La caída de Jerusalén
1 ¡Cómo se ha empañado el oro!
¡El oro fino ha perdido su brillo!
¡Las piedras del santuario se hallan esparcidas
por todas las calles y encrucijadas!
2 Los hijos de Sión,
más preciados y estimados que el oro puro,
¡ahora son vistos como vasijas de barro,
como hechura de un alfarero!
3 Aun los chacales cuidan de sus cachorros,
pero mi amada ciudad es cruel como avestruz del desierto.
4 Tanta sed tienen los niños de pecho
que la lengua se les pega al paladar;
los pequeñitos piden de comer,
¡y no hay quien los alimente!
5 Tendidos por las calles yacen
los que comían delicados platillos;
los que antes se vestían de púrpura,
hoy se aferran a los basureros.
6 La maldad de Jerusalén fue mayor
que el pecado de Sodoma;
¡en un instante quedó en ruinas,
sin la intervención humana!
7 Sus nobles eran más claros que la nieve
y más blancos que la leche;
de piel más rosada que el coral,
de talle más delicado que el zafiro.
8 ¡Pero han quedado irreconocibles!
¡Se ven más oscuros que las sombras!
¡Tienen la piel pegada a los huesos!
¡Están secos como un leño!
9 Más dichosos fueron los que cayeron en batalla
que los que fueron muriendo de hambre,
porque estos fueron muriendo lentamente
por no tener para comer los frutos de la tierra.
10 Con sus propias manos,
mujeres piadosas cocinaron a sus hijos.
El día que mi ciudad amada fue destruida,
sus propios hijos les sirvieron de alimento.
11 El Señor derramó el ardor de su ira
y satisfizo su enojo;
¡encendió en Sión un fuego
que redujo a cenizas sus cimientos!
12 Jamás creyeron los reyes de la tierra,
ni los habitantes del mundo,
que nuestros enemigos lograrían
pasar por las puertas de Jerusalén.
13 ¡Pero fue por los pecados de sus profetas!
¡Fue por las maldades de sus sacerdotes,
que en sus calles derramaron sangre inocente!
14 Tropezaban por las calles, como ciegos.
¡Tan manchadas de sangre tenían las manos
que no se atrevían a tocar sus vestiduras!
15 «¡Apártense, gente impura!», les gritaban;
«¡Apártense, no toquen nada!»
Y se apartaron y huyeron.
Y entre las naciones se dijo:
«Estos jamás volverán a vivir aquí.»
16 El Señor, en su enojo, los dispersó
y no volvió a tomarlos en cuenta,
pues no respetaron a los sacerdotes
ni se compadecieron de los ancianos.
17 Nuestros ojos desfallecen,
pues en vano esperamos ayuda;
en vano esperamos el apoyo
de una nación incapaz de salvarnos.
18 Vigilan todos nuestros pasos;
no podemos salir a la calle;
el fin de nuestros días se acerca;
¡nuestra vida ha llegado a su fin!
19 Los que nos persiguen son más ligeros
que las águilas del cielo.
Nos persiguen por los montes,
y en el desierto nos han tendido trampas.
20 Atrapado entre sus redes
quedó el ungido del Señor,
el que daba aliento a nuestra vida;
aquel del cual decíamos:
«Bajo su sombra protectora
viviremos entre las naciones.»
21 ¡Alégrate ahora, Edom,
tú que habitas en la región de Uz!
¡Ya te llegará la hora de beber la copa de la ira,
hasta que la vomites!
22 Tu castigo, Sión, ya se ha cumplido,
y nunca más volverán a llevarte cautiva.
Pero a ti, Edom, el Señor castigará tu iniquidad
y pondrá al descubierto tus pecados.
Знищення Сіону
1 Як потьмяніло золото! Змінилось золото найкраще! Коштовне святе каміння розкидане на всіх роздоріжжях вулиць!
2 Шляхетні сини Сіону, яких можна прирівняти до щирого золота, – тепер їх оцінюють як глиняний посуд, – діло рук гончаря.
3 Навіть шакали підставляють груди, коли годують своїх малят. Дочка ж мого народу стала жорстокою, наче страусиха в пустелі.
4 У немовляти від спраги язик прилипає до його піднебіння, – діти просять хліба, але нікому його їм дати.
5 Ті, що споживали вишукані страви, гинуть від голоду на вулицях міст, – ті, що одягались у кармазин, тепер риються в смітниках!
6 Провина дочки мого народу виявилась більшою, ніж гріх Содома, який був знищений в одну мить, – і то без втручання людських рук.
7 Його (народу ) можновладці на вигляд були чистіші від снігу й біліші за молоко, – їхні тіла були рум’яніші від коралів, а їхній вигляд сяяв, наче сапфіри.
8 Тепер же їхній вигляд чорніший за сажу, – їх не впізнають на вулиці. – здається, що їхня шкіра прилипла до їхніх кісток, висохла, стала схожою на дерево.
9 Ті, що гинуть від меча, щасливіші від тих, що вмирають з голоду. Адже голодні відходять у муках, поволі, вражені голодом через відсутність плодів на полі.
10 Жалісливі від природи, жінки своїми руками варили власних дітей, аби вижити в час загибелі дочки мого народу.
11 Сповнений великого обурення, Господь вилив Свій палкий гнів, запаливши ним вогонь на Сіоні, який знищив його до підвалин.
12 Не вірили царі землі, – як і всі мешканці світу, – що ворог і гнобитель зможе ввійти в єрусалимські ворота.
13 Але все це сталось через гріхи його фальшивих пророків, – через провини його лукавих священиків, котрі проливали в ньому (Єрусалимі ) кров праведників.
14 Вони, наче сліпі, тепер блукають вулицями, – заплямовані кров’ю так, що неможливо доторкнутися до їхнього одягу.
15 Геть з дороги! Йде нечистий! – кричать їм услід. – Геть, втікайте, не доторкайтесь! Вони ховаються, блукають поміж народами, але й там їм кажуть: Не смійте в нас поселятись!
16 Сам Господь розпорошив їх, не бажаючи надалі на них дивитись, оскільки вони не поважали щирих священиків, не мали милосердя до людей похилого віку.
17 Ми прогледіли свої очі, надаремноочікуючи на допомогу. Зі сторожової башти ми хотіли побачити народ, який так і не міг нас врятувати.
18 Вороги підстерігали нас на кожному кроці, так що ми не могли вже ходити по наших майданах. Отже, наблизився наш кінець, сповнились наші дні! Нас чекає загибель!‥
19 Наші вороги швидші за орлів у небесах. Вони нас переслідували скрізь, – ганялися за нами по горах, влаштовували засідки в пустелі.
20 Господній помазаник, наш цар , який нас надихав, схоплений та вкинутий у ворожу яму, тоді як ми мріяли і говорили: У його тіні будемо жити серед інших народів спокійно.
21 Радій і веселися, дочко Едому, що нині проживаєш у краю Уц, але знай, що й тебе не мине ця чаша, – ти сп’янієш і оголишся.
22 А твоє покарання за вчинене тобою беззаконня, дочко Сіону, скінчиться. Ти вже ніколи не будеш приречена на неволю! Твої ж провини, дочко Едому, – всі твої гріхи Господь відкриє і покарає.