на цьому місці, – Ти почуй на місці Свого перебування в небесах, вислухай і помилуй!
31 Якщо хтось згрішить проти свого ближнього, і вимагатимуть від нього присяги, аби він присягнувся, і з цією метою прийдуть до Твого жертовника у цьому Храмі,
32 то Ти вислухай з небес ту присягу , і розсуди Своїх слуг, – віддай по заслузі злочинцю, обернувши зло на його ж голову, а невинного виправдай, – віддаючи йому за його правотою.
33 Коли Твій народ, Ізраїль, зазнає поразки від ворога, через те що згрішить проти Тебе, але знову навернеться до Тебе, прикликаючи Твоє Ім’я, будуть молитися, благаючи Тебе в цьому Храмі,
34 то Ти почуй їх на небесах, прости гріх Твого Ізраїльського народу і поверни їх у край, який Ти дав їхнім батькам.
35 І якщо закриється небо, і не буде дощу через те, що згрішили проти Тебе, але потім помоляться на цьому місці, прикликаючи Твоє Ім’я, й навернуться, розкаявшись у своїх гріхах, та упокоряться перед Тобою,
36 то Ти вислухай на небесах і прости гріх Твоїх слуг та всього Твого народу, Ізраїлю. Вкажи їм на добру дорогу, якою мають ходити, й пошли дощ на Свою землю, яку Ти дав Твоєму народові як спадщину.
37 А якщо настане в країні голод, або вдарить моровиця чи не стане хліба через посуху та іржу ; або якщо нагряне сарана, або гусінь; коли гнобитиме народ його ворог в якомусь з його поселень, або трапиться інше нещастя чи хвороба,
38 тоді всяку молитву, кожне благання, яке висловлюватиме будь-яка людина, чи весь Твій народ, Ізраїль, – усіх, хто лише відчує душевний біль і піднесе свої руки до цього Храму, –
39 то Ти вислухай на небесах, у місці Твого перебування, й прости; учини, віддаючи кожному за його вчинками, адже Ти знаєш серце кожної людини, оскільки лише Тобі Одному відомі навіть думки всіх людських дітей,
40 аби мали перед Тобою страх по всі дні свого життя на тій землі, яку Ти дав нашим прабатькам.
41 Так само й чужинець, який не походить з Твого народу, Ізраїлю, а прийшов з далеких країв задля Твого Імені,
42 оскільки почув про Твоє величне Ім’я, про Твою потужну силу й простягнуту правицю. Коли він прийде, і буде молитися в цьому Храмі,
43 то Ти вислухай з небес, з місця Твого перебування, і вчини все те, про що проситиме Тебе чужинець, аби таким чином усі народи землі пізнали Твоє Ім’я і мали страх перед Тобою так, як Твій народ, Ізраїль. Нехай вони зрозуміють, що саме в цьому Храмі, який я збудував, закликається Твоє Ім’я.
44 А коли Твій народ вирушить на війну проти свого ворога тим шляхом, яким Ти їх посилатимеш, і помоляться Господу в напрямку міста, яке Ти обрав, і Храму, який я збудував для Твого Імені,
45 то Ти почуй на небесах їхню молитву та їхнє благання, і вчини за Своєю справедливістю.
46 І якщо вони згрішать проти Тебе, – адже немає людини, яка не грішила б, – і Ти, розгнівавшись на них, віддаси їх у ворожі руки, так що їх візьмуть у полон та відведуть полонених у ворожий край, – далекий чи близький, –
47 і коли вони, в чужій країні, де перебуватимуть у полоні, усвідомивши гріх, навернуться і помоляться до Тебе в краю свого поневолення, й скажуть: Ми згрішили, діяли беззаконно, і тому винуваті перед Тобою !
48 Якщо вони навернуться до Тебе всім своїм серцем й усією своєю душею в краю їхніх ворогів, котрі їх полонили, й будуть молитись до Тебе, повернувшись у напрямку своєї землі, яку Ти дав їхнім батькам, – у бік міста, яке Ти обрав, і Храму, який я збудував для Твого Імені, –
49 тоді Ти вислухай в небесах, – там, де Ти перебуваєш, – їхню молитву та їхнє благання й учини з ними по справедливості.
50 Прости тоді Твоєму народові, що згрішив проти Тебе, – всі їхні провини, які вони заподіяли проти Тебе, – і нехай вони відчують прихильність з боку тих, хто їх тримає в полоні: нехай вони змилосердяться над ними.
51 Адже вони – Твій народ і Твоя спадщина, яку Ти вивів з Єгипту, з середини плавильної печі.
52 Нехай Твої очі будуть відкриті до благання Твого слуги й до благання всього Твого Ізраїльського народу, аби Ти чув їх щоразу, коли тільки вони кликатимуть до Тебе.
53 Адже Ти обрав їх Собі у власність з усіх народів землі, як Ти й обіцяв через Твого слугу Мойсея, коли Ти, наш Владико, Господи, виводив наших прабатьків з Єгипту.
Соломон благословляє всю Ізраїльську громаду
54 Після того як Соломон закінчив молитися до Господа, висловивши у молитві всі прохання, то він устав зі свого місця, де він, схилившись, стояв на колінах перед Господнім жертовником із простягнутими до неба руками,
55 він, стоячи, голосно поблагословив усю Ізраїльську громаду такими словами:
56 Благословенний Господь, Який дав Своєму народові, Ізраїлю, спокій в усьому, як Він обіцяв! Здійснилась кожна обітниця з усіх Його добрих обітниць, які Він дав через Свого слугу Мойсея.
57 Тож нехай Господь, наш Бог, буде з нами, як Він був з нашими прабатьками! Нехай Він і надалі не залишає нас і не відкидає нас.
58 Нехай Він прихилить наші серця до Себе, аби ми ходили лише Його дорогами, дотримуючись усіх Його Заповідей, Його настанов та Його законів, які Він заповів нашим прабатькам!
59 І нехай ці мої слова, які я в молитві висловив перед Господом, будуть близькими до Господа, нашого Бога, вдень і вночі, аби день у день чинити правосуддя щодо Свого слуги, та правосуддя щодо Свого народу, Ізраїлю,
60 аби всі народи на землі зрозуміли, що Господь, Він – Бог, і немає іншого бога .
61 Так само і ваші серця нехай будуть щирі щодо Господа, нашого Бога, аби нам ходити за Його постановами та виконувати Його Заповіді так, як сьогодні.
Освячення Храму
62 Після цього цар з усім Ізраїлем принесли жертви перед Господом.
63 Соломон у мирну (подячну ) жертву, яку він звершив для Господа, приніс двадцять дві тисячі волів і сто двадцять тисяч овець. Так цар з усіма Ізраїльтянами освятили Господній Храм.
64 Того ж дня цар освятив середину двору, що перед Господнім Храмом, принісши там жертви всепалення, хлібні жертви й жир мирних (подячних ) жертв , оскільки мідний жертовник, що перед Господом, був надто малим, щоб умістити всі жертви всепалення, хлібні жертви та жир мирних жертв .
65 Це був час, коли Соломон влаштував урочисте свято разом з усім Ізраїлем. На цьому величезному зібранні народу були представники від входу міста Хамата й до Єгипетського Потоку (Нілу ). Веселились перед Господом, нашим Богом, упродовж семи днів, а потім ще сім днів, – разом чотирнадцять днів.
66 А на другий восьмий день Соломон розпустив народ. Люди поблагословили царя, та й розійшлись по своїх домівках, радісні й від душі задоволені усім тим добром, яке Господь учинив для Свого слуги Давида та для всього Ізраїлю, Його народу.