1 Envíen un cordero al gobernante de la tierra, desde Sela del desierto hasta el monte de la hija de Sión.
2 En los vados de Arnón las hijas de Moab parecerán aves espantadas que huyen de su nido.
3 Reúne al consejo y toma una decisión. Extiende tu sombra y convierte en noche el mediodía; esconde a los desterrados, no entregues a los que huyen.
4 Permite que mis desterrados vivan en Moab; sé para ellos un refugio ante la destrucción. Porque la opresión llegará a su fin, y el que ahora ultraja desaparecerá de la tierra.
5 El trono se afirmará en la misericordia, y sobre él reinará con la verdad, en la casa de David, el juez que busque hacer justicia y dar prioridad al derecho.
6 Sabemos ya que Moab es soberbio; que son muy grandes su soberbia, su arrogancia y su altivez; ¡pero sus mentiras no prevalecerán!
7 Por eso Moab aullará; todo Moab gemirá y será en gran manera abatida por causa de las tortas de uvas pasas de Quir Jaréset.
8 ¡Los campos de Jesbón fueron arrasados! ¡Los grandes señores de las naciones pisotearon los generosos sarmientos de las vides de Sibemá! Sus ramas se habían extendido hasta Jazer, llegaron hasta el desierto y cruzaron el mar.
9 Por eso, junto con Jazer lloraré por la viña de Sibemá; por ustedes, Jesbón y Eleale, derramaré mis lágrimas, porque sobre sus cosechas ha caído el grito de guerra;
10 el gozo y la alegría se han ido del campo fértil; ya no cantan en las viñas, ya no hay alegría; en los lagares ya no se pisan uvas para hacer vino; soy yo quien ha acallado los gritos del lagarero.
11 Por eso mis entrañas vibran como arpa por Moab, y mi corazón por Quir Jeres.
12 De nada le valdrá a Moab presentarse en los lugares altos, ni llegar a orar en su santuario.
13 Estas son las palabras que desde hace mucho tiempo pronunció el Señor acerca de Moab,
14 pero esto es lo que el Señor ha dicho ahora:
«Dentro de tres años, ni un día más ni un día menos, será destruido Moab, con toda su gloria y su riqueza, y los que sobrevivan serán pocos, pequeños y débiles.»
1 Посилайте ягнят до володаря краю із Сели в пустелі, на гору дочки Сіону.
2 Адже дочки Моава уподібняться пташенятам, що випали з гнізда, і опинилися біля бродів Арнону.
3 Дай пораду, прийми рішення, і своєю тінню в ясний полудень вкрий, як уночі, – сховай вигнанців й не видавай біженців.
4 Нехай поживуть у тебе моавські втікачі, стань для них укриттям від грабіжника. Адже не стане мучителя й припиниться знищення, – зникне той, хто топтав нашу землю.
5 Тоді утвердиться престол милосердям, і на ньому сидітиме справедливий суддя, котрий дбатиме про дотримання закону, – він діятиме справедливо в Давидовому наметі.
6 Ми чули про зарозумілість Моава, і як він у своїй гордині й чванливості злісно пишається собою, але всі його вихваляння – порожнє белькотання.
7 Тому Моав ридатиме за Моавом (за собою ), – усі його люди плакатимуть, – голоситимуть за виноградними паляницями Кір-Харесета , який цілковито зруйнований.
8 Хешбонські поля та виноградники Сівми спустошені . Правителі народів знищили її виноградники, які сягали аж до Язера, – простягались далі в пустелю! Їхні добірні лози розростались аж за море.
9 Тому і я оплакуватиму разом із Язером виноградники Сівми, – орошу своїми сльозами Хешбон і Елеале, оскільки на твої жнива і на твоє збирання плодів припадають бойові крики ворога.
10 Замовкли в садах радість і веселощі, а у виноградниках вже не чути голосу пісень і радісних вигуків; вже не чавлять виногрон у виноградних чавильнях. Я (Господь ) припинив усі веселощі.
11 Тому-то й стогне моє нутро над долею Моаву, як звук гусел, – моє серце ридає над Кір-Харесом.
12 І хоч виходитиме Моав на узвишшя і до знесилення молитиметься у своїй святині, йому це не допоможе.
13 Таке слово провістив Господь про Моав раніше.
14 Тепер же Господь говорить такі слова: рівно за три роки, відповідно до року наймита, (день у день ) слава Моаву з усім його велелюддям буде зневажена, а залишок буде дуже малим і незначним.