El altar junto al Jordán
1 Josué mandó llamar a los rubenitas y gaditas, y a la media tribu de Manasés,
2 y les dijo:
«Ustedes han cumplido con lo que les mandó Moisés, el siervo del Señor, y a mí me han obedecido en todo.
3 En todo este tiempo no han abandonado a sus hermanos, y se han esforzado por cumplir los mandamientos del Señor nuestro Dios.
4 Ahora que nuestro Señor y Dios ha dado reposo a sus hermanos, tal y como lo había prometido, ya pueden volver a sus campamentos, a la tierra que es de ustedes, y que Moisés, el siervo del Señor, les dio al otro lado del Jordán.
5 Solamente les pido que cumplan fielmente el mandamiento y la ley que Moisés, siervo del Señor, les dio: que amen al Señor nuestro Dios, y que se mantengan en todos sus caminos; que cumplan sus mandamientos y lo sigan solamente a él, y que le sirvan con todo su corazón y con toda su alma.»
6 Luego de bendecirlos, Josué los despidió, y ellos volvieron a sus campamentos.
7 Una media tribu de Manasés había recibido de Moisés un territorio en Basán; a la otra mitad Josué le dio tierras entre sus hermanos en la región occidental del río Jordán. También a ellos los bendijo y los envió a sus campamentos.
8 Les dijo:
«Vuelvan a sus tierras. Ya que llevan grandes riquezas y mucho ganado, y plata, oro, bronce y muchos vestidos, compartan con sus hermanos ese botín que le arrebataron a sus enemigos.»
9 Los hijos de Rubén y de Gad, y la media tribu de Manasés, se marcharon y se alejaron de los hijos de Israel. Salieron de Silo, que estaba en la tierra de Canaán, y se fueron a Galaad, donde en conformidad con lo que el Señor le mandó a Moisés tenían sus posesiones.
10 Cuando llegaron a los límites del Jordán, en la tierra de Canaán, los hijos de Rubén y de Gad y la media tribu de Manasés levantaron un altar muy grande e impresionante junto al río Jordán.
11 El pueblo de Israel se enteró de que sus hermanos habían edificado ese altar junto al Jordán, frente a la tierra de Canaán,
12 y en cuanto lo supieron, todos ellos se reunieron en Silo, dispuestos a ir y pelear contra ellos,
13 aunque antes enviaron a Finés, hijo del sacerdote Eleazar, para que hablara en Galaad con los hijos de Rubén y Gad, y con la media tribu de Manasés.
14 Finés fue acompañado de diez jefes que representaban a cada una de las familias de Israel.
15 Estos fueron a hablar con los hijos de Rubén y de Gad, y con la media tribu de Manasés, y les dijeron:
16 «Todo el pueblo del Señor pregunta: “¿Por qué faltan a su juramento y pecan contra el Dios de Israel? ¿Por qué se apartan de su camino levantando un altar y rebelándose contra él?
17 ¿No ha sido suficiente la maldad de Pegor, de la que todavía no estamos limpios, y por la cual hubo tantas muertes entre el pueblo del Señor,
18 para que ahora ustedes se aparten y ya no lo sigan?” Hoy ustedes se rebelan contra el Señor, ¡y mañana él se enojará contra todo el pueblo de Israel!
19 Si creen que la tierra que les ha tocado es impura, vengan a nuestra tierra, que es posesión del Señor, pues allí está su tabernáculo, y tomen las tierras que deseen; pero no se rebelen contra el Señor ni contra nosotros, pues así lo dan a entender al levantar otro altar, aparte del que ya tiene el Señor nuestro Dios.
20 ¿Acaso no fue un gran pecado el que cometió Acán hijo de Zeraj, al tomar lo que estaba bajo maldición, y por eso el Señor se enojó con toda la comunidad de Israel? ¡Y ese hombre no murió solo en su maldad!»
21 Los hijos de Rubén y de Gad, y la media tribu de Manasés, les respondieron a los jefes de las familias de Israel:
22 «El Señor, el Dios de dioses, sabe que no lo hicimos por rebelión o por pecar contra él. El Señor, el Dios de dioses, lo sabe, y que lo sepa también Israel: si mentimos, que nos haga morir hoy mismo.
23 Si levantamos el altar por no querer seguir al Señor, o para ofrecer a otros dioses sacrificios, holocaustos u ofrendas de paz, que el Señor mismo nos lo demande.
24 Nosotros levantamos este altar por temor de que el día de mañana los hijos de ustedes les pregunten a los nuestros: “Y ustedes, ¿qué relación tienen con el Señor, Dios de Israel?
25 El Señor ha puesto el Jordán por lindero entre ustedes y nosotros, así que ustedes, hijos de Rubén y de Gad, no tienen nada que ver con el Señor.” Entonces los hijos de ustedes harían que los nuestros dejaran de honrarlo.
26 Por eso decidimos levantar este altar. No para ofrecer holocaustos ni sacrificios,
27 sino como un testimonio entre ustedes y nosotros, y para los que nazcan después, para que sepan que nosotros podemos servir al Señor con nuestros holocaustos, sacrificios y ofrendas de paz. Así el día de mañana los hijos de ustedes no podrán decir a los nuestros que no tenemos nada que ver con el Señor.
28 Nosotros pensamos: “Si acaso llegaran a decirnos eso a nosotros, o a nuestras generaciones futuras, les diremos que se fijen en la semejanza de este altar, que hicieron nuestros padres, con el altar del Señor; pues no lo hicieron para ofrecer holocaustos o sacrificios, sino como un testimonio entre ustedes y nosotros.”
29 No permita el Señor que alguna vez nos rebelemos contra él, ni que nos apartemos o dejemos de seguirlo, porque no levantamos este altar para ofrecer holocaustos, ni ofrendas o sacrificios. Nosotros reconocemos que hay un solo altar del Señor nuestro Dios, y que este se halla delante de su tabernáculo.»
30 Cuando el sacerdote Finés y los jefes del pueblo y de las tribus de Israel oyeron las palabras de los hijos de Rubén y de Gad, y de los hijos de Manasés, les pareció bien lo que dijeron.
31 Entonces Finés, que era hijo del sacerdote Eleazar, les dijo:
«Hoy hemos comprendido que el Señor está entre nosotros, porque ustedes no han intentado traicionar al Señor. Han librado de su enojo a los hijos de Israel.»
32 Entonces Finés, hijo del sacerdote Eleazar, y los jefes, dejaron a los hijos de Rubén y de Gad, y regresaron a la tierra de Canaán para informar de lo sucedido a los hijos de Israel.
33 La respuesta les pareció bien, y bendijeron a Dios y no hablaron más de pelear ni de destruir la tierra que habitaban los hijos de Rubén y de Gad.
34 Estos, por su parte, llamaron al altar «Testimonio», pues dijeron: «Este altar es para nosotros un testimonio de que el Señor es Dios.»
Нащадки Рувима, Ґада та половини племені Манассії повертаються до своїх земель
1 Прийшов час, коли Ісус покликав військових із нащадків Рувима, Ґада й половини племені Манассії,
2 і сказав їм: Ви дотримались усього, що звелів вам Мойсей, Господній слуга; ви були також слухняні моїм велінням в усьому, що я вам наказував.
3 Ви не залишали ваших братів упродовж цих багатьох днів аж до сьогодні, бездоганно дотримуючись Заповідей і постанов Господа, вашого Бога.
4 Тепер же, коли Господь, ваш Бог, подарував спокій вашим братам, як обіцяв їм, тому ви також вирушайте й повертайтесь до ваших наметів, – у край вашої спадщини, яку вам дав Господній слуга Мойсей на іншому боці Йордану.
5 Але пильно дбайте про те, щоб виконувати Заповіді й Закон, як заповів вам Мойсей, Господній слуга. Любіть Господа, вашого Бога, й ходіть лише Його дорогами, дотримуючись Його Заповідей; прихиляйтесь до Нього й служіть Йому вашим щирим серцем й усією вашою душею.
6 Поблагословив їх Ісус, і відпустив. Тож вони вирушили до своїх наметів.
7 Як відомо, одній половині племені Манассії Мойсей дав наділ у Башані, а його другій половині дав Ісус володіння з їхніми братами на другому, західному, боці Йордану. Тож, випроваджуючи їх до своїх домівок, Ісус поблагословив їх.
8 Промовляючи до них, він сказав: Ви повертаєтесь до своїх наметів з великим багатством, – з вельми численними стадами худоби, зі сріблом, золотом, міддю, залізом і великою кількістю одягу. Поділіться здобутим у ваших ворогів зі своїми братами.
9 Попрощавшись з рештою Ізраїльтян у Шіло, що в ханаанському краю, сини Рувима, сини Ґада й сини половини племені Манассії вирушили в дорогу, в Ґілґал, у край своєї спадщини, в якій оселились за велінням Господа, отриманим через Мойсея.
Жертовник «Свідок» над Йорданом
10 Коли ж сини Рувима, сини Ґада й половина племені Манассії повернулись до надйорданських околиць, що в ханаанському краю, то збудували там, над Йорданом, жертовник. З вигляду це був досить величний жертовник.
11 Тому Ізраїльтяни з іншого боку Йордану почали говорити: Подивіться, що утворили нащадки Рувима, нащадки Ґада й половина племені Манассії! Вони збудували жертовник на кордоні ханаанського краю в йорданській околиці, в межах Ізраїлю!
12 Тож, почувши таке, Ізраїльтяни зібрали всю Ізраїльську громаду в Шіло, аби виступити проти них (зайорданців ) війною.
13 Проте спочатку Ізраїльтяни послали до нащадків Рувима, до нащадків Ґада, й до половини племені Манассії в Гілеадський край сина священика Елеазара, Пінхаса,
14 а з ним десять старійшин, – по одному старійшині з кожного племені за ім’ям патріархів від усього Ізраїлю. Кожен з них був главою й начальником батьківського роду серед тисяч Ізраїльтян.
15 Вони прийшли до нащадків Рувима, до нащадків Ґада та до половини покоління Манассії в Гілеадський край і звернулися до них з такими словами:
16 Передаємо слова Господньої громади: Що це за зрадництво ви учинили щодо Ізраїлевого Бога?! Адже виходить, що ви відступили від Господа, спорудивши собі власний жертовник; такими діями ви тепер учинили бунт проти Господа!
17 Хіба недостатньо нам гріха Пеора , від якого ми й досі ще не оправились і за який Господнє покарання спіткало всю громаду?!
18 Адже ви тепер знову відступаєте від Господа! Може статися так: сьогодні ви підняли бунт проти Господа, а завтра Його гнів запалає на всю громаду Ізраїлю!
19 Тож сьогодні, якщо земля, якою ви володієте, нечиста, то перейдіть у край Господнього володіння, туди, де знаходиться Господній Намет, й отримайте спадщину поміж нами, тільки не бунтуйте проти Господа, й не повставайте проти нас, спорудивши собі власний жертовник, окрім жертовника Господа, нашого Бога.
20 Хіба не впав гнів Господній на всю громаду Ізраїлю, коли Ахан, син Зераха, вчинив тяжкий злочин, зазіхнувши на закляте? Хоч завинив один чоловік, але не тільки він загинув через свій гріх!?
21 Відповідаючи, нащадки Рувима, нащадки Ґада й половина племені Манассії сказали начальникам тисяч Ізраїлю:
22 Господь – Бог над богами! Господь – Бог над богами! Він усе знає, і нехай також зрозуміє Ізраїль! Якщо ми збунтувались, учинивши віроломство щодо Господа, то нехай вже сьогодні Він нас покарає!
23 Якщо ми спорудили собі власний жертовник, аби, відступивши від Господа, приносити на ньому жертви всепалення, чи приносити на ньому мирні жертви, то нехай Господь нас не щадить!
24 Але ж ні! Ми це зробили, побоюючись, аби в майбутньому ваші нащадки не сказали нашим нащадкам, говорячи: Що вам до Господа, Бога Ізраїлю?
25 Адже Господь навіть зробив Йордан кордоном між нами та вами, нащадки Рувима й нащадки Ґада! Тож немає для вас жодної частки в Господі! Таким чином ваші нащадки відштовхнуть наших дітей від вшанування й страху перед Господом.
26 З тієї причини ми вирішили: Побудуймо собі жертовник, але не задля жертв всепалення чи задля мирних жертв,
27 але щоб він був німим свідком між нами й вами, та між нашими нащадками після нас, що ми бажаємо вшановувати Господа, звершуючи перед Ним служіння нашими жертвами всепалення та іншими нашими жертвами, а також нашими мирними жертвами. Нехай ніколи ваші нащадки не скажуть нашим нащадкам: Немає у вас нічого спільного з Господом!
28 Ми розмірковували: Якби таке й сталось, що нам, або нашим дітям щось подібне колись сказали, то ми відповімо: Подивіться на цю подобу Господнього жертовника, який зробили наші батьки не для жертв всепалення, і не для мирних жертв, але для свідчення між нами та між вами!
29 Нехай же ніколи не станеться таке, щоб ми збунтувалися проти Господа, чи відвернулись тепер від Господа, збудувавши власний жертовник для жертв всепалення, або мирних жертв, окрім жертовника Господа, нашого Бога, що перед Його Наметом Зборів .
30 Коли ж священик Пінхас, старійшини громади та глави Ізраїльських тисяч, котрі були з ним, почули слова, які говорили нащадки Рувима, нащадки Ґада та нащадки Манассії, то визнали їх слушними.
31 Тоді син священика Елеазара, Пінхас, звертаючись до нащадків Рувима, нащадків Ґада й нащадків Манассії, сказав: Сьогодні ми переконались, що Господь з усіма вами, і ви не вчинили перед Господом жодного зрадництва; цим ви врятували Ізраїльтян від Господньої відплати.
32 Залишивши Гілеадський край, син священика Елеазара, Пінхас, разом зі старійшинами повернулись від нащадків Рувима та від нащадків Ґада, в ханаанський край, до решти Ізраїльтян, і розповіли їм про розмову, що відбулась.
33 Їхнє повідомлення сподобалось Ізраїльтянам. Вони віддали славу Богові Ізраїлю, й перестали говорити про те, щоб іти війною, і знищити край, в якому живуть нащадки Рувима та нащадки Ґада.
34 А той жертовник нащадки Рувима й нащадки Ґада назвали Ед, тобто Свідок, мовляв: він свідчитиме серед нас, що Господь є нашим Богом!