Job continúa su respuesta
1 Job retomó la palabra y dijo:
2 «¡Cómo quisiera volver a los tiempos pasados,
a los días en que Dios me brindaba protección;
3 días en que su lámpara brillaba sobre mí,
días en que a su luz andaba yo en la oscuridad,
4 cuando estaba yo en la flor de mi vida
y el favor de Dios reposaba en mi hogar!
5 En aquel tiempo, el Omnipotente estaba conmigo,
y mis hijos estaban en derredor mío;
6 me daba entonces el lujo de chapotear en leche,
y de extraer de las piedras torrentes de aceite;
7 cuando salía yo a las puertas de la ciudad,
me cedían un lugar para impartir justicia.
8 Los jóvenes, al verme, me cedían el paso,
y los ancianos me recibían de pie.
9 La gente importante se quedaba callada,
y con respeto se tapaban la boca.
10 A pesar de ser poderosos, guardaban silencio,
como si la lengua se les quedara pegada.
11 “Bienaventurado”, me decían al escucharme,
y los que me veían lo confirmaban.
12 »Y es que yo atendía el clamor de los pobres,
y ayudaba a los huérfanos sin protección.
13 Los que estaban por morir me bendecían;
a las viudas les alegraba el corazón.
14 La justicia caracterizaba mis actos;
la justicia me cubría: era mi atuendo.
15 Para los ciegos, yo era sus ojos;
para los cojos, yo era sus pies;
16 para los pobres, yo era su padre;
para los extranjeros, yo era su defensor.
17 Yo aplacaba la furia de los malvados,
y a sus víctimas las libraba de su poder.
18 Creía yo que moriría en mi lecho,
y que tendría muchos años de vida.
19 Creí ser como un árbol plantado junto al agua,
con verdes ramas, bañadas de rocío;
20 Creí también que podría ser más rico,
y que en mis manos mi poder iría en aumento.
21 »Cuando yo hablaba, todo el mundo callaba
y esperaba a escuchar mis consejos.
22 Nadie contradecía mis advertencias,
sino que aceptaban con gusto mis razones.
23 Se quedaban a la espera de mis palabras,
como tierra seca en espera de las lluvias tardías.
24 Apenas podían creer que yo les sonriera;
y no se perdían una sola de mis sonrisas.
25 Yo decidía lo que tenían que hacer,
y en la mesa yo ocupaba la cabecera;
era como un rey al frente de su ejército,
¡como alguien que consuela a los que lloran!
Йов: Якби мені стати таким, як я був за тих днів, коли мене оберігав Бог
1 Продовжуючи далі свою промову, Йов сказав:
2 О, якби мені стати таким, як я був за давніх місяців, – як за тих днів, коли мене оберігав Бог!
3 Коли Його світильник сяяв над моєю головою, і коли я при Його світлі йшов крізь темряву, –
4 таким, як я був за днів своєї молодості, коли Божа милість сяяла над моїм наметом.
5 Коли Всемогутній ще був зі мною, а навколо мене юрмились мої діти.
6 Коли мої ноги купались у молоці, а зі скелі витікали для мене потоки олії.
7 Коли я виходив до міської брами, щоб зайняти на площі своє місце,
8 то юнаки, побачивши мене, ховались, а сивоголові вставали й стояли.
9 Вельможі на півслові зупиняли розмову, кладучи руку на свої уста.
10 Голос можновладців замовкав, як ніби їхній язик прилипав їм до піднебіння,
11 адже кожен, хто мене чув, благословляв мене, і хто мене бачив, звеличував мене,
12 бо я рятував убогого, що волав про допомогу, а також сироту та безпомічного.
13 Благословення гинучого сходило на мене, а серцю вдовиці доставляв я радість.
14 Я одягався в праведність, і вона була, наче моїм одягом, а справедливість була моєю короною.
15 Сліпому я був очима, а кульгавому – ногами.
16 Я був батьком для знедолених, а тяжбу, якої я не знав, ретельно досліджував.
17 Я трощив челюсті злочинцеві, вириваючи з його зубів здобич.
18 Я думав: Буду жити довго, – моїх днів буде так багато, як піску, і помру в родиннім гніздечку.
19 Моє коріння сягає до води, і роса ночує на моєму галуззі.
20 Адже моя слава постійно зростатиме, і мій лук у моїй руці завжди як новий.
21 Мене уважно слухали та мовчки чекали моєї поради.
22 Після моїх слів вже не було що додати, – моя мова зрошувала всіх освіжаючими краплями.
23 На мене чекали, як на дощ, і відкривали свої уста, як для весняної зливи.
24 Моя усмішка всіх підбадьорювала у вірі, й люди чекали мого ласкавого погляду.
25 Я обирав для них подальшу дорогу, й головував серед них; я жив, наче цар серед свого війська, стараючись потішити засмучених.