David vuelve a Jerusalén
1 Joab se enteró de que el rey lloraba la muerte de Absalón y le guardaba luto,
2 y de que la victoria de ese día se había convertido en día de luto para el pueblo, pues todos sabían que el rey sufría mucho por la muerte de su hijo.
3 También se enteró de que el ejército que regresaba entró en la ciudad en completo silencio y a escondidas, como los que avergonzados huyen de la batalla,
4 mientras el rey se cubría el rostro y clamaba: «¡Hijo mío, Absalón! ¡Hijo mío, hijo mío!»
5 Entonces Joab se dirigió al palacio, y le dijo al rey:
«Hoy has cubierto de vergüenza a todos tus siervos, los cuales han luchado por salvarte la vida, y la vida de tus hijos y de tus hijas, y la de tus mujeres y concubinas.
6 Con tus lamentos nos demuestras que amas a los que te aborrecen, y aborreces a los que te aman. Con tus lamentos nos das a entender que ninguno de nosotros te importa nada, y que si Absalón estuviera vivo y nosotros muertos, tú estarías feliz.
7 Levántate ahora mismo y ve a hablar con los hombres que te han sido fieles. Agradéceles su esfuerzo. Te juro que, si no lo haces, esta misma noche no quedará un solo hombre que te apoye. ¡Y eso será peor que todos los males que te hayan ocurrido desde tu juventud hasta la fecha!»
8 El rey se levantó y fue hasta la puerta. Y cuando su ejército supo que el rey estaba sentado a las puertas de la ciudad, todos fueron a ponerse a sus órdenes. Mientras tanto, los israelitas habían huido, cada uno a su casa.
9 Entre las tribus de Israel se suscitó una gran disputa, pues decían:
«El rey que luchó contra nuestros enemigos, y que nos libró de los filisteos, ahora ha huido del país por miedo a Absalón.
10 Y Absalón, a quien habíamos consagrado como rey, ha muerto en la batalla. ¿Por qué no se pronuncian en favor de que el rey David regrese?»
11 El rey David, por su parte, mandó a los sacerdotes Sadoc y Abiatar a que preguntaran a los ancianos de Judá:
«Todo Israel está pidiendo que el rey David vuelva. ¿Qué esperan ustedes para hacerlo volver? ¿Por qué tienen que ser los últimos?
12 Ustedes son sus hermanos. ¡Por sus venas corre la misma sangre! ¿Por qué retrasan su decisión para hacer que el rey vuelva?»
13 También les ordenó que le dijeran a Amasa:
«Tú y yo somos de la misma sangre. Que el Señor me castigue, y más todavía, si a partir de este momento no te nombro general de mi ejército en lugar de Joab.»
14 Con esto, David se ganó la voluntad de todos los hombres de Judá, y como un solo hombre le mandaron un mensaje invitándolo a volver, junto con todos sus seguidores.
15 Así el rey regresó, y llegó hasta el Jordán. Entonces los de Judá fueron a Gilgal para recibirlo y ayudarlo a cruzar el río.
16 Con ellos fue Simey hijo de Gera, de la familia de Benjamín que vivía en Bajurín, el cual se dio prisa para alcanzar a los hombres de Judá que iban a recibir al rey David.
17 Simey iba acompañado de mil benjaminitas, y también lo acompañaba Sibá, que con sus quince hijos y sus veinte sirvientes había estado al servicio de Saúl. Todos ellos precedieron al rey para cruzar el Jordán.
18 Ayudaron a la familia del rey a cruzar el vado, y se pusieron a su disposición. Una vez que el rey cruzó el Jordán, Simey fue y se arrodilló delante de él
19 y le dijo:
«Ruego a Su Majestad no tomar en cuenta el mal proceder de este siervo suyo, ni acordarse de mi maldad cuando Su Majestad salía de Jerusalén. Por favor, ¡no me guarde rencor!
20 Reconozco mi pecado, y por eso he sido el primero de toda la familia de José en salir a recibir a mi señor el rey.»
21 Abisay hijo de Seruyá objetó:
«¡Simey merece la muerte, pues maldijo al ungido del Señor!»
22 Pero David dijo:
«¿Qué mal les he hecho, hijos de Seruyá, para que hoy se pongan en contra mía? ¿Acaso alguien tiene que morir hoy en Israel, y yo, que soy el rey, no lo sé?»
23 Y a Simey le dijo:
«Te juro que no vas a morir.»
24 También salió a recibirlo Mefiboset hijo de Saúl, quien desde el día en que el rey salió de Jerusalén y hasta que el rey regresó en paz no se había lavado los pies, ni se había cortado la barba, ni había lavado su ropa.
25 Y cuando Mefiboset fue a Jerusalén para recibir al rey, este le preguntó:
«Mefiboset, ¿por qué no te fuiste conmigo?»
26 Y Mefiboset le respondió:
«Su Majestad, ¡mi criado me engañó! Como soy cojo, yo le había ordenado que me aparejara un asno, pues había decidido acompañarte.
27 Creo que mi sirviente te ha hablado mal de mí, pero acepto que hagas conmigo lo que bien te parezca, pues para mí tú eres un ángel de Dios.
28 Comprendo que, a los ojos de Su Majestad, todos los descendientes de mi padre merecían la muerte; sin embargo, tú me permitiste comer a tu mesa. ¿Con qué derecho puedo reclamarle algo a Su Majestad?»
29 Entonces el rey dijo:
«¿Para qué seguir hablando? Yo he decidido que tú y Sibá se dividan las tierras.»
30 Pero Mefiboset replicó:
«Por mí, él se puede quedar con todo. A mí me basta con que Su Majestad haya vuelto a su palacio en paz.»
31 También Barzilay el galaadita fue desde Roguelín hasta el Jordán, y lo atravesó para encontrarse con el rey y acompañarlo al otro lado del río.
32 Barzilay era ya muy anciano, pues tenía ochenta años, y cuando el rey estuvo en Majanayin él le había dado provisiones, pues era muy rico.
33 Entonces el rey le dijo a Barzilay:
«Ven conmigo a Jerusalén, y yo te daré todo lo que te haga falta.»
34 Pero Barzilay le respondió:
«¿Cuántos años crees que podré vivir contigo en Jerusalén?
35 Ya tengo ochenta años de edad. ¿Crees que sabré distinguir entre lo que es agradable y lo que no lo es? ¿Crees que podré apreciar la comida o la bebida? ¿Crees que podré escuchar mejor a tus cantores y cantoras? No quiero ser una carga para mi señor, el rey.
36 Solo te acompañaré un poco más allá del Jordán. ¿Por qué tendrías que darme una mayor recompensa?
37 Te ruego que me permitas regresar a mi ciudad para morir allá, junto al sepulcro de mis padres. Pero aquí está tu siervo Quimán. Permítele acompañarte, y trátalo como mejor te parezca.»
38 El rey aceptó, y dijo:
«Que venga conmigo. Lo voy a tratar como si fueras tú mismo, y haré con él todo lo que me pidas que haga.»
39 Entonces todo el pueblo cruzó el Jordán, y en cuanto el rey lo cruzó, besó a Barzilay y lo bendijo, y este regresó a su ciudad.
40 El rey se dirigió a Gilgal, acompañado de Quimán y de todos los de Judá, y de la mitad del pueblo de Israel.
41 Pero después los israelitas fueron a ver al rey, y le preguntaron:
«¿Por qué permitiste que nuestros hermanos de Judá te acompañaran para cruzar el Jordán contigo, junto con tu familia y con todo tu ejército?»
42 Y los jefes de Judá les respondieron:
«Lo hicimos porque el rey también es pariente nuestro. Pero, ¿por qué se enojan? ¿Acaso piensan que lo hicimos porque el rey nos dio de comer? ¿Creen que recibimos algún regalo por acompañarlo?»
43 Y los israelitas dijeron:
«Nosotros tenemos diez veces más derecho que ustedes para que David sea nuestro rey. ¿Por qué nos han menospreciado? Recuerden que nosotros fuimos los primeros en decidir que él regresara.»
Pero los argumentos de los hombres de Judá tuvieron más fuerza que los de los israelitas.
Жалоба за Авесаломом
1 Цар розгублено затремтів. Він піднявся у верхню світлицю над брамою і заголосив. Рухаючись по кімнаті, він постійно повторював: Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я вмер замість тебе! Авесаломе, сину мій, сину мій!
2 Йоава повідомили, що цар плаче та голосить за Авесаломом.
3 Тож радість перемоги того дня перетворилась у жалобу для всього війська, оскільки всім стало відомо, що цар тужить за своїм сином!
4 Повертаючись у той день після битви у свої міста, воїни входили крадькома, як прокрадаються солдати, котрі відчувають сором, як ніби вони втекли з поля бою.
5 А в той час, затуливши своє обличчя руками, цар у повний голос кричав: Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, мій синку, сину мій!
Йоав докоряє Давиду
6 Тоді Йоав увійшов у царську кімнату, і сказав: Ти нині знеславив усіх твоїх воїнів, котрі сьогодні врятували твоє життя, життя твоїх синів і твоїх дочок, а зрештою й життя твоїх жінок та життя твоїх наложниць!
7 Напевно, ти любиш тих, котрі тебе ненавидять, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти сьогодні показав, що твої воєначальники й твої воїни для тебе нічого не значать. Я тепер зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні загинули, то це ти вважав би правильним!
8 Тож устань, вийди й щиро звернися з підбадьоренням до своїх воїнів, бо присягаюсь Господом, якщо негайно ти не вийдеш, то протягом ночі з тобою не залишиться жодного чоловіка! А це обернеться найгіршим лихом за всі нещастя, які доводилось тобі переживати від твоєї молодості й дотепер!
Повернення Давида до Єрусалима
9 Після цих слів цар устав, і зайняв своє місце у брамі, а всьому військові повідомили, говорячи: Нарешті цар сидить на своєму місці у брамі! Тоді усе військо вишикувалось перед царем, в той час як Ізраїльтяни-заколотники розбіглись до своїх поселень.
10 Так сталося, що весь народ в усіх Ізраїлевих племенах почав ремствувати, говорячи: Цар нас рятував з рук наших ворогів; він нас спас із рук филистимців, а тепер він у вигнанні з краю через Авесалома;
11 Авесалом, якого ми помазали царем над нами, загинув у битві, – тож тепер чому ви зволікаєте й не повертаєте царя?
12 Дізнавшись про це , цар Давид послав до священиків Садока та Авіятара, таке звернення: Поговоріть зі старійшинами Юди і запитайте їх: Чому ви повинні виявитись останніми з тих, котрі хочуть повернути царя в його палац, адже розмови всього Ізраїлю доходять до царя, та до його родини?!
13 Ви є моїми братами, моєю кісткою та моїм тілом, тож чому ви маєте бути останніми щодо повернення царя?
14 Скажіть також Амасі: Хіба ти не моя кість і моє тіло? Нехай покарає мене Бог і ще додасть, якщо ти не будеш у мене воєначальником війська в усі дні замість Йоава!
15 Таким чином він схилив нащадків Юди, – всіх до одного чоловіка. Тож вони послали до царя сказати: Повертайся назад з усіма своїми слугами!
16 Повертаючись, цар прибув до Йордану. Юдеї ж вийшли в Ґілґал, аби зустріти його і переправити царя через Йордан.
17 З юдеями, назустріч з царем Давидом, поспішив і веніямінець Шімей, син Ґери, з Бахуріма.
18 З ним було тисяча веніямінців, у тому числі й Ціва, колишній слуга родини Саула, разом зі своїми п’ятнадцятьма синами та з двадцятьма своїми слугами. Вони перейшли по інший бік Йордану ще до приходу царя.
Милосердя Давида до Шімея
19 А перейшли брід з метою переправити родину царя, і таким чином послужити йому. Перед тим як цар мав переправитись через Йордан, Шімей, син Ґери, впав перед царем,
20 і сказав цареві: Нехай мій володар не вважає мене винуватим і не пам’ятає тієї провини, яку твій слуга вчинив у той день, коли мій володар, цар, виходив з Єрусалима, і нехай цар не бере того близько до свого серця!
21 Адже твій слуга усвідомлює, який гріх я учинив, тому я сьогодні прийшов першим з усього Йосифового племені, аби зустріти мого володаря, царя.
22 Тоді син Церуї, Авішай, у відповідь сказав: Хіба Шімей не заслуговує смерті за те, що він проклинав Господнього помазаника?!
23 Але Давид сказав: Що мені з вами робити, сини Церуїни, адже ви зараз поводитесь як мої противники! Сьогодні не повинно загинути жодної людини в Ізраїлі. Невже я мав би забути, що відтепер я знову цар над Ізраїлем?
24 І, звертаючись до Шімея, цар сказав: Ти не помреш! І цар у цьому йому заприсягнувся.
Зустріч Давида із Мефівошетом
25 Назустріч із царем прийшов і Мефівошет, онук Саула. З того часу як цар пішов з Єрусалима і до його щасливого повернення, він не мив своїх ніг, не підстригав своєї бороди, і не прав свого одягу.
26 Так сталося, що коли нині він прийшов з Єрусалима для зустрічі з царем, то цар запитав його: Чому ти не пішов зі мною, Мефівошете?
27 А той відповів: Володарю мій, царю! Мене обманув мій слуга! Адже твій слуга сказав йому : Засідлай мені осла , я сяду на нього, та поїду з царем! – адже тобі відомо, що твій слуга кульгавий.
28 Він же очорнив твого слугу перед моїм володарем царем, тоді як мій володар, цар є як Божий ангел! Тож тепер роби, що вважаєш правильним.
29 Хоч уся родина мого батька не могла очікувати нічого від мого володаря, царя, як тільки приречення на смерть, ти помістив твого слугу між тими, котрі споживають їжу за твоїм столом, – тож яке я маю право ще чогось для себе вимагати від царя?
30 А цар відповів йому: Для чого усі ці розмови? Ось моє рішення: Ти і Ціва маєте поділити між собою поля Саула !
31 Але Мефівошет відповів цареві: Нехай він хоч і все забирає, – головне, що мій володар, цар, щасливо повернувся до свого дому!
Давид віддячує Барзіллаю
32 Так само й гілеадець Барзіллай прийшов з Роґеліма, й пішов з царем до Йордану, аби переправити його через Йордан.
33 Барзіллай був людиною дуже похилого віку, оскільки прожив вісімдесят років. Як досить заможна людина, він забезпечував царя харчами, коли той жив у Маханаїмі.
34 Цар сказав Барзіллаю: Йди, будь ласка, зі мною, – тепер я потурбуюсь про тебе в Єрусалимі.
35 Але Барзіллай відповів цареві: Скільки років життя мені ще залишилось , аби мені йти з царем у Єрусалим?!
36 Мені тепер вже вісімдесят. Хіба я здатний ще відрізняти добре від поганого? Хіба твій слуга ще відчуватиме смак їжі та пиття? Хіба я зумію ще насолоджуватись мелодіями співаків і співачок? Для чого твій слуга надалі мав би бути тягарем для мого володаря, царя?!
37 Ще трошки твій слуга проведе царя за Йорданом, – проте, за що цар мав би віддячувати мені такою нагородою?
38 Краще дозволь твоєму слузі повернутись, аби я міг померти в своєму родинному місті неподалік гробу мого батька та моєї матері. А от мій син, твій слуга Кімгам, – нехай він піде далі з моїм володарем, царем; учини йому те, що вважаєш за краще!
39 І цар відповів: Гаразд, нехай зі мною йде Кімгам, і я зроблю для нього все, що ти вважаєш за краще, – все, що тільки побажаєш, я зроблю заради тебе…
40 Отже, спочатку перейшов Йордан весь озброєний народ, після чого перейшов і цар. Потім цар поцілував Барзіллая і, прощаючись , поблагословив його; таким чином, той повернувся у свою місцевість.
41 Далі цар вирушив у Ґілґал. З ним йшов і Кімгам; за царем рухалось також усе Юдейське військо та половина воїнів Ізраїлю.
Суперечка Юдеїв з Ізраїльтянами
42 Незабаром прийшли до царя і всі інші Ізраїльтяни. Вони запитали царя: Чому це наші брати, мужі Юди, крадькома переправили царя з його родиною і всіма людьми Давида через Йордан?
43 На це всі Юдеї відповіли Ізраїльтянам: А тому, що цар нам близький родич. Тож чому ви через це гніваєтесь на нас? Хіба цар нас чимось пригощав, чи ми отримали від нього якісь подарунки?
44 І все ж Ізраїльтяни сказали Юдеям: Нас у царстві є десять частин, а тому й Давид – більше наш, ніж ваш! Навіщо ви так зневажили нас? Хіба ж не від нас вийшло перше слово, щоб повернути нашого царя? Але докази (аргументи ) Юдеїв були сильнішими, ніж аргументи Ізраїльтян.