Pedro y Juan ante el concilio
1 Mientras hablaban así con el pueblo, se les vinieron encima los sacerdotes, el jefe de la guardia del templo, y los saduceos.
2 Estaban resentidos porque enseñaban y anunciaban la resurrección de entre los muertos en Jesús,
3 así que los aprehendieron y los echaron en la cárcel hasta el día siguiente, porque ya era tarde.
4 Pero muchos de los que habían oído sus palabras, creyeron; y contados solamente los varones eran como cinco mil.
5 Al día siguiente se reunieron en Jerusalén los gobernantes, los ancianos, los escribas,
6 el sumo sacerdote Anás, Caifás, Juan y Alejandro, y todos los familiares de los sumos sacerdotes.
7 Pusieron en medio de ellos a Pedro y Juan, y les preguntaron: «¿Con qué autoridad, o en nombre de quién hacen ustedes esto?»
8 Entonces Pedro, lleno del Espíritu Santo, les dijo: «Gobernantes y ancianos del pueblo:
9 Ya que hoy se nos interroga acerca del beneficio otorgado a un hombre enfermo, y de cómo fue sanado,
10 sepan todos ustedes, y todo el pueblo de Israel, que este hombre está sano en presencia de ustedes gracias al nombre de Jesucristo de Nazaret, a quien ustedes crucificaron y a quien Dios resucitó de los muertos.
11 Este Jesús es la piedra que ustedes, los edificadores, rechazaron, y que no obstante ha llegado a ser la piedra angular.
12 En ningún otro hay salvación, porque no se ha dado a la humanidad ningún otro nombre bajo el cielo mediante el cual podamos alcanzar la salvación.»
13 Al ver el valor de Pedro y de Juan, y como sabían que ellos eran gente del pueblo y sin mucha preparación, se maravillaban y les reconocían que habían estado con Jesús.
14 Y al ver junto a ellos al hombre que había sido sanado, no pudieron decir nada en su contra,
15 pero les ordenaron que salieran del concilio para poder dialogar entre sí.
16 Y se preguntaban: «¿Qué vamos a hacer con estos hombres? Tenemos que admitir que lo que han hecho es una señal innegable. Esto es evidente para todos los que viven en Jerusalén, y no lo podemos negar.
17 Sin embargo, para que esto no se divulgue más entre el pueblo, vamos a amenazarlos para que, desde hoy, no le hablen a nadie acerca de este nombre.»
18 Entonces los llamaron y les advirtieron que no debían volver a hablar ni enseñar acerca del nombre de Jesús.
19 Pero Pedro y Juan les respondieron: «Juzguen ustedes: ¿Es justo delante de Dios obedecerlos a ustedes antes que a él?
20 Porque nosotros no podemos dejar de hablar acerca de lo que hemos visto y oído.»
21 Entonces ellos los dejaron en libertad, no sin antes amenazarlos, pues no hallaron ningún modo de castigarlos. Y es que temían al pueblo, porque todos glorificaban a Dios por lo sucedido.
22 Y el hombre que había sido sanado milagrosamente tenía más de cuarenta años.
Los creyentes piden confianza y valor
23 Una vez que fueron puestos en libertad, ellos se fueron con los suyos y les contaron todo lo que los principales sacerdotes y los ancianos les habían dicho.
24 Al oírlos, todos juntos elevaron sus voces a Dios y dijeron: «Soberano Señor, tú creaste el cielo y la tierra, y el mar y todo lo que hay en ellos;
25 tú, Padre nuestro, por medio del Espíritu Santo dijiste en labios de tu siervo David:
»¿Por qué se amotinan las gentes,
y los pueblos piensan cosas vanas?
26 Los reyes de la tierra se reunieron,
y los príncipes se confabularon,
contra el Señor, y contra su Cristo.
27 »Es un hecho que Herodes y Poncio Pilato, junto con los no judíos y el pueblo de Israel, se reunieron en esta ciudad en contra de tu santo Hijo y ungido, Jesús,
28 para hacer todo lo que, por tu poder y voluntad, ya habías determinado que sucediera.
29 Ahora, Señor, mira sus amenazas, y concede a estos siervos tuyos proclamar tu palabra sin ningún temor.
30 Extiende también tu mano, y permite que se hagan sanidades y señales y prodigios en el nombre de tu santo Hijo Jesús.»
31 Cuando terminaron de orar, el lugar donde estaban congregados se sacudió, y todos fueron llenos del Espíritu Santo y proclamaban la palabra de Dios sin ningún temor.
La vida comunitaria
32 Todos los que habían creído eran de un mismo sentir y de un mismo pensar. Ninguno reclamaba como suyo nada de lo que poseía, sino que todas las cosas las tenían en común.
33 Y los apóstoles daban un testimonio poderoso de la resurrección del Señor Jesús, y la gracia de Dios sobreabundaba en todos ellos.
34 Y no había entre ellos ningún necesitado, porque todos los que poseían terrenos o casas, los vendían, y el dinero de lo vendido lo llevaban
35 y lo ponían en manos de los apóstoles, y este era repartido según las necesidades de cada uno.
36 Fue así como José, un levita de Chipre, a quien los apóstoles apodaban Bernabé (que significa, Hijo de consolación),
37 vendió un terreno de su propiedad y entregó a los apóstoles el dinero de la venta.
Ув’язнення Петра та Івана
1 Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї ,
2 обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі.
3 Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір.
4 Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч.
Проповідь перед синедріоном
5 А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники ;
6 і Анна – первосвященик, і Каяфа, й Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду;
7 поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?
8 Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]!
9 Якщо нас нині допитують про добрий вчинок хворій людині, як вона одужала,
10 то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами.
11 Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, – камінь , що став наріжним.
12 І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!
Заборона говорити про Ісуса
13 Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом.
14 І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти.
15 Наказавши їм вийти із синедріону , вони радилися між собою,
16 кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, – і не можемо того заперечувати.
17 Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я!
18 І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса.
19 А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога?
20 Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули!
21 Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, – через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
22 А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.
Спільна молитва віруючих
23 Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші.
24 Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо й землю, море й усе, що в них!
25 Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, й народи задумали марноту?
26 Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!
27 Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, – Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю,
28 аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося.
29 Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово,
30 коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса!
31 І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, й усі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово.
Спосіб життя перших християн
32 Всі ті, які повірили, мали одне серце й душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне.
33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх.
34 Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого
35 і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.
36 Так Йосип, прозваний апостолами Варнавою, – що в перекладі означає «син потіхи», – левіт, родом з Кіпру,
37 мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.