La llegada del Espíritu Santo
1 Cuando llegó el día de Pentecostés, todos ellos estaban juntos y en el mismo lugar.
2 De repente, un estruendo como de un fuerte viento vino del cielo, y sopló y llenó toda la casa donde se encontraban.
3 Entonces aparecieron unas lenguas como de fuego, que se repartieron y fueron a posarse sobre cada uno de ellos.
4 Todos ellos fueron llenos del Espíritu Santo, y comenzaron a hablar en otras lenguas, según el Espíritu los llevaba a expresarse.
5 En aquel tiempo vivían en Jerusalén judíos piadosos, que venían de todas las naciones conocidas.
6 Al escucharse aquel estruendo, la multitud se juntó, y se veían confundidos porque los oían hablar en su propia lengua.
7 Estaban atónitos y maravillados, y decían: «Fíjense: ¿acaso no son galileos todos estos que están hablando?
8 ¿Cómo es que los oímos hablar en nuestra lengua materna?
9 Aquí hay partos, medos, elamitas, y los que habitamos en Mesopotamia, Judea, Capadocia, el Ponto y Asia.
10 Están los de Frigia y Panfilia, los de Egipto y los de las regiones de África que están más allá de Cirene. También están los romanos que viven aquí, tanto judíos como prosélitos,
11 y cretenses y árabes, ¡y todos los escuchamos hablar en nuestra lengua acerca de las maravillas de Dios!»
12 Todos ellos estaban atónitos y perplejos, y se decían unos a otros: «¿Y esto qué significa?»
13 Pero otros se burlaban, y decían: «¡Están borrachos!»
Primer discurso de Pedro
14 Entonces Pedro se puso de pie, junto con los otros once, y con potente voz dijo: «Varones judíos, y ustedes, habitantes todos de Jerusalén, sepan esto, y entiendan bien mis palabras.
15 Contra lo que ustedes suponen, estos hombres no están borrachos, pues apenas son las nueve de la mañana.
16 Más bien, esto es lo que dijo el profeta Joel:
17 »Dios ha dicho:
En los últimos días derramaré de mi Espíritu
sobre toda la humanidad.
Los hijos y las hijas de ustedes profetizarán;
sus jóvenes tendrán visiones
y sus ancianos tendrán sueños.
18 En esos días derramaré de mi Espíritu
sobre mis siervos y mis siervas,
y también profetizarán.
19 Haré prodigios en el cielo,
y en la tierra se verán señales de sangre,
de fuego y de vapor de humo.
20 El sol se oscurecerá,
la luna se pondrá roja como sangre,
antes de que llegue el día del Señor
y se muestre en toda su grandeza.
21 Y todo el que invoque el nombre del Señor será salvo.
22 »Varones israelitas, escuchen mis palabras: Jesús nazareno, que fue el varón que Dios aprobó entre ustedes por las maravillas, prodigios y señales que hizo por medio de él, como ustedes mismos lo saben,
23 fue entregado conforme al plan determinado y el conocimiento anticipado de Dios, y ustedes lo aprehendieron y lo mataron por medio de hombres inicuos, crucificándolo.
24 Pero Dios lo levantó, liberándolo de los lazos de la muerte, porque era imposible que la muerte lo venciera.
25 De él dice David:
»Siempre veía al Señor ante mí.
Él está a mi derecha, y nada me perturbará.
26 Por eso mi corazón se alegró,
y mi lengua cantó llena de gozo.
Mi cuerpo descansará en la esperanza,
27 porque no dejarás mi alma en el Hades,
ni permitirás que tu Santo se corrompa.
28 Me hiciste conocer los caminos de la vida,
y me llenarás de gozo con tu presencia.
29 »Varones hermanos, podemos afirmar, sin temor a equivocarnos, que nuestro patriarca David murió y fue sepultado, y que hoy sabemos dónde está su sepulcro entre nosotros.
30 David era profeta, y sabía que Dios le había jurado que de su linaje humano saldría el Cristo, que se sentaría en su trono.
31 Esto lo vio antes de que sucediera, y habló de la resurrección de Cristo y de que su alma no se quedaría en el Hades, ni su cuerpo se corrompería.
32 Pues a este Jesús Dios lo resucitó, y de eso todos nosotros somos testigos.
33 Y como él fue exaltado por la diestra de Dios, recibió del Padre la promesa del Espíritu Santo, y ha derramado esto que ahora están viendo y oyendo.
34 David mismo no subió a los cielos, pero sí dice:
»Dijo el Señor a mi señor:
Siéntate a mi derecha,
35 hasta que yo ponga a tus enemigos
por estrado de tus pies.
36 »Sépalo bien todo el pueblo de Israel, que a este Jesús, a quien ustedes crucificaron, Dios lo ha hecho Señor y Cristo.»
37 Al oír esto, todos sintieron un profundo remordimiento en su corazón, y les dijeron a Pedro y a los otros apóstoles: «Hermanos, ¿qué debemos hacer?»
38 Y Pedro les dijo: «Arrepiéntanse, y bautícense todos ustedes en el nombre de Jesucristo, para que sus pecados les sean perdonados. Entonces recibirán el don del Espíritu Santo.
39 Porque la promesa es para ustedes y para sus hijos, para todos los que están lejos, y para todos aquellos a quienes el Señor nuestro Dios llame.»
40 Y con muchas otras palabras les hablaba y los animaba. Les decía: «Pónganse a salvo de esta generación perversa.»
41 Fue así como los que recibieron su palabra fueron bautizados, y ese día se añadieron como tres mil personas,
42 las cuales se mantenían fieles a las enseñanzas de los apóstoles y en el mutuo compañerismo, en el partimiento del pan y en las oraciones.
La vida de los primeros cristianos
43 Al ver las muchas maravillas y señales que los apóstoles hacían, todos se llenaban de temor,
44 y todos los que habían creído se mantenían unidos y lo compartían todo;
45 vendían sus propiedades y posesiones, y todo lo compartían entre todos, según las necesidades de cada uno.
46 Todos los días se reunían en el templo, y partían el pan en las casas, y comían juntos con alegría y sencillez de corazón,
47 mientras alababan a Dios y brindaban ayuda a todo el pueblo. Y cada día el Señor añadía a la iglesia a los que habían de ser salvos.
Дух Святий сходить на учнів
1 Коли настав день П’ятдесятниці, всі вони були однодушно разом.
2 Раптом з неба долинув шум, наче подув бурхливий вітер, і наповнив увесь дім, де вони сиділи.
3 І з’явилися їм поділені язики, наче вогняні, й осіли на кожного з них.
4 І всі вони наповнилися Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух велів їм промовляти.
5 А в Єрусалимі перебували юдеї та побожні люди з кожного народу, який під небом.
6 Коли ж стався цей шум, зібрався натовп, і були збентежені, коли почули, що кожний говорить до них їхньою власною мовою.
7 Вони в нестямі дивувалися і говорили [один до одного]: Хіба всі ці, які говорять, не галилейці?
8 Як же це, що ми чуємо кожний своєю рідною мовою, в якій ми народилися?
9 Партянці й мідянці, еламітці й ті, хто з Месопотамії, з Юдеї та Кападокії, з Понту й Азії,
10 Фригії і Памфилії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Киринеї, і захожі римляни,
11 юдеї і прозеліти, критяни й араби, – чуємо, як вони говорять нашими мовами про Божу велич!
12 Тож усі дивувалися і, розгублені, говорили одне одному: Що ж це має бути?
13 Інші, глузуючи, казали, що вони понапивалися вина.
Проповідь Петра
14 А Петро, ставши з одинадцятьма, підвищив свій голос і сказав їм: Мужі юдейські й усі мешканці Єрусалима! Нехай буде це вам відоме, – прислухайтеся до моїх слів!
15 Вони не п’яні, як ви думаєте, бо щойно третя година дня.
16 Але це те, що провістив пророк Йоіл:
17 І буде останніми днями, – каже Бог, – Я виллю від Духа Мого на всяке тіло, і будуть пророкувати ваші сини і ваші дочки, а ваші юнаки видіння побачать, і вашим старцям будуть снитися сни.
18 І в ті дні виллю від Духа Мого на Моїх рабів і на Моїх рабинь, і будуть пророкувати.
19 І дам чудеса на небі вгорі й ознаки на землі внизу: кров, вогонь і куряву диму.
20 Сонце обернеться на темряву, а місяць – на кров, перш ніж прийде Господній день, великий та славний!
21 І станеться, що кожний, хто покличе Господнє Ім’я, спасеться!
22 Мужі ізраїльські, послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, мужа, про Котрого вам засвідчив Бог могутніми проявами, чудесами й ознаками, які Бог вчинив через Нього серед вас, як самі знаєте,
23 Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників;
24 та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його.
25 Давид говорить про Нього: Я завжди бачив Господа переді мною, бо Він – праворуч мене, щоб я не похитнувся.
26 Тому зраділо моє серце і звеселився мій язик, навіть тіло моє сповниться надією,
27 бо Ти не залишиш душі моєї в аді й не даси Своєму Святому побачити тління.
28 Ти дав мені пізнати дороги життя і сповниш мене радістю присутності Своєї!
29 Мужі‑брати! Потрібно сміливо сказати вам про патріарха Давида, який помер і був похований, і його гріб у нас аж дотепер.
30 Будучи пророком і знаючи, що Бог клятвою пообіцяв йому з його нащадків [підняти Христа за тілом і] посадити на його престолі,
31 він пророче говорив про воскресіння Христа, що Він не залишиться в аді, і тіло Його не побачить тління.
32 Цього Ісуса воскресив Бог, свідками чого є ми всі.
33 Отже, правицею Божою був Він вознесений, обітницю Святого Духа одержав від Отця і вилив те, що ви бачите і чуєте.
34 Давид не піднявся на небо, бо сам говорить: Сказав Господь Господу моєму: Сядь праворуч Мене,
35 доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги!
36 Тому нехай певно знає весь дім Ізраїля, що і Господом, і Христом зробив Його Бог – Цього Ісуса, Якого ви розіп’яли!
Тисячі людей приймають хрещення
37 Почувши, вони розчулилися серцем і сказали Петрові й іншим апостолам: Що ж нам робити, мужі‑брати?
38 А Петро [сказав] їм: Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа!
39 Адже для вас ця обітниця і для ваших дітей, і для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь, Бог наш!
40 Багатьма іншими словами він свідчив та заохочував їх, кажучи: Спасайтеся від цього лукавого роду!
41 Отже, вони, прийнявши [з любов’ю] його слово, охрестилися; і приєдналися до них того дня зо три тисячі душ.
Життя перших християн
42 Перебували вони постійно в навчанні апостолів і в братерській спільності, в ламанні хліба та в молитвах.
43 І страх охопив кожну душу, бо багато чудес і ознак сталося через апостолів; [в Єрусалимі панував великий страх серед усіх].
44 А всі, які повірили, були разом і мали все спільне.
45 Вони продавали маєтки та майно і ділилися ним з усіма, хто потребував.
46 І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, в радості й простоті серця приймали їжу,
47 вихваляючи Бога та маючи милість у всіх людей. Господь же додавав до них щодня тих, які спасалися.