Segunda respuesta de Job a Elifaz
1 Y Job le respondió:
2 «¡Ya he escuchado esto muchas veces!
¡Valiente consuelo me resultan sus palabras!
3 ¿No tienen fin sus palabras huecas?
¿Qué los lleva a no dejar de hablar?
4 Si ustedes estuvieran en mi lugar,
¡también yo les hablaría del mismo modo!
Les lanzaría fuertes acusaciones,
y me burlaría de ustedes y les haría muecas.
5 Pero si yo estuviera en su lugar, les daría ánimo
y con palabras de consuelo mitigaría su dolor.
6 »Si hablo, mi sufrimiento aumenta;
si guardo silencio, el dolor no me abandona.
7 Tú, Dios mío, has acabado con mis fuerzas;
¡me has dejado completamente abandonado!
8 Testigo de ello es mi piel reseca;
mi rostro lleno de arrugas delata mi dolor.
9 Tú, Dios mío, me persigues con encono;
como fiera, rechinas los dientes contra mí.
¡Me clavas la mirada, como un enemigo!
10 »Mis enemigos se ponen de acuerdo,
y hablan contra mí y me dan de bofetadas;
todos a una me humillan y me golpean.
11 Tú, Dios mío, me has abandonado;
¡me has dejado caer en manos de gente malvada!
12 Yo era un hombre de bien, y me arruinaste;
me tomaste por el cuello y me sacudiste;
¡me pusiste como blanco de tus ataques!
13 Tus arqueros me rodearon,
y sin compasión me horadaron los riñones,
y la hiel se derramó por el suelo.
14 Tú, Dios mío, me heriste una y otra vez;
me atacaste con la saña de un guerrero.
15 Cubrí con ropa áspera mi cuerpo,
y humillado me postré hasta el suelo.
16 Tengo la cara hinchada de tanto llorar,
y en mis ojos pueden verse grandes ojeras,
17 aun cuando no he cometido actos violentos
y a Dios dirijo oraciones sinceras.
18 »¡Tierra, no te bebas mi sangre!
¡No dejes impune mi dolor!
19 Pongo por testigo al que habita en los cielos;
el que está en las alturas es mi defensor.
20 Si mis amigos disputan contra mí,
yo espero que Dios escuche mi llanto.
21 ¡Cómo quisiera yo discutir con Dios,
como lo hacemos con nuestros semejantes!
22 Pero tengo contados los días,
y voy camino al sepulcro, del cual no volveré.
Йов: Ви – нікчемні розрадники в горі
1 У відповідь Йов промовив:
2 Я чув усе це багато разів. Усі ви – нікчемні розрадники в горі.
3 Чи буде, врешті, кінець словам, кинутим на вітер? Що вас спонукає так відповідати?
4 Можливо, і я говорив би, як ви, якби ви були на моєму місці. Я розмірковував би про вас і так само хитав би над вами своєю головою.
5 Але, чи міг би я своєю промовою зміцнити вас, а рухаючи губами, чи зменшив би я тим ваш біль?
6 Адже, хоч я говорю, мої болі не втихають; мої страждання не зменшуються, навіть коли я мовчу.
7 От і тепер Він (Бог ) вичерпав усі мої сили, – Ти розпорошив усю мою родину…
8 Ти мене схопив, – що й стало свідченням моєї провини; моя неміч повстала проти мене, – навіть моє обличчя оскаржує мене.
9 У Своєму гніві Він розриває мене на шматки; Він ненавидить мене, скрегоче на мене своїми зубами; наче мій ворог, Він цілиться у мене вістрям своїх очей.
10 Люди також роззявляють на мене свої пащі й, згуртувавшись навколо мене і докоряючи, б’ють мене по щоках.
11 Бог видав мене злочинцям, і в руки нечестивих кинув мене.
12 Я жив спокійно, але Він трусонув мене, схопив мене за шию й ущент розбив мене, поставив мене Своєю мішенню.
13 Мене оточили Його лучники, Він безжально пробиває мої нутрощі, проливаючи на землю мою жовч;
14 Він наносить мені рану за раною , накидається на мене, як потужний воїн.
15 Я прив’язав до мого тіла веретище й занурив у порох своє чоло .
16 Моє обличчя почервоніло від плачу, а на моїх повіках нависла тінь смерті.
17 Але ж мої руки не заплямовані насильством, і моя молитва була щирою.
18 О, земле, не прикривай моєї крові, і нехай не буде місця для мого зойку!‥
19 І все ж тепер є у мене на небі Свідок, – мій Заступник спостерігає з висоти.
20 І хоч мої друзі глузують з мене, мої очі в сльозах звернені до Бога,
21 аби здійснилось судочинство й була вирішена справа людини з Богом, як вирішується справа смертної людини зі своїм ближнім.
22 Мені ж залишились лічені роки, і я піду в дорогу, з якої не повернуся…