1 Pensé entonces en lo íntimo de mi ser: «¡Anda, que voy a probar lo que es la alegría! ¡Voy a disfrutar de lo bueno!» ¡Pero resultó que también esto es vanidad!
2 Y concluí que divertirse es una locura, y que los placeres no sirven de nada.
3 En lo íntimo de mi ser me propuse agasajarme con vino, y ser lo más necio posible, sin dejar de mantenerme bajo el control de mi sabiduría. Quería ver qué de bueno sacan los mortales de sus ocupaciones de toda la vida bajo el cielo.
4 Emprendí grandes obras, hice que me construyeran casas y que me plantaran viñas,
5 tuve mis propios huertos y jardines, y allí planté toda clase de árboles frutales.
6 Mandé construir estanques de agua para poder regar la floresta donde crecían los árboles.
7 Compré esclavos y esclavas, y tuve criados que nacieron en mi casa. Tuve también grandes ganados de vacas y de ovejas, más que todos los que reinaron antes de mí en Jerusalén.
8 Acumulé plata y oro, y tesoros que antes fueron de otros reyes y provincias. Tuve cantores y cantoras, y disfruté de los placeres humanos, ¡habidos y por haber!
9 Mi grandeza fue mayor que la de todos los que reinaron antes de mí en Jerusalén. Pero, además, siempre conservé mi sabiduría.
10 No les negué a mis ojos nada que desearan ver, ni conscientemente me aparté de placer alguno, porque en lo íntimo disfruté de todos mis afanes. ¡Esa fue la recompensa de todos mis afanes!
11 Luego me puse a considerar todo lo que yo había hecho con mis manos, y el trabajo que me costó realizarlo, ¡y resultó que todo era vanidad y aflicción de espíritu! ¡Nada es provechoso bajo el sol!
12 Me puse a considerar lo que es la sabiduría, la locura y la necedad. En realidad, ¿qué puede hacer quien venga después del rey? Aparte de lo que ya se ha hecho, ¡nada!
13 Concluí entonces que la sabiduría sobrepasa a la necedad, como sobrepasa la luz a las tinieblas.
14 El sabio usa los ojos y la cabeza, pero el necio anda a tientas. Y también me di cuenta de que unos y otros correrán la misma suerte.
15 Entonces me dije a mí mismo: «Si lo mismo que le espera al necio, también me espera a mí, ¿qué caso tiene esforzarme por ser más sabio?» Concluí entonces que también esto es vanidad,
16 porque jamás hay quien se acuerde del sabio ni del necio; en los días venideros todo será olvidado, y sabios y necios morirán por igual.
17 Por eso aborrecí la vida, porque lo que se hace bajo el sol me resultaba chocante, pues todo es vanidad y aflicción de espíritu.
18 Aborrecí también el haber trabajado tanto bajo el sol, pues todo lo que hice tendré que dejárselo a otro que vendrá después de mí.
19 ¿Y cómo saber si será sabio o necio el que se quedará con todos mis trabajos y afanes, a los que tanto trabajo y sabiduría dediqué bajo el sol? ¡También esto es vanidad!
20 El desánimo volvió a dominar mi corazón al ver todos mis afanes y trabajos, a los que tanta sabiduría dediqué bajo el sol.
21 ¿Tiene uno que dedicar sabiduría, conocimientos y rectitud, para luego dejarle el fruto de su trabajo a quien nunca se lo ganó? ¡Eso también es vanidad, y un mal muy grande!
22 ¿Qué saca uno de tanto trabajar y fatigarse y afanarse bajo el sol?
23 ¡Todo el tiempo es de dolores, trabajos y molestias! ¡Ni siquiera de noche encuentra uno reposo! ¡Y esto es también vanidad!
24 No hay nada mejor para nosotros que comer y beber, y disfrutar de nuestros trabajos. Y he concluido que esto viene de la mano de Dios.
25 Porque, ¿quién puede comer y cuidarse mejor que uno mismo?
26 Es un hecho que Dios da sabiduría, conocimientos y alegría a quien es de su agrado, y que al pecador le da el trabajo de recoger y amontonar, para dárselo a quien es del agrado de Dios. ¡Y también esto es vanidad y aflicción de espíritu!
Радощі життя марнотні
1 Я сказав самому собі: Ану ж я випробую себе радощами життя й подивлюсь, чи не буде це краще. Але і це виявилось марнотою.
2 Про сміх сказав: Безумство! А про радість: Яка з тебе користь?‥
3 Я тоді вирішив натішитись вином, але так, щоб моє мудре серце мною керувало. Я віддаватимусь глупоті, аж доки не побачу, у чому полягає людське щастя, і чого доброго люди мали би дотримуватись протягом свого короткого життя.
4 Я взявся за великі справи: збудував собі палаци, посадив собі виноградники;
5 розвів собі сади та гаї, насадивши в них багато всяких плодових дерев.
6 Я викопав собі ставки з водою, щоб зрошувати з їх допомогою дерева, що росли в садах і гаях.
7 Я придбав чимало рабів і рабинь; мав також потомствених невільників, що народилися і служили в моєму домі. В мене були великі стада худоби й отари овець, – більше від усіх, що були переді мною в Єрусалимі.
8 Я нагромадив собі дуже багато срібла та золота з особистих скарбів царів і їхніх країн. Я завів собі співаків і співачок, та втіху людських синів, – гарних жінок і наложниць.
9 Отже, я звеличувався все більше й більше, перевищивши всіх, що були переді мною в Єрусалимі. Та й моя мудрість завжди залишалась зі мною.
10 Таким чином, чого би мої очі не забажали, я ні в чому собі не відмовляв. Я не стримував свого серця від жодної втіхи, – моє серце веселилось усяким моїм трудом, і це було моєю нагородою за всю мою працю.
11 І коли я уважно подивився на всі свої справи, які звершили мої руки, і на весь свій труд, який я вклав у працю, аби все зробити, то нарешті дійшов висновку: і це все марнота та гонитва за вітром, – воно не дає жодної користі під сонцем.
Мудрість і глупота марнотні
12 Тоді я знову вирішив придивитись до мудрості, а також до глупоти та нерозсудливості, бо що буде чинити той, хто буде наступником царя, як не те, що вже раніше робилось?
13 І все ж я дійшов висновку, що мудрість настільки переважає нестачу розуму, як світло має перевагу над темрявою.
14 Бо якщо очі мудрого керуються розумом, що в голові, то немудрий ходить у темряві; але я зрозумів також інше : що трапляється з одним, стається і з іншим.
15 Тоді я сказав самому собі: що трапляється з нерозумним, те може спіткати також і мене, тож навіщо мені мудрість, якщо немає з неї користі? І я повторив самому собі: і це також марнота.
16 Адже забудуть про мудреця так само, як і про нерозумного, і то навіки вічні, оскільки в майбутньому забудуть про все, бо доведеться вмерти як мудрому, так і нерозумному.
Життя і праця людини марнотні
17 В результаті я зненавидів життя, і мені стало огидним усе, що діється під сонцем, оскільки все – марнота і гонитва за вітром.
18 Я зненавидів усі мої досягнення, які я звершив під сонцем, бо все накопичене мною важкою працею , перейде до людини, яка прийде після мене, –
19 і хто знає, буде він мудрий, чи нерозумний? Однак він володітиме всім тим, що я набув своїм трудом і мудрістю під сонцем. Але й це марнота також.
20 Тоді в моєму серці почали з’являтись сумніви і навіть відчай з приводу всіх моїх звершень, яких я досягнув під сонцем.
21 Адже не одна людина вкладає в свою працю всю свою мудрість, знання і старанність, а потім все переходить до іншої людини, яка не трудилась над усім цим. Ось у чому марнота й велике зло.
22 Бо що людина має з усієї своєї праці, з усіх її поривань і прагнень серця, якими вона керувалась під сонцем?
23 Адже буває, що все її життя сповнене страждань, а її діло – це розчарування, коли не було спокою її серцю навіть на постелі. І, справді , одна лише марнота…
24 Тому немає нічого кращого для людини як те, щоб мати їжу та воду, і бути задоволеною своєю працею. І це, як я переконався, походить з Божих рук.
25 Бо хто може їсти й насолоджуватись без Нього?
26 Адже Бог дає людині, яка Йому до вподоби, мудрість, пізнання і радість. Якщо ж людина грішить, Він (Бог ) додає турбот і бажання нагромаджувати й збирати, аби потім залишити тому, хто Богу до вподоби, хоч це також марнота й гонитва за вітром.