1 »Todos los que nacemos de una mujer
vivimos muy poco y sufrimos demasiado.
2 Somos como las flores: al cortarlas se marchitan;
somos como sombras: efímeras y pasajeras.
3 ¿Y sobre alguien así pones los ojos?
¿Y con alguien así entras en juicio?
4 ¿Acaso la impureza puede purificarse?
¡Eso es algo que nadie puede lograr!
5 Los días del hombre ya están contados;
tú has decidido ya cuántos meses vivirá;
su vida tiene un límite que no puede traspasar.
6 ¡Deja de mirarlo! ¡Déjalo tranquilo!
¡Deja que goce de la vida antes de morir!
7 »Al árbol cortado, le quedan raíces;
y vuelve a retoñar, y no le faltan renuevos.
8 Tal vez con el paso del tiempo envejezca su raíz,
y su tronco llegue a morir en el polvo,
9 pero al sentir el agua, cobra vida,
y crece y echa nuevo follaje.
10 Pero si el hombre muere, termina su vida;
si el hombre perece, ¿a dónde va a parar?
11 ¡Se evapora, como el agua del mar!
¡Desaparece, como el agua de un río seco!
12 El hombre muere y no vuelve a levantarse;
¡mientras el cielo exista, no se levantará de su sueño!
13 »Quisiera que me escondieras en el sepulcro,
que me ocultaras mientras se aplaca tu enojo,
que te fijaras un plazo para acordarte de mí.
14 Cuando el hombre muere, ¿acaso vuelve a vivir?
Mientras tenga que cumplir mi servicio obligatorio,
esperaré con paciencia a que llegue mi relevo.
15 Cuando tú me llames, yo te responderé;
y te deleitarás en la obra de tus manos.
16 Dejarás entonces de vigilar todos mis pasos,
y dejarás también de contar todos mis pecados,
17 echarás en un saco y guardarás todas mis locuras,
y cubrirás por completo mis injusticias.
18 »El monte que se desgaja, no vuelve a levantarse;
ruedan sus peñas y cambian de lugar;
19 el ímpetu del agua desgasta las piedras,
el aluvión arrastra el polvo de la tierra,
y tú pones fin a nuestras esperanzas.
20 Nos apabullas, y desaparecemos;
nos avasallas, y entonces nos despides.
21 Si nuestros hijos llegan a triunfar, no lo sabremos;
tampoco llegaremos a saber si caen en la deshonra.
22 Solamente sabremos de nuestros sufrimientos,
y cargaremos con nuestra propia tristeza.»
Йов: Людина короткий свій вік проводить у тривозі
1 Людина, що народжена від жінки, короткий свій вік проводить у тривозі.
2 Вона виходить, як квітка, і в’яне, – вона втікає, наче тінь, і не зупиняється…
3 І от на таку особу Ти відкриваєш очі, й тягнеш на суд із Собою?
4 Хіба може чистий походити від нечистого? Та у жодному разі, ніхто!
5 Але якщо йому визначено вік, так що число його днів та місяців Тобі відомо, якщо Ти накреслив його межу, якої він не може переступити, –
6 то відвернись від нього, – й нехай відпочине, нехай натішиться, як той наймит, прожитим днем.
7 Адже навіть дерево має надію, – якщо буде зрубане, то воно знову відроджується, і його паростки ростуть далі;
8 хоч може бути, що його корінь у землі постаріє, і його пень у земному поросі струхнявів,
9 проте, щойно воно відчує вологу, зразу пускає паростки і його галузки, – наче молоді саджанці.
10 А людина вмирає, й лежить бездиханна, – коли виходить дух людини, то де вона?
11 Як зникає вода з озера , як міліють і висихають ріки,
12 так людина ляже і не встане; доки не щезнуть небеса, вона не пробудиться і не підведеться зі свого сну.
13 О, якби Ти мене сховав у шеолі, й укривав там мене, поки не промине Твій гнів протягом призначеного Тобою для мене часу, а потім згадав би про мене.
14 Адже якщо людина помре, то хіба зможе знову жити? Я сподівався би протягом усіх днів своєї служби (повинності ), аж поки не прийшла б мені заміна .
15 Тоді Ти покличеш мене, і я Тобі відповім, адже Ти тужитимеш за творивом Своїх рук.
16 Зараз Ти рахуєш мої кроки, а тоді перестанеш слідкувати за моїми гріхами, бо
17 мої гріхи будуть запечатані у вузлику, і мої провини Тобою закриті (перекреслені ) .
18 Насправді ж, як падаючи, розсипається гора, як скеля зсувається зі свого місця;
19 як вода шліфує каміння, і як злива змиває порох землі, так Ти перетворюєш у ніщо надію людини.
20 Ти долаєш її, і вона щезає назавжди. Ти змінюєш її вигляд і відсилаєш її геть.
21 Людина не знає, чи в пошані її діти, – не відає, навіть якщо вони переживають ганьбу.
22 Лише свою біль вона відчуває, тільки про себе тужить її душа.