El esposo alaba a la esposa
1 ¡Qué hermosa eres, amiga mía!
¡Qué hermosa eres!
Son tus ojos dos palomas
que se asoman tras el velo,
y tus cabellos, un rebaño de cabritos
que desciende de los montes de Galaad.
2 Comparables son tus dientes
a un rebaño de blancas ovejas
recién bañadas y trasquiladas.
Todas ellas tienen su pareja;
ningún espacio dejan vacío.
3 Tus labios son un hilo carmesí,
y tus palabras son cautivadoras.
Tus mejillas son dos gajos de granada
que se asoman tras el velo.
4 Tu cuello, cual la torre de David,
es de elegante estructura;
de esa torre penden mil escudos,
¡todos ellos escudos de valientes!
5 Son tus pechos dos cervatos gemelos,
que reposan entre los lirios.
6 Hasta que llegue el día
y las sombras se disipen,
quiero ir al monte de la mirra;
quiero ir a la colina del incienso.
7 Toda tú eres hermosa, amiga mía;
no tienes ningún defecto.
8 Acompáñame desde el Líbano, esposa mía;
acompáñame desde el Líbano.
Baja conmigo de la cumbre del Amana,
bajemos de la cumbre del Senir y del Hermón;
donde están las guaridas de los leones,
donde están las cuevas de los leopardos.
9 Hermana y esposa mía,
con una sola mirada tuya
y con un solo hilo de tu collar
me robaste el corazón.
10 Hermana y esposa mía,
¡cuán deliciosas son tus caricias!
¡Son más deliciosas que el vino!
¡Es más dulce el olor de tus perfumes
que el de todas las especias aromáticas!
11 De tus labios fluye miel, esposa mía;
leche y miel hay debajo de tu lengua.
La fragancia de tus vestidos
evoca la fragancia del monte Líbano.
12 Eres un jardín cercado,
hermana y esposa mía;
eres cerrada fuente, ¡sellado manantial!
13 Eres un jardín de granados,
donde crecen frutos exquisitos,
y flores de alheña y nardos;
14 nardo y azafrán, cálamo y canela,
toda clase de árboles de incienso,
y mirra y áloes, y las más finas especias.
15 Eres fuente de los jardines,
eres pozo de aguas vivas
que fluyen desde el Líbano.
16 ¡Levántate, viento del norte!
¡Ven acá, viento del sur!
¡Vengan y soplen en mi jardín,
para que se esparzan sus aromas!
¡Ven, amado mío, a tu jardín
y deléitate con sus dulces frutos!
Наречений:
1 О, яка ж ти чудова, моя кохана! Яка ти вродлива! Твої очі, як очі голубки, визирають з-за твого покривала; твоє волосся, наче стадо кіз, які біжать з Гілеадської гори.
2 Твої зубки, як стадо обстрижених овець , які вийшли з купелі, – всі, як двійнята, йдуть попарно , так що жодна не загубилась.
3 Твої губки, як червона тасьмочка, – твоя мова мені люба; твої щічки за твоїм серпанком, наче половинки розрізаного граната.
4 Твоя шия, немов башта Давида, споруджена як арсенал зброї, – тисяча щитів на ній розвішені, – всі вони є щитами хоробрих лицарів.
5 Твої груди, як двоє близнят сарни, які пасуться серед лілій.
6 Доки день дихне холодочком і втечуть тіні, я зійду на гору мирри і на пагорб запашного ладану.
7 Ти вся прекрасна, моя подруженько, і вади у тобі немає.
8 Спустись до мене з Лівану, моя кохана, піди зі мною з Лівану! Ще раз подивися з вершини Аману, з верхів’я Сеніру та Хермону, – від лев’ячих логовищ, від гір леопардів!
9 Ти полонила моє серце, моя сестро, кохана моя, – ти завоювала моє серце одним поглядом своїх очей, одним намистом на твоїй шиї.
10 Яке ж чудове твоє кохання, моя сестричко, кохана моя! Адже твоє кохання набагато солодше за вино, а пахощі твоїх парфумів приємніші за всі аромати…
11 Кохана моя! Твої губки, наче сочаться стільниковим медом, – мед і молоко під твоїм язиком, а запах твого одягу, як пахощі Лівану.
12 Моя сестра, кохана моя, – огороджений сад, замкнене місто, запечатана криниця…
13 Ти зростала, як сад гранатових дерев із соковитими плодами, з квітами кіперу та нарду.
14 У ньому ростуть нард і шафран, пахуча тростина і цинамон з деревами (кущами ) ладану, мирри й алое, – з усіма найзапашнішими ароматами.
15 Ти – джерело саду, криниця живої води, що витікає з Лівану…
Наречена:
16 Здіймися, вітре, з півночі! Зірвися, вітре , з півдня! Повій на мій садочок, і нехай рознесуться його аромати! Нехай увійде мій коханий тепер уже в свій сад і нехай споживає його найкращі плоди!