1 »Pero hoy tengo que soportar las burlas
de jovencitos a quienes doblo la edad;
¡a sus padres jamás les habría encomendado
cuidar de los perros de mis rebaños!
2 ¿De qué me habría servido contar con ellos,
si en los brazos no tenían ninguna fuerza?
3 Vagaban solitarios, muertos de hambre,
huyendo de las sombras y de la soledad,
4 recogiendo hierbas del campo
y haciendo fuego con raíces de enebro,
5 siendo rechazados por todo el mundo,
y tratados a gritos, como si fueran ladrones;
6 viviendo en las barrancas de los arroyos,
o en cuevas y entre las rocas,
7 aullando en medio de la maleza,
y reuniéndose entre los espinos.
8 Gente envilecida, carente de nombre,
de instintos tan bajos que no merecían vivir.
9 »Pero ahora soy su hazmerreír;
soy para ellos objeto de burla.
10 Me rechazan, se alejan de mí,
y aun se atreven a escupirme en la cara.
11 Como Dios me humilló y me soltó de su mano,
me han perdido el respeto y se burlan de mí.
12 Me tienen rodeado, como una chusma,
y me empujan de un lado a otro
para hacer que yo caiga y me pierda.
13 Me cierran el paso, para destruirme,
¡se aprovechan de mi sufrimiento
sin que nadie se lo impida!
14 ¡Se lanzan furiosos contra mí,
como soldados que asaltan una muralla!
15 La confusión me domina;
han lanzado mi honra por los aires;
¡mis riquezas se esfumaron como nubes!
16 »Una gran tristeza embarga mi alma;
todo el tiempo me domina la aflicción.
17 Por las noches, el dolor me corroe los huesos,
el sueño se me va, y ya no encuentro reposo.
18 ¡Tú, Dios mío, me sujetas la ropa por el cuello
con tal violencia que siento que me ahogo!
19 Tú me has derribado por el suelo,
y ahora soy como el polvo, ¡solo soy ceniza!
20 Clamo a ti, y no me escuchas;
a ti recurro, y ni siquiera me miras.
21 Te has vuelto muy cruel conmigo,
pues me atacas con tu mano poderosa.
22 Me has hecho volar por los aires,
y por los aires vuelo, como nada.
23 Bien sé que me llevas a la muerte,
a la mansión reservada para todos los mortales.
24 »¿Acaso no se tiende la mano al necesitado
cuando en su angustia reclama ayuda?
25 ¿Acaso no me apiadé del afligido
y tuve compasión del que nada tenía?
26 Cuando yo esperaba el bien, me vino el mal;
cuando esperaba la luz, me cayó la oscuridad.
27 Siento en mi interior una gran agitación;
tiempos de aflicción me tienen abrumado.
28 Ando en penumbras, sin la luz del sol;
en medio de la congregación me levanto y clamo.
29 Ahora soy compañero de los chacales
y amigo de los avestruces.
30 La piel se me reseca, y se me desprende,
y en los huesos siento un ardor insoportable.
31 De mi arpa brotan notas de tristeza;
¡de mi flauta salen cantos de lamento!
Йов: Моя душа вмліває у мені, мною заволоділи дні смутку
1 А тепер глузують наді мною молодші за мене віком, чиїх батьків я не прийняв би щоб поставити їх нарівні із псами, що охороняли мою отару.
2 Та й сила їхніх рук, – навіщо вона мені здалася? З часом занепала їхня колишня сила.
3 В результаті злиднів і нищівного голоду, вони гризли сухе коріння нещодавно зруйновної та спустошеної землі.
4 Вони зривали лободу попід кущами, а коріння рокитника було їхньою їжею.
5 З-поміж людського суспільства їх проганяли, – люди на них кричали, як на злодіїв,
6 тому вони проживали в глибоких ярах висохлих потоків, у підземних ямах та скальних печерах.
7 Серед чагарників вони, як звірі, завивали, збиралися серед колючих кущів й тулились одне до одного , –
8 рід жалюгідних, нащадки безіменних, вигнанці на землі…
9 Ось такі люди тепер знущаються, – образливі пісні про мене співають, – я став для них поговіркою.
10 Вони гидують мною, тримаються подалі від мене, а коли наближаються до мене, то неодмінно стараються плюнути в обличчя.
11 Адже Він (Господь ) розв’язав мій пояс , упокорив мене, тому вони й знущаються наді мною.
12 Праворуч від мене підіймається та наволоч, підставляють мені ноги, й вимощують проти мене власну дорогу, щоб мене погубити.
13 Зіпсували мій шлях (долю ), користаючись з мого нещастя, і ніхто їх не зупинить.
14 Приходять ватагою, наче через широкий вилом, навалюються, наче руйнівні буруни.
15 Мною опанували страхіття, моя гідність розвіялись наче по вітру, і мій добробут проминув, наче хмара.
16 І зараз моя душа вмліває (ниє ) у мені, – мною заволоділи дні смутку…
17 Вночі мої кості ніби пронизує біль, – навіть мої жили не розслаблюються.
18 З надзвичайною силою Він (Господь ) вхопив мене за мій одяг, душить мене воротом моєї сорочки.
19 Він укинув мене в болото, уподібнив мене до пороху та попелу.
20 Я волаю до Тебе, але Ти мені не відповідаєш, стою перед Тобою, однак Ти не звертаєш на мене уваги.
21 Яким же безжалісним Ти став до мене, Своєю могутньою рукою шмагаючи мене!
22 Ти мене підхопив, наче вітром, посадив мене на нього й звелів летіти, щоб мене не стало.
23 Знаю я, що Ти мене провадиш до смерті, – до дому, призначеного для всього живого.
24 Але, хіба ж не простягає руки потопаючий, волаючи у своєму нещасті про допомогу ?
25 Хіба ж я не плакав над тим, кому в житті було важко? Чи я від душі не співчував нещасному?
26 Тому я очікував добра, та прийшло зло; сподівався світла, а настала темрява.
27 У мене всередині все кипить і не заспокоюється, – кожен день приносить мені лише нещастя.
28 Я почорнів, але не від сонця, – встаю посеред громади та волаю про допомогу.
29 Я став братом шакалам і товаришем страусам.
30 Шкіра на мені почорніла, а мої кості палають вогнем.
31 Моя арфа постійно голосить, а моя сопілка видає лише звуки ридання…