1 »Nuestra vida en este mundo es de duro trabajo;
nuestros días son como los de un jornalero.
2 Somos como los esclavos: solo queremos descansar;
parecemos asalariados: solo queremos que nos paguen.
3 Pero en mi caso, ¿qué me ha tocado?
¡Meses de sufrimiento y noches de miseria!
4 Me acuesto y me pregunto si volveré a levantarme;
se me hacen largas las noches, esperando el nuevo día.
5 Mi cuerpo es una costra infestada de gusanos;
la poca piel que me queda huele mal y supura.
6 Pasan mis días más veloces que una lanzadera,
y ya he perdido toda esperanza.
7 »Dios mío, recuerda que mi vida es como un suspiro,
y que mis ojos no volverán a ver el bien.
8 Los que hoy me ven, no volverán a verme,
pues cuando tú me mires, dejaré de existir.
9 Como nubes que se van desvaneciendo
son los que mueren: del sepulcro jamás volverán.
10 Jamás vuelven a su casa;
en su lugar de origen son olvidados.
11 »Por eso no puedo quedarme callado.
Es tanta mi angustia y mi amargura
que tengo que dar voz a mi queja.
12 ¡Yo no soy el mar, ni un monstruo marino,
para que tengas que ponerme una mordaza!
13 Cuando pienso hallar consuelo en mi lecho,
y que acostado atenuaré mis quejas,
14 tú vienes y me asustas en mis sueños;
¡me llenas de terror con visiones!
15 ¡Preferiría que me estrangularas,
que me quitaras la vida!
16 ¡Aborrezco esta vida! ¡No quiero seguir viviendo!
¡Déjame ya! ¡No vale la pena seguir viviendo!
17 ¿Qué es el ser humano, que lo engrandeces,
y lo tienes tan cerca de tu corazón?
18 ¿Por qué lo visitas todos los días,
y a todas horas lo pones a prueba?
19 ¿Cuándo vas a dejar de vigilarme?
¿Cuándo vas a dejarme siquiera tragar saliva?
20 Si he pecado, ¿qué daño puedo hacerte?
¡Deja ya de vigilar a los seres humanos!
¿Por qué te ensañas tanto conmigo?
¿Por qué me ves como una carga?
21 ¡Quítame esta rebeldía, y perdona mi maldad!
Así podré volver a ser polvo,
y si mañana me buscas, ya no existiré.»
Йов: Моє життя лише подув вітру
1 Хіба доля людини на землі не підневільна, як військова служба, а його дні, – не є наче дні наймита?
2 Як невільник, вона прагне вечірньої тіні і, як наймит, чекає своєї заплати.
3 Така й моя доля: місяці марноти й визначені мені ночі болю…
4 Коли я лягаю, то питаю: Коли я вже встану? А та ніч тягнеться, і я просто лежу сповнений тривогою, аж до ранку.
5 Моє тіло вкрилось червою та струпами , мов земляною корою; моя шкіра тріскається та гноїться.
6 Мої дні минають швидше за ткацького човника й безнадійно щезають.
7 Тож згадай, що моє життя – лише подув вітру, і мої очі вже ніколи не побачать добробуту.
8 Незабаром мене не побачить навіть око Того, Хто постійно мене бачить. Твої очі, Господи, шукатимуть мене, але мене вже не буде.
9 Наче хмара, що розвіюється й зникає, так стається із тим, хто сходить до шеолу, – він звідти вже більше не виходить.
10 Він ніколи не повернеться до власного дому, і місце, де він жив, його не впізнає.
11 Тому я не можу більше стримувати моїх уст, а говоритиму в жалю мого духа, і скаржитимусь у гіркоті своєї душі.
12 Хіба я є морем, чи якоюсь морською потворою, що Ти ставиш проти мене вартових?
13 Іноді я кажу: Мене потішить моя постіль, нехай моє ліжко забере мої роздуми.
14 Але Ти мене лякаєш снами і викликаєш у мене тривогу привидами…
15 Тоді я волів би, щоб мене задушили, – краще вже смерть, ніж біль у кістках.
16 Мені обридло життя, – не буду ж я жити вічно. Залиши мене, адже мої дні – марнота.
17 Бо що таке людина, що Ти її так звеличив, і приділяєш їй стільки уваги?
18 Ти відвідуєш її щоранку, і щохвилини випробовуєш її?
19 Коли, нарешті, Ти відвернешся від мене, і відпустиш мене, аби я міг хоч проковтнути свою слину?
20 Навіть якщо я згрішив, то що я тим заподіяв Тобі, Стороже над людьми? Для чого Ти мене перетворив у Свою мішень, що я став для себе тягарем ?
21 І чому Ти не прощаєш мого гріха й не зітреш моєї провини? Адже коли я незабаром ляжу в землю, Ти почнеш мене шукати, – та мене вже не буде…