Jerusalén lamenta su caída
1 ¡Cuán solitaria ha quedado la otrora ciudad populosa!
¡Cual viuda ha quedado la capital de las naciones!
¡La princesa de las provincias es ahora tributaria!
2 Por las noches, amargas lágrimas corren por sus mejillas.
Ni uno solo de sus amantes viene a consolarla.
Sus amigos le fallaron; ¡se volvieron sus enemigos!
3 Presa de la aflicción y de cruel esclavitud,
Judá marcha al cautiverio;
ahora habita entre las naciones
sin hallar descanso alguno.
La acosan sus perseguidores,
la ponen en aprietos.
4 De luto están los caminos de Sión.
Ya nadie asiste a las fiestas.
Todas sus puertas están derribadas.
Sus sacerdotes lloran.
Amargada está Sión,
y afligidas sus doncellas.
5 Sus enconados enemigos son ahora grandes magnates.
¡El Señor la afligió por sus muchas rebeliones,
y sus jóvenes marchan ahora al cautiverio,
arreados por el enemigo!
6 La sin par belleza de Sión se ha esfumado;
sus príncipes andan como ciervos en busca de pastos;
fuerzas no tienen para oponerse a sus perseguidores.
7 Jerusalén recuerda su aflicción y sus rebeliones;
recuerda tantas cosas agradables
de que gozó en los tiempos antiguos;
recuerda cuando cayó ante el enemigo
y nadie vino en ayuda de su pueblo;
recuerda cómo la miraban sus enemigos
y se burlaban de su caída.
8 Pero Jerusalén pecó. ¡Por eso ha sido rechazada!
Al verla desnuda, la desprecian
quienes antes la admiraban;
y ella, sollozante, corre a esconderse.
9 Cubierta está de inmundicia.
No tuvo en cuenta su futuro.
Ha caído a lo más bajo,
y en su desconsuelo exclama:
«¡Mira, Señor, mi aflicción!
¡Mira cómo se regodean mis enemigos!»
10 El enemigo se ha adueñado de todos sus tesoros.
Jerusalén ha visto a los paganos irrumpir en su santuario,
aun cuando prohibiste que esa gente entrara en tu congregación.
11 Entre sollozos, sus habitantes buscan algo que comer;
cambian por comida sus objetos más preciados
para lograr volver a la vida.
«¡Mírame, Señor!
¡Toma en cuenta mi desconsuelo!»
12 Ustedes, que van por el camino,
¿esto no los conmueve?
¡Consideren si hay dolor
que se compare con el mío!
¡La ira del Señor se encendió
y me envió este sufrimiento!
13 Envió un fuego desde lo alto
que me consumió los huesos;
tendió una red a mi paso
y me hizo retroceder;
me dejó en completa ruina,
y sufro a todas horas.
14 El Señor mismo me ha atado
al yugo de mis rebeliones;
me ha puesto en el cuello ataduras
que acaban con mis fuerzas;
me ha dejado en manos de enemigos
que no puedo vencer.
15 El Señor ha pisoteado en mis calles
a todos mis hombres fuertes;
ha convocado tropas para derrotar a mis valientes;
¡ha prensado a la virginal Judá
como si prensara uvas!
16 Esta es la causa de mis lágrimas.
El llanto brota de mis ojos,
pues no tengo a nadie que me consuele;
¡no tengo a nadie que me reanime!
¡Mis hijos han sido derrotados!
¡El enemigo nos venció!
17 Sión tiende las manos suplicante,
y no hay quien la consuele;
el Señor hizo que los vecinos de Jacob
se volvieran sus enemigos;
¡Jerusalén les resulta algo repugnante!
18 Pero el Señor es justo.
¡Yo me rebelé contra su palabra!
¡Oigan esto, pueblos todos,
y consideren mi dolor!
¡Mis doncellas y mis jóvenes
fueron llevados al cautiverio!
19 Pedí ayuda a mis amantes, pero ellos me fallaron;
en la ciudad, mis sacerdotes y mis ancianos perecieron;
buscaban comida para volver a la vida.
20 ¡Mírame, Señor, atribulada
y con gran angustia interna!
El corazón me da vuelcos
por causa de mi gran rebeldía.
Allá afuera, hace estragos la espada;
aquí adentro, predomina la muerte.
21 Me oyen sollozar,
pero no hay quien me consuele.
Saben mis enemigos de mi mal,
y se alegran de lo que me haces.
¡Envía ya el día que tienes anunciado,
y que les vaya como a mí!
22 ¡Hazlos comparecer ante ti por toda su maldad,
y trátalos como a mí por todas mis rebeliones!
¡Demasiadas son mis lágrimas!
¡Tengo deshecho el corazón!
Гіркий плач Єрусалима
1 Яким же самотнім виглядає колись багатолюдне місто! Воно стало, немовби вдовою… Видатна серед народів столиця, – володарка над іншими країнами, – сама стала платником данини.
2 Ночами вона гірко плаче, і її сльози течуть по щоках. Ніхто з усіх колишніх коханців тепер її не потішає. Усі її друзі зреклися її, – навіть стали ворогами.
3 Поневолена Юдея страждає від утисків і тяжкої праці. Живе серед язичників і не знаходить спокою! У важкий для неї час її наздогнали переслідувачі.
4 Дороги на Сіон сумні й вкриті жалобою, позаяк немає тих, котрі поспішали б на свято. Усі його брами спустошені, – його священики зітхають, тужать його дівчата та й самому йому гірко.
5 Його вороги взяли над ним гору, – пощастило його противникам. Адже Господь завдав йому смутку через його численні гріхи. Гнані своїми загарбниками, його діти пішли в неволю.
6 Втратила дочка Сіону всю свою славу. Її вельможі стали, як ті олені, що не знаходять пасовиська, – знесилені, вони втікають від своїх переслідувачів.
7 У часи своїх поневірянь і страждань Єрусалим згадує всі свої блага й скарби, що були в нього в давні часи… Коли ж його мешканці попали в руки гнобителя, ніхто не прийшов йому на допомогу, а його вороги дивились і глузували над його руїнами.
8 Тяжко згрішив Єрусалим і через те став огидним. Всі, котрі його величали, тепер ним гидують, дивлячись на його голизну. Та й сам він зітхає, відвертаючи від сорому своє обличчя.
9 Заплямований поділ спідниці Сіонської дочки, – адже вона не думала про наслідки, які можуть бути в кінці. Як же низько вона впала, і немає кому її потішити! Господи, подивись на мої злигодні, тому що вороги торжествують.
10 Ворог простягнув свою руку на всі її скарби. Адже вона бачила, як язичники входили в її Святиню, – ті, про яких Ти наказав, що вони не повинні ввійти у Твою громаду.
11 Усі його (Єрусалима ) люди стогнуть у пошуках хліба, – всі свої коштовності віддають за їжу, аби лише зберегти життя. Господи, зглянься, – подивися, який я принижений!
12 Ну-бо, ви всі, що проходите дорогою, оберніться і подивіться, – чи є ще десь біль такий, як страждання, що завдані мені, якими вразив Господь мене в день Свого палкого гніву?
13 З висоти Він зіслав у мої кості вогонь, і він (вогонь ) проник у них. Він розтягнув під моїми ногами сітку й повернув мене назад, – Він спустошив мене, і я щодня страждаю.
14 Ярмо моїх гріхів міцно зтягнуте Його рукою, – вони (гріхи) сплетені й тяжіють на моїй шиї. Він попустив, аби зламалась моя сила, – віддав мене мій Господь у руки ворогів , так що я не можу піднятися.
15 Господь позбавив мене всіх моїх хоробрих воїнів. Скликав проти мене натовп, щоб знищити моїх юних захисників. Наче в чавильні, Господь наступив на дівицю, – Юдейську дочку.
16 Тому й плачуть мої очі, – з моїх очей постійно течуть сльози, позаяк покинув мене Той, Котрий міг би мене потішити, й Хто міг би вдихнути у мене життя. Мої діти знищені, оскільки ворог сильніший від мене…
17 Простягає свої руки дочка Сіону, але нікому її потішити. Господь покликав проти Якова довколишні народи, аби вони стали його ворогами. Через них Єрусалим став ритуально нечистим.
18 Справедливий Господь, – голосить дочка Сіону, – адже я була неслухняною Його слову. Послухайте ж, усі народи, й подивіться на мої муки. Моїх дівчат і моїх хлопців попровадили в неволю.
19 Я кликала моїх коханців, але вони мене зрадили. Мої священики та мої старійшини вмирають у місті, оскільки шукають і не знаходять собі їжі, аби врятувати своє життя.
20 Подивися ж, Господи, як я страждаю! У мене всередині все горить, і моє серце немовби перевертається від того, що я так довго чинила опір… Ззовні меч забирає моїх дітей, а вдома – смерть.
21 Всі чують, як я стогну, але нікому мене потішити. Усі мої вороги, які чують про мої нещастя, тішаться, що Ти так учинив. Ти спровадив час, про який провістив, – тож нехай станеться і з ними те, що зі мною!
22 Нехай усі їхні злочини постануть перед Тобою. Тож учини з ними так, як Ти вчинив зі мною за всі мої беззаконня, адже я стогну безперестанку, і моє серце не перестає боліти.