Venganza de los gabaonitas
1 En esos días hubo una hambruna que duró tres años seguidos. David consultó al Señor por esto, y el Señor le dijo:
«De esto tienen la culpa Saúl y su familia de asesinos, pues mataron a los gabaonitas.»
2 Los gabaonitas no eran israelitas, sino un remanente de los amorreos, pero los israelitas habían hecho un pacto con ellos. Sin embargo, en su celo por los israelitas y los de Judá, Saúl había procurado matarlos. Por eso el rey David fue a hablar con ellos,
3 y les preguntó:
«¿Qué puedo hacer por ustedes? ¿Cómo puedo resarcirlos, para que bendigan al pueblo del Señor?»
4 Los gabaonitas le respondieron:
«No nos interesan el oro y la plata de Saúl y de su familia, ni tampoco queremos que muera nadie en Israel.»
Pero el rey insistió:
«Pídanme lo que quieran, y yo se lo daré.»
5 Entonces ellos dijeron:
«De ese hombre que quiso destruir a nuestra familia y que pensaba borrarnos de todo Israel,
6 queremos que nos des siete de sus hijos. Queremos ahorcarlos delante del Señor en Gabaa de Saúl, el que fue elegido del Señor.»
El rey les dijo:
«Los tendrán.»
7 Como David y Jonatán se habían hecho un juramento delante del Señor, el rey perdonó a Mefiboset, el que era hijo de Jonatán y nieto de Saúl,
8 pero entregó a los gabaonitas a los cinco hijos que Merab hija de Saúl había tenido con Adriel hijo de Barzilay, el mejolatita, y además a Armoni y al otro Mefiboset, que eran los dos hijos que Saúl había tenido con Rispá, la hija de Ayá.
9 En cuanto los gabaonitas recibieron a esos siete varones, los llevaron al monte y delante del Señor los ahorcaron. Esto sucedió durante los primeros días de la cosecha de cebada.
10 Rispá, la hija de Ayá, tomó un cilicio y se acostó sobre él; lo tendió sobre una roca, y allí estuvo acostada, desde el inicio de la cosecha hasta que llegaron las lluvias, vigilando de día y de noche que no se acercaran las aves de rapiña ni las fieras salvajes.
11 Cuando David supo lo que estaba haciendo Rispá, hija de Ayá y concubina de Saúl,
12 decidió ir con los habitantes de Jabés de Galaad a recuperar los huesos de Saúl y de su hijo Jonatán, pues ellos los habían descolgado de la plaza de Betsán, donde los filisteos los habían colgado cuando mataron a Saúl en Gilboa.
13 En cuanto David recuperó los huesos, ordenó que se los llevaran, junto con los huesos de los siete ahorcados,
14 y que los sepultaran en el sepulcro de Cis, el padre de Saúl. Este sepulcro estaba en Selá, en la región de Benjamín. Todo fue hecho tal y como el rey lo dispuso, y después de esto Dios se compadeció del país.
Abisay libra a David del gigante
15 Los filisteos volvieron a pelear contra Israel, así que David y sus soldados presentaron batalla contra los filisteos, pero él se cansó.
16 Un descendiente de los gigantes, llamado Isbibenob, que portaba una lanza de bronce de más de treinta kilos y llevaba una espada nueva al cinto, trató de matar a David;
17 pero Abisay hijo de Seruyá lo vio y fue en su ayuda, e hirió de muerte al filisteo. Entonces los hombres de David le dijeron: «De ahora en adelante, no volverás a salir con nosotros a la guerra; no vaya a ser que se apague la luz que alumbra a Israel.»
Los hombres de David matan a los gigantes
(1 Cr 20.4-8)18 Tiempo después hubo en Gob otra guerra contra los filisteos. En esa guerra, Sibecay el husatita mató a Saf, que era descendiente de los gigantes.
19 Y en otra guerra contra los filisteos, que se libró también en Gob, Eljanán hijo de Yaré Oreguín, de Belén, mató a Goliat de Gat, cuya lanza pesaba lo que un rodillo de telar.
20 Después, hubo otra guerra en Gat, donde había un gigante con doce dedos en las manos y doce dedos en los pies. También este descendía de los gigantes,
21 y se atrevió a desafiar al ejército de Israel, pero le dio muerte Jonatán hijo de Simea, que era hermano de David.
22 Estos cuatro hombres, que descendían de los gigantes de Gat, sucumbieron a manos de David y de sus siervos.
Покарання нащадків Саула
1 У період царювання Давида протягом трьох років поспіль був у країні голод. Давид запитав у Господа, в чому причина. І Господь йому відповів: Це через кров, пролиту Саулом, яка і на його родині, тому що він знищував ґівеонійців!
2 Тому цар покликав ґівеонійців і розмовляв з ними. Ґівеонійці не були Ізраїльтянами, оскільки вони походили із залишку аморейців, але Ізраїльтяни їм присягнули, що не знищать . Саул, ревнуючи щодо Ізраїльтян та Юдеїв під усяким приводом знищував їх.
3 Отже, Давид запитав ґівеонійців: Що я мав би вам зробити та чим спокутувати, аби ви поблагословили Господню спадщину?
4 А ґівеонійці йому відповіли: Нам не потрібно від Саула і його родини ні срібла, ні золота, і не маємо права когось страчувати в Ізраїлі! Але він допитувався: То що би ви хотіли, щоб я вчинив для вас?
5 Тоді вони відповіли цареві: З нащадків того чоловіка, котрий нас винищував, і планував нас вигубити в усьому Ізраїльському краю,
6 видай нам сім чоловіків, щоб ми повісили їх перед Господом у Гіві Сауловій – у місті Господнього обранця. І цар відповів: Я видам таких!
7 Проте цар пощадив Саулового онука, Йонатанового сина, Мефівошета, задля присяги, учиненої перед Господом, яка колись відбулась між ними: між Давидом та між Йонатаном, сином Саула.
8 Тож цар взяв обох синів Ріцпи, Айєвої дочки, котрих вона народила Саулові, зокрема Армонія та іншого Мефівошета, а також п’ять синів Саулової дочки Мерави , яких вона народила Адріїлові, синові Барзіллая, з Мехоли.
9 Він видав їх ґівеонійцям, які повісили їх на горі перед Господом, так що всі семеро були страчені разом. Вони загинули в перші дні жнив, коли починають збирати ячмінь.
10 Айєва дочка, Ріцпа, взяла мішковину веретища, розстелила її собі на скелі, й перебувала там від початку жнив, аж поки не випав на них дощ з неба. Вона відганяла небесних птахів удень і польових звірів уночі, не дозволяючи доторкнутись до тіл страчених .
Давид повертає останки Саула, Йонатана та сімох повішених
11 А коли Давидові розповіли, що вчинила Айєва дочка Ріцпа, наложниця Саула,
12 то Давид пішов і забрав у мешканців Явеша Гілеадського останки Саула та останки його сина Йонатана, котрі вони потайки, вночі , зняли їх зі стіни на майдані в Бет-Шеані, після того, як филистимці повісили їх там, коли филистимці розгромили Саула під Ґілбоа.
13 Давид виніс звідти останки Саула та останки його сина Йонатана. Після того, зібравши останки сімох повішених,
14 поховали їх разом з останками Саула та його сина Йонатана у наділі Веніяміна в Целі, – в гробниці його батька Кіша. Все було зроблено так, як звелів цар. Після цього Бог змилосердився над краєм.
Перемога над филистимцями
15 Коли знову розпочалась війна між филистимцями та Ізраїлем, і Давид вирушив зі своїми воїнами, й розпочався бій з филистимцями, Давид фізично ослаб.
16 У той час якийсь Ішбі з Нов, один із нащадків рефаїмців, спис якого важив триста шеклів міді, а на поясі висів новий меч, вирішив убити Давида.
17 Але на допомогу Давидові прийшов Авішай, син Церуї. Він вдарив филистимця, і вбив його. Тоді воїни Давида заприсяглися, сказавши йому: Ти більше не братимеш з нами участі в боях, аби не згасло світло Ізраїлю!
18 Після того була ще одна війна з филистимцями в Ґові. Тоді хушатієць Сіббехай вразив на смерть одного з нащадків рефаїмців, велетня Сафа.
19 В іншому бою з филистимцями, в тому ж Ґові, Елханан, син вифлеємця Яере-Ореґіма, вбив ґіттійця Голіафа, в якого ратище списа було, як ткацький вал.
20 Потім була ще одна битва в Ґаті, в якій брав участь велетень з роду рефаїмців. Він мав по шість пальців на своїх руках та по шість пальців на своїх ногах, – усього двадцять чотири пальці.
21 Коли він почав глузувати з Ізраїлю, його вбив Йонатан, син Шіми, Давидового брата.
22 Всі чотири велетні були нащадками рефаїмців з Ґата. Вони полягли від рук Давида та його воїнів.