1 Cuando David llegó más allá de la cima del monte, Sibá, el criado de Mefiboset, salió a recibirlo con un par de asnos cargados con doscientos panes, cien racimos de pasas, cien panes de higos secos, y un cuero de vino.
2 Y el rey le preguntó a Sibá:
«¿Qué significa todo esto?»
Y Sibá le respondió:
«Los asnos son para que los monte la familia real, los panes y las pasas son para alimentar a los criados, y el vino es para cuando tengan sed a su paso por el desierto.»
3 Pero el rey le preguntó:
«¿Dónde está el nieto de tu amo?»
Y Sibá le respondió:
«Se ha quedado en Jerusalén, pues pensó que hoy le sería devuelto el reino que había sido de su padre.»
4 Entonces el rey le dijo a Sibá:
«Te prometo que todas las posesiones de Mefiboset serán para ti.»
Y Sibá, con una reverencia, respondió:
«Deseo ser siempre merecedor de la bondad de Su Majestad.»
5 David siguió su camino, y llegó a un lugar llamado Bajurín. Allí salió a su encuentro Simey hijo de Gera, de la familia de Saúl, y al ver a David lo maldijo
6 y arrojó piedras contra él y sus siervos, pero todo el pueblo y los soldados más valientes rodearon a David y lo protegieron por todos los flancos,
7 aunque Simey seguía gritando y maldiciendo:
«¡Largo de aquí, malvado asesino!
8 ¡El Señor te está cobrando la sangre que derramaste de la familia de Saúl, en cuyo lugar has reinado! ¡Por eso el Señor te ha quitado el trono y se lo ha dado a tu hijo Absalón! ¡Mírate ahora! ¡Eres un asesino, y te ha alcanzado tu propia maldad!»
9 Entonces Abisay, el hijo de Seruyá, le dijo al rey:
«¿Por qué permite Su Majestad que este perro muerto le maldiga? Si Su Majestad me lo permite, ¡le arrancaré la cabeza!»
10 Pero David le respondió:
«¿Qué les pasa a ustedes, hijos de Seruyá? Si este hombre me maldice, es porque el Señor se lo ha ordenado. Y si esto es así, ¿quién puede pedirle cuentas?»
11 Y a Abisay y a todos sus siervos les hizo notar:
«Si mi propio hijo, a quien yo engendré, busca matarme, ¿quién puede impedirle a un benjaminita que lo haga? ¡Déjenlo que me maldiga! Seguramente el Señor le ha ordenado que lo haga.
12 Pero tal vez el Señor vea mi aflicción, y convierta en bendición las maldiciones que hoy recibo.»
13 Y mientras David y sus seguidores continuaban su camino, Simey iba delante del rey, por la ladera del monte, gritando y maldiciendo, y arrojando piedras y lanzando polvo al aire.
14 Finalmente, el rey y sus seguidores llegaron a cierto lugar, y como estaban fatigados descansaron allí.
15 Ese día Absalón y todos sus hombres entraron a Jerusalén, y con ellos entró Ajitofel.
16 Y cuando Jusay el arquita, que era amigo de David, vio a Absalón, fue a su encuentro y lo saludó gritando: «¡Viva el rey, viva el rey!»
17 Cuando Absalón vio quién gritaba, le dijo:
«¿Así es como agradeces la amistad de mi padre? ¿Por qué no te fuiste con él?»
18 Y Jusay le respondió:
«Yo soy fiel al Señor y a quien él y su pueblo elija. Por eso decidí quedarme contigo.
19 ¿A quién debo servir, si no a ti? ¡Tú eres su hijo, y te serviré como antes serví a tu padre!»
20 Entonces Absalón llamó a Ajitofel y le dijo:
«¿Qué me aconsejas que debemos hacer?»
21 Y Ajitofel le aconsejó:
«Ve al palacio de tu padre y acuéstate con sus concubinas, las que se quedaron cuidando el palacio. Cuando el pueblo lo sepa, pensará que tu padre te aborrecerá, y así la gente se unirá más a ti.»
22 Se levantó entonces en la azotea una tienda de campaña para Absalón, y este se acostó con las concubinas de su padre a la vista de todo el pueblo.
23 En aquellos días, los consejos de Ajitofel valían tanto como el consultar al Señor, y eran buenos tanto para David como para Absalón.
Слуга Мефівошета
1 Щойно Давид почав спускатись з вершини гори, як побачив Ціву, слугу Мефівошета, який прямував назустріч з парою нав’ючених ослів, які везли двісті хлібин, сто китиць родзинок, сто фінікових коржиків і бурдюк вина.
2 Цар запитав Ціву: Для чого все це? Ціва відповів: Осли для царської родини, щоб на них їздити, хліби та фрукти на їжу слугам, а вино, щоб пили ті, котрі ослабнуть у пустелі.
3 Тоді цар запитав: Де ж нині син твого господаря? А Ціва відповів цареві: Він залишився в Єрусалимі, сподіваючись: Тепер Ізраїль поверне мені царство мого батька!
4 І цар сказав Ціві: Все, що було власністю Мефівошета, відтепер твоє! А Ціва сказав: Низько кланяюсь тобі, й бажаю надалі бути для тебе корисним, мій володарю, царю!
Шімей проклинає Давида
5 А коли цар Давид підійшов до Бахуріма, то звідти вийшов чоловік з родини Саула, на ім’я Шімей, син Ґери. Він ішов, висловлював прокляття,
6 і кидав каміння на Давида та на всіх слуг царя Давида, хоча справа і зліва від нього йшли могутні воїни.
7 Проклинаючи, Шімей говорив такі слова: Іди геть! Геть, кривавий злочинцю й негіднику!
8 Нарешті Господь обернув на тебе всю кров родини Саула, царський престол якого ти зайняв. Тож Господь тепер віддав царство в руки твого сина Авесалома! Твій злочин впав на тебе, оскільки ти заплямований кров’ю!
9 Тоді Авішай, син Церуї, промовив до царя: Навіщо цей здохлий пес проклинає мого володаря, царя? Дозволь, я піду та зітну йому голову!
10 Але цар сказав: Що нам з вами до того, сини Церуїни, що він проклинає, адже Господь дозволив йому мовляв: Проклинай Давида! В такому разі, хто може сказати: Навіщо ти так чиниш?
11 Далі Давид промовив до Авішая і до всіх своїх слуг: Якщо мій власний син, який вийшов з мого лона, полює на моє життя, то що вже говорити про цього веніямінця? Тому облиште його, нехай проклинає, раз йому дозволяє Господь!
12 Може якраз Господь зверне увагу на мою безпомічність і віддасть мені Господь добром замість його (Шімеї) проклять сьогодні!
13 І Давид спокійно йшов далі зі своїми людьми дорогою, тоді як Шімей йшов узбіччям гори неподалік від нього, – йшов, проклинав і раз у раз жбурляв у нього каміння та сипав порохом…
14 Нарешті цар і весь народ, що був з ним, змучені та ослаблі, прибули до Йордану , й там відпочили.
Порада Ахітофела
15 Що ж до Авесалома, то він з усім Ізраїльським народом, і, зокрема, в супроводі Ахітофела, увійшли в Єрусалим.
16 Так сталося, що якраз у той час прийшов у Єрусалим аркієць Хушай , приятель Давида. Підійшовши до Авесалома, Хушай вигукнув до Авесалома: Нехай живе цар! Нехай живе цар!
17 Авесалом запитав Хушая: Так ось така твоя вірність своєму другу?! Чому ж ти не пішов разом зі своїм приятелем?
18 А Хушай відповів Авесаломові: Для чого? Адже, кого обрав Господь, і цей народ, – всі Ізраїльтяни, – з ними і я залишусь!
19 Зрештою, кому я мав би служити, як не його синові? Як я служив твоєму батькові, так і служитиму тобі!
20 Після цього Авесалом запитав Ахітофела: Дай якусь пораду, що маємо робити далі?
21 І Ахітофел сказав Авесалому: Увійди до наложниць твого батька, котрих він залишив, аби стерегли палац. Коли ж увесь Ізраїль дізнається, що ти став ворогом своєму батькові, то зміцняться руки всіх твоїх прихильників.
22 Тож поставили Авесаломові на даху палацу намет, і Авесалом на очах усього Ізраїлю вступав у інтимні стосунки з наложницями свого батька.
23 Кожна порада Ахітофела, яку в ті дні він давав, сприймалась так само, як би це було провіщення Самого Бога; саме таке значення мала кожна порада Ахітофела як для Давида, так і для Авесалома.