Esdras confiesa los pecados de Israel
1 El día veinticuatro del mismo mes, los israelitas volvieron a reunirse para ayunar, vestidos con ropas ásperas y con la cabeza cubierta de polvo.
2 Para entonces los israelitas ya habían apartado de sí a los hijos de extranjeros. Puestos de pie, los israelitas confesaron sus pecados y los de sus padres,
3 y así de pie, durante tres horas escucharon la lectura del libro de la ley del Señor su Dios, y durante las siguientes tres horas el pueblo confesó sus pecados y adoró al Señor.
4 Luego, los levitas Josué, Bani, Cadmiel, Sebanías, Binuy, Serebías, Bani y Quenani subieron los escalones, y en voz alta clamaron al Señor.
5 Por su parte, los levitas Josué, Cadmiel, Bani, Jasabnías, Serebías, Hodías, Sebanías y Petajías dijeron al pueblo:
«¡Vamos, bendigamos al Señor nuestro Dios desde la eternidad y hasta la eternidad!
»Señor, ¡que tu glorioso y excelso nombre sea bendito más allá de toda bendición y alabanza!
6 Tú, Señor, eres el único Señor. Tú hiciste los cielos, y los cielos de los cielos, con todas sus huestes; tú creaste la tierra y el mar, y todo lo que hay en ellos; tú diste vida a todo cuanto existe; por eso las huestes celestiales te adoran.7 Tú, Señor, eres el Dios que eligió a Abrán; tú le ordenaste salir de Ur de los caldeos; tú le pusiste por nombre Abrahán; 8 tú lo consideraste digno de confianza e hiciste un pacto con él; tú prometiste dar a sus descendientes la tierra donde vivían los cananeos, los hititas, los amorreos, los ferezeos, los jebuseos y los gergeseos, y cumpliste tu promesa, porque eres justo.9 Tú viste en Egipto la aflicción de nuestros padres, y escuchaste su clamor en el Mar Rojo; 10 tú realizaste señales y maravillas contra el faraón y sus ejércitos, y contra todos los habitantes de su país, pues sabías que habían tratado a tu pueblo con soberbia; ese día engrandeciste tu nombre, como lo has engrandecido hoy.11 »Ante sus propios ojos, tú dividiste el mar en dos, y tu pueblo pasó por él como en tierra seca; a sus perseguidores, los hundiste en el mar como se hunde una piedra en aguas profundas.
12 Tú los guiaste durante el día por medio de una gran nube, y de noche iluminaste su camino con una columna de fuego, para mostrarles el camino que debían seguir. 13 Tú descendiste a la cumbre del monte Sinaí; les hablaste desde el cielo y les diste consejos sabios, leyes verdaderas, y estatutos y mandamientos buenos.14 Tú les ordenaste respetar la santidad de tu día de reposo, y por medio de tu siervo Moisés les prescribiste mandamientos, estatutos y leyes. 15 Cuando tuvieron hambre, tú les diste a comer pan del cielo; cuando tuvieron sed, hiciste que brotara agua de la peña, y finalmente les diste posesión de la tierra, como habías prometido hacerlo. 16 »Pero ellos y nuestros padres se llenaron de soberbia, y en su obstinación no prestaron atención a tus mandamientos.
17 »Se negaron a escucharte y se olvidaron de los hechos maravillosos que habías hecho por ellos; al contrario, se volvieron duros y rebeldes, y buscaron líderes que los guiaran para volver a caer en servidumbre.
»Pero tú eres un Dios que perdona; eres un Dios clemente y compasivo; no te enojas fácilmente porque tu misericordia es grande; por eso no los abandonaste,
18 aunque ellos fundieron un becerro y le dijeron al pueblo que ese era el dios que los había sacado de Egipto. Aunque ellos se dedicaron a cometer actos muy repugnantes,19 tú, por tu gran misericordia, no los abandonaste en el desierto: durante el día, la columna de nube no se apartó de ellos para guiarlos en su camino; durante la noche, tampoco se apartó de ellos la columna de fuego para alumbrarles el camino que debían seguir.20 Les enviaste tu buen espíritu para instruirlos, y no les quitaste el maná con que se alimentaban ni les faltó agua para apagar su sed.21 Durante cuarenta años los sustentaste en el desierto, y nunca nada les faltó, ni se gastaron sus vestidos, ni se les hincharon los pies. 22 Pusiste en sus manos reinos y pueblos, y los repartiste por distritos, y tomaron posesión de las tierras de Sijón, el rey de Jesbón, y de Og, el rey de Basán. 23 Les diste tantos hijos como las estrellas de los cielos, y los guiaste hasta la tierra que habrían de poseer, como lo habías prometido a sus padres.24 Y sus descendientes tomaron posesión de esas tierras; tú les diste la victoria sobre los que allí habitaban, y ellos vencieron a los cananeos y a sus reyes, y a los pueblos vecinos, para que hicieran con ellos lo que quisieran. 25 Y ellos conquistaron ciudades amuralladas y tierras fértiles; se adueñaron de buenas casas y de todo tipo de bienes, de cisternas, de viñedos, de olivares y de abundantes árboles frutales; y comieron hasta saciarse, y disfrutaron de tu gran bondad. 26 »Pero provocaron tu enojo porque se rebelaron contra ti, y tuvieron en poco tus leyes; mataron a tus profetas porque les hacían ver su maldad para que se volvieran a ti, pero ellos cometieron actos muy repugnantes.
27 »Entonces los dejaste caer en poder de sus enemigos, que los afligieron en gran manera. Y cuando se vieron atribulados, te pidieron ayuda y tú, desde el cielo, los escuchaste, porque eres un Dios misericordioso, y les enviaste hombres valerosos para que los libraran del poder de sus enemigos.
28 »Pero una vez que estaban en paz, volvían a su mal comportamiento, y por eso tú los dejaste caer en poder de sus enemigos, y ellos volvieron a dominarlos. Pero volvían a pedirte ayuda, y tú, desde el cielo, te compadecías de ellos y los librabas.
29 Los reprendiste para que respetaran tus leyes, pero ellos, en su soberbia, no cumplieron tus mandamientos sino que se rebelaron contra tus juicios, por los cuales todo hombre que los cumpla, vivirá. Se rebelaron, se encapricharon, no quisieron escucharte.30 Pero tú les tuviste paciencia por mucho tiempo, y por medio de tus profetas les diste muestras de tu espíritu. Pero ellos no quisieron escucharte. Por eso los dejaste caer en manos de otros pueblos.31 Gracias a tu gran misericordia, no acabaste con ellos ni los dejaste en el desamparo, porque eres un Dios clemente y misericordioso.32 »Por eso, Dios nuestro, Dios grande, fuerte y temible, que cumples fielmente tu pacto y mantienes tu gran misericordia con tu pueblo, no tengas en poco todo el sufrimiento que han soportado nuestros reyes y príncipes, nuestros sacerdotes y profetas, nuestros padres y todo tu pueblo, desde que fuimos esclavizados por los reyes de Asiria hasta nuestros días.
33 Tú has actuado con justicia en todo lo que nos ha sucedido, porque tú haces todo con rectitud; nosotros, en cambio, hemos hecho lo malo.34 Ninguno de nuestros antepasados cumplió la ley: ni nuestros reyes, ni nuestros príncipes, ni nuestros sacerdotes ni nuestros padres. Ninguno de ellos obedeció tus mandamientos ni escuchó tus reprensiones.35 Aceptaron los numerosos reinos que por tu bondad les diste, y disfrutaron de la vasta y fértil tierra que les entregaste; y ni aun así quisieron servirte ni se arrepintieron de su maldad.36 Por eso hoy vivimos como esclavos de otros; somos esclavos en nuestra propia tierra, la tierra que prometiste a nuestros antepasados, para que disfrutaran de sus productos.37 Sus frutos son abundantes, pero ahora van a parar a los graneros de los reyes que nos dominan, y todo a causa de nuestra maldad; ellos se han convertido en nuestros amos, en dueños de nuestro ganado, y hacen con nosotros lo que quieren. Y estamos en grandes aprietos.38 »En vista de todo esto, hoy nos comprometemos contigo, y nosotros y nuestros príncipes, y los sacerdotes y los levitas, firmamos este compromiso.»
Ізраїльтяни визнають свої гріхи перед Богом
1 Двадцять четвертого дня того ж (сьомого) місяця, оголосивши піст, Ізраїльтяни зібрались, одягнулись у веретище й посипали попелом голови.
2 Це означало, що нащадки Ізраїльтян нарешті відокремились від усіх чужоземних народів. Вони стояли, визнаючи свої гріхи та беззаконня своїх батьків.
3 Тож чверть дня, стоячи на своїх місцях, вони читали Книгу Закону Господа, свого Бога; а другу чверть дня, визнаючи гріхи, вони поклонялись Господу, своєму Богові.
4 Стоячи на підвищенні, левіти: Ісус, Баній, Кадміїл, Шеванія, Бунні, Шеревія, інший Баній та Хенані, голосно волали до Господа, свого Бога.
5 Потім левіти – Ісус, Кадміїл, Баній, Хашавнія, Ходія, Шеванія і Петахія сказали: Встаньте, віддайте славу Господу, вашому Богові від віку й до віку! Нехай благословляють Ім’я Твоєї слави, і нехай воно буде звеличене понад усяке благословення і славу!
6 Ти єдиний є Господом! Ти створив небеса й небеса небес і все їхнє воїнство (зорі ), а також землю і все, що на ній, моря і все, що в них. Ти всьому цьому даєш життя, а небесне воїнство Тобі поклоняється.
7 Це Ти, Господи, є Тим Богом, Котрий обрав Аврама, і вивів його з Уру Халдейського, і дав йому ім’я Авраам.
8 А коли Ти переконався, що його серце щире перед Тобою, то уклав з ним Заповіт, що даси йому і його нащадкам землю ханаанців, хеттейців, аморейців, періззейців, євусейців, гіргашейців. І Ти дотримався Свого слова, бо Ти є справедливим.
9 Ти побачив пригноблення наших прабатьків у Єгипті, й Ти почув їхній зойк біля Червоного Моря.
10 Ти виявив ознаки й чудеса на фараонові, на всіх його слугах і на всьому народі його краю, адже Ти знав, як зухвало та зарозуміло вони з ними поводяться, – тоді Ти учинив славним Своє Ім’я аж по сьогодні.
11 Ти розділив перед ними море, й вони пройшли посеред моря, як по сухій землі, а тих, котрі їх переслідували, Ти кинув у глибочінь, наче камінь у бурхливі води.
12 Ти провадив їх удень хмарним стовпом, а вночі стовпом вогненним, освітлюючи їм дорогу, якою вони йшли.
13 Ти зійшов на гору Сінай і розмовляв із ними з небес; Ти дав їм справедливі суди, незмінні закони, добрі постанови й Заповіді.
14 Ти оголосив їм Свою святу суботу; Ти дав їм Заповіді, постанови та закон через Свого слугу Мойсея.
15 Коли вони були голодні, Ти дав їм хліб з неба, а коли відчували спрагу, Ти вивів їм зі скелі воду. Ти їм наказав увійти й успадкувати край, щодо якого Ти, піднявши Свою руку присягнув дати їм.
16 Але вони, наші батьки, повелися зухвало, стали тугошиїми, й не прислухались до Твоїх Заповідей.
17 Виявляючи впертість і непослух, вони забули про Твої чудеса, які Ти вчинив серед них, і в своїй запеклій зарозумілості збунтувались, обрали собі ватажка, щоби повернутись назад у єгипетське рабство. Але Ти є прощаючим Богом, милосердним і співчутливим, довготерпеливим і добрим, так що Ти їх не залишив.
18 Навіть тоді, коли вони зробили собі литого тельця й говорили: Це – твій бог, Ізраїлю , який вивів тебе з Єгипту, – чим учинили страшне блюзнірство, –
19 Ти у Своєму великому милосерді не залишив їх у пустелі й не позбавив їх хмарного стовпа вдень, щоб вести їх дорогою, ані вогненного стовпа вночі, який освітлював їм шлях, яким мали рухатись.
20 Більше того, Ти дав їм Свого доброго Духа, аби їх повчати, й манни Твоєї Ти їх не позбавив, а коли потерпали від спраги, Ти давав їм воду.
21 Протягом сорока років Ти їх годував у пустелі, так що їм нічого не бракувало. Одяг їхній не зношувався, їхні ноги не опухали.
22 Ти давав їм царства й народи, які Ти їм підкоряв поступово. Так вони оволоділи краєм хешбонського царя Сіхона, а також краєм башанського царя Оґа.
23 Ти намножив їхніх нащадків, як зірок небесних, і впровадив їх у край, який Ти обіцяв їхнім батькам, що вони туди увійдуть і його успадкують.
24 Їхні нащадки прийшли туди й заволоділи тим краєм. Ти впокорив перед ними мешканців того краю, ханаанців, видавши їм у руки їхніх царів та народи краю, аби чинили з ними за своєю волею.
25 Захопивши укріплені міста та врожайну землю, вони заволоділи домами, повними всякого добра, висіченими в скелі криницями, виноградниками, оливковими садами й різними плодовими деревами у великій кількості. Отже, вони їли, насичувались, товстіли, насолоджуючись Твоєю великою добротою.
26 Проте з часом вони стали впертими й збунтувалися проти Тебе, занедбали Твій Закон, як непотрібний, та вбивали Твоїх пророків, котрі свідчили між ними, аби навернути їх до Тебе; вони припускались великого блюзнірства.
27 Тому Ти видав їх у руки їхніх ворогів, які їх пригноблювали. Але під час свого утиску вони знову волали до Тебе, й Ти вислуховував з Твоїх небес, і в Своєму великому милосерді Ти давав їм визволителів, які їх рятували з рук їхніх ворогів.
28 Але коли наступав спокій, то вони знову починали творити зло перед Тобою. Тому Ти віддавав їх у руки їхніх ворогів, котрі їх пригноблювали. Тоді вони знову волали до Тебе, й Ти знову вислуховував їх на небесах, і в Своєму великому милосерді рятував їх багато разів.
29 Отже, Ти їх попереджував, аби навернути їх до Свого Закону, але в своїй зухвалості вони не дотримувались Твоїх Заповідей, і грішили проти Твого судочинства, дотримуючись якого, людина мала би жити ним. Бунтуючись, вони повертались до нього спинами, залишаючись тугошиїми й неслухняними.
30 Багато років через Своїх пророків, натхненних Твоїм Духом, Ти терпляче застерігав їх, але вони не слухали, й тоді Ти видавав їх у руки чужоземних народів.
31 Однак, у Своєму великому милосерді Ти остаточно їх не знищував і не залишав їх, адже Ти є милосердним і милуючим Богом.
32 Тож тепер, Боже наш, Боже великий, могутній і грізний, Котрий дотримується Свого Заповіту і милосердя, не вважай незначними в своїх очах всі ті страждання, які спіткали нас: наших царів, наших можновладців, наших священиків і наших пророків, наших батьків і весь Твій народ із часу ассирійських царів і до сьогодні.
33 Безперечно, Ти справедливий в усьому, що нас спіткало, адже Ти дотримувався вірності, тоді як ми грішили, –
34 наші царі, наші можновладці, наші священики й наші батьки, – не дотримуючись Твого Закону і не зважаючи на Твої Заповіді й Твої застереження, які Ти їм провіщав.
35 Адже навіть коли вони ще були у власній країні й користувались отриманим від Тебе великим добробутом на просторій і врожайній землі, якою Ти їх наділив, вони не служили Тобі належним чином й не залишили своїх злочинів.
36 І от ми тепер є невільниками на землі, яку Ти дав нашим батькам, щоб споживати її плоди та користуватись її добробутом, оскільки ми стали рабами.
37 Весь щедрий врожай землі тепер належить царям, яких Ти поставив над нами за наші гріхи. Вони владарюють навіть над нашими тілами та нашою худобою, як їм заманеться, тоді як ми у великому утиску.