Queja de Job
1 Después de eso, Job habló y maldijo el día de su nacimiento.
2 Y dijo:
3 «Que perezca el día en que me concibieron,
y la noche en que dijeron: “¡Ya nació un varón!”
4 Que se oscurezca ese día,
y que Dios en lo alto no lo tome en cuenta.
Que ese día el sol deje de brillar,
5 y las tinieblas de muerte lo oscurezcan.
Que lo envuelva un manto de oscuridad
y lo deje como un día horrible y bochornoso.
6 Que sea esa noche todo oscuridad;
que nadie la cuente entre los días del año;
¡que no sea incluida en ninguno de los meses!
7 Que sea contada como una noche estéril,
en la que nadie emitió un solo grito de alegría.
8 Que maldigan esa noche los que conjuran al mar,
los que saben despertar al furioso Leviatán.
9 Que no brillen las estrellas en el alba,
ni llegue nunca la esperada luz;
¡que no se vea la luz de la mañana!
10 »¿Por qué no fue cegado el vientre de mi madre?
¿Por qué no se escondió de mis ojos la miseria?
11 ¿Por qué no morí dentro de su vientre,
o al momento mismo de nacer?
12 ¿Por qué me recibió entre sus rodillas?
¿Por qué me amamantó en su pecho?
13 ¡Ahora estaría yo tranquilo y en reposo!
¡Estaría disfrutando de un sueño sosegado!
14 Descansaría entre reyes y ministros,
cuyos monumentos hoy están en ruinas;
15 ¡estaría entre poderosos gobernantes,
que llenaban de oro y plata sus palacios!
16 »¿Por qué no me trataron como a un abortivo,
y me enterraron para nunca ver la luz?
17 En la tumba los malvados no perturban;
allí descansan los cansados de vivir;
18 allí reposan de sus penas los cautivos,
pues no escuchan más la voz del capataz;
19 allí los niños y los viejos son iguales,
y el esclavo se libera de su amo.
20 »¿Por qué llega a ver la luz el que trabaja,
y se deja vivir al de espíritu amargado?
21 Esperan la muerte, y esta no llega,
aunque la anhelan más que al oro,
22 ¡pero cuán grande es su alegría
cuando al fin encuentran el sepulcro!
23 »¿Para qué vivir en un camino incierto,
donde Dios te cierra el paso?
24 ¡Mi pan lo ingiero entre suspiros,
y entre lágrimas que corren como el agua!
25 Me ha sobrevenido un temor espantoso;
lo que más temía, me ha sucedido.
26 No encuentro paz ni reposo;
vivo intranquilo y en constante turbación.»
Перші слова Йова: Він проклинає день свого народження
1 Першим почав говорити Йов, проклинаючи той день, коли він народився.
2 Ось слова Йова:
3 Нехай би не було того дня, коли я народився, як і тієї ночі, коли сказали: Зачалась людина!
4 Нехай би той день став темрявою, і щоб Бог з висоти про нього не згадував, і нехай би над ним ніколи не засяяло світло.
5 Нехай би його оповила темрява і смерті тінь, нехай би над ним нависла темна хмара, і нехай би світло дня перетворилось на темряву.
6 Нехай би та ніч була огорнута мороком й нехай би не числилась серед днів року, і нехай не ввійшла б у число місяців!
7 Нехай би та ніч була безплідною, щоб не почулись у ній вигуки радості!
8 Нехай би проклинали її ті, котрі проклинають день, і готові розбудити левіятана .
9 Нехай би тієї ночі померкли в темряві зорі і щоби вона не сподівалась на світанок, і нехай би не побачила мерехтіння світанку
10 за те, що не замкнула виходу з лона моєї матері , і не приховала горя від моїх очей.
11 Чому я не помер у лоні, або не загинув відразу, як вийшов з лона?
12 Навіщо прийняли мене коліна? Навіщо мене пригорнули до грудей, щоб я ссав молоко?
13 Тепер я лежав би й спочивав, спав би і мав би спокій
14 нарівні з царями та мудрецями землі, які споруджують собі гробниці , що з часом також перетворяться в руїни;
15 або з можновладцями, котрі накопичували золото, або наповнювали свої палаци сріблом…
16 Чому я не був похований, як недоношений викидень, – як немовля, яке ніколи не бачило світла?
17 Там нечестивці, що перестали творити злочини; там спочивають знеможені силами.
18 Там же мають спокій ув’язнені, й не чують голосу наглядача.
19 Малий і великий там рівні , а раби звільнені від своїх панів.
20 Для чого дано світло нещасним, і життя тим, котрим гірко на душі, –
21 тим, котрі чекають смерті, а вона не приходить, хоча її шукають більше, ніж захованих скарбів?
22 Вони були би дуже раді та веселились, якби побачили власну могилу.
23 Для чого життя людині, для якої Бог закрив дорогу і навколо якої одні лише глухі кути?
24 Адже мій стогін став моєю їжею для мене, і, наче вода, розливаються мої скарги.
25 Адже те, чого я найбільше боявся, навідало мене, і те, що викликало в мене тремтіння, нагрянуло на мене.
26 Я ще не заспокоївся й не відійшов від одного, як прийшло нове нещастя.