Segunda respuesta de Job a Bildad
1 Entonces Job les respondió:
2 «¿Cuándo van a dejar de amargarme la vida
y de herirme con sus palabras?
3 ¡Ya es mucho lo que me han ofendido!
¿No les da vergüenza ofenderme tanto?
4 Aun admitiendo que haya errado,
las consecuencias son asunto mío.
5 Pero ustedes se creen mejores que yo,
y me echan en cara mi vergüenza.
6 Bien saben ustedes que Dios me ha derribado,
y que me tiene atrapado en su red.
7 Sufro de violencia, y él no me escucha;
le pido ayuda, y no me hace justicia.
8 Me ha cerrado el paso, me impide avanzar;
mi camino está envuelto en las tinieblas.
9 Me ha despojado de mis riquezas;
¡me ha arrebatado mi corona!
10 Por todos lados me acosa. Estoy acabado.
¡Soy como un árbol frondoso, arrancado de raíz!
11 Dios ha descargado su enojo contra mí,
y me cuenta como uno de sus enemigos.
12 Reclutó contra mí a ejércitos de calamidades,
y los hizo acampar alrededor de mi casa.
13 »Hasta a mis hermanos los ha alejado de mí;
mis amigos me ven y se alejan, como de un extraño.
14 Mis parientes se mantienen a distancia;
mis conocidos me tienen olvidado.
15 Los visitantes me ven como a un extraño;
las criadas de mi casa me desconocen.
16 Llamo a mis criados, y no me hacen caso,
aun cuando personalmente se lo suplico.
17 Mi propia esposa no soporta mi aliento,
cuando me acerco y le pregunto por nuestros hijos.
18 Los jóvenes imberbes me miran con desdén,
y en cuanto me levanto hablan mal de mí.
19 Sufro el desprecio de mis propios amigos;
mis seres queridos me han vuelto la espalda.
20 Tengo la piel y la carne pegadas a los huesos,
y los dientes se me caen de las encías.
21 »¡Amigos míos, por favor, apiádense de mí,
que sobre mí ha caído la mano de Dios!
22 Ustedes me persiguen como el mismo Dios,
¿y todavía no se hartan de devorarme?
23 ¡Cómo quisiera que mis palabras se escribieran,
y que en un libro quedaran registradas!
24 ¡Cómo quisiera que se grabaran con cincel,
y para siempre quedaran esculpidas en piedra!
25 Yo sé que mi Redentor vive,
y que al final se levantará del polvo.
26 También sé que he de contemplar a Dios,
aun cuando el sepulcro destruya mi cuerpo.
27 Yo mismo seré quien lo vea,
y lo veré con mis propios ojos,
aun cuando por dentro ya estoy desfalleciendo.
28 Si ustedes me persiguen, pregúntense por qué,
ya que el origen de mis males soy yo mismo.
29 Tiemblen de miedo ante la espada,
pues con ella Dios castiga toda clase de maldad.
Así sabrán que hay alguien que juzga.»
Йов: До яких пір ви будете завдавати болю моїй душі?
1 Відповідаючи, Йов промовив:
2 До яких пір ви будете завдавати болю моїй душі й катувати мене словами?
3 Ось уже десятий раз ви наді мною знущаєтесь, – невже вам не соромно мене мучити?
4 Адже, якщо я насправді заблукав, то моя провина лежить на мені.
5 Проте, якщо ви, ганьблячи мене, справді хочете наді мною звеличатись,
6 то знайте, що це Бог придавив мене, й розставив навколо мене Свої сіті.
7 І хоч я кричу: Насильство! – немає жодної відповіді. Благаю про допомогу, – та справедливого судочинства немає.
8 Він загородив мені дорогу, так що я не можу перейти; всі мої стежки оточив темрявою.
9 Він мене позбавив честі і зняв вінець з моєї голови.
10 Він звідусіль мене вражає, і я пропадаю, – наче дерево, Він вириває мою надію.
11 Він палає на мене Своїм гнівом, вважаючи мене Своїм ворогом, –
12 прибули Його загони, насипали проти мене вал, і вчинили навколо мого намету облогу.
13 Моїх братів Він віддалив від мене, а мої знайомі стали мені чужими.
14 Мене залишила навіть моя родина, й мої друзі забули про мене.
15 Мої домашні та мої служниці вважають мене за чужинця, – я став для них приходцем.
16 Я кличу свого слугу, а він не відповідає, навіть якщо я про щось його благаю.
17 Моїм диханням бридиться моя дружина, – я став огидним моїй родині .
18 Навіть малі діти мене зневажають, – коли я підведусь, вони глузують з мене.
19 Мої найдовіреніші друзі відчувають до мене огиду, а ті, кого я любив, повстають проти мене.
20 Мої кості присохли до моєї шкіри і до мого тіла, а від зубів у роті залишилися тільки ясна.
21 Тож, змилуйтеся наді мною, – пожалійте мене, будь ласка, мої друзі! Адже Божа рука, – саме вона вражає мене.
22 Для чого ще й ви мене переслідуєте, як це робить Бог, і не можете насититись стражданнями мого тіла?
23 О, якби то мої слова були записані й занесені до книги пам’яті,
24 вигравіювані залізним різцем і викарбувані на скелі оловом назавжди!
25 Однак я знаю, що мій Викупитель живий, і Він останнього дня підійме мене з пороху!
26 Навіть тоді, коли ця моя шкіра розпадеться, – я в своєму тілі побачу Бога.
27 Я свідомий того, що я сам, а не хтось інший, побачу Його. О, як же зараз вмліває серце в моїх грудях!‥
28 І чому би вам не сказати: Навіщо нам переслідувати його, як нібито в мені знаходиться весь корінь справи?!
29 Бійтесь меча для себе, бо це та провина, за яку можете бути люто покарані мечем. Пам’ятайте, що є Божий суд!‥