Joab promueve el regreso de Absalón
1 Joab hijo de Seruyá sabía que el rey sentía un cariño especial por Absalón,
2 así que mandó traer de Tecoa a una mujer muy astuta, y la instruyó:
«Vístete de luto y sin maquillaje alguno, y preséntate ante el rey fingiendo llevar ya mucho tiempo de duelo por algún pariente muerto.
3 Una vez ante el rey, le dirás lo que te voy a decir.»
Y Joab le dijo a la mujer lo que ella tenía que repetir,
4 y cuando ella se presentó ante el rey, hizo una reverencia, se inclinó hasta tocar el suelo, y dijo:
«Su Majestad, ¡vengo a pedir protección!»
5 El rey preguntó:
«¿Qué te pasa?»
Y ella respondió:
«Mi marido ha muerto, y me he quedado viuda.
6 Yo tuve dos hijos, que se pelearon en el campo. Como no había nadie que los separara, uno de ellos hirió de muerte al otro, y lo mató.
7 Ahora, toda la familia se ha puesto en mi contra y me insiste: “Tienes que entregar a ese asesino, pues tiene que pagar con su vida la muerte de su hermano.” Si les hago caso, matarán a mi único heredero y, con eso, habrán apagado la última chispa que me queda, y la memoria de mi marido se perderá por no dejar ningún descendiente.»
8 El rey le dijo a la mujer:
«Regresa a tu casa, que yo voy a dar instrucciones acerca de ti.»
9 Pero la mujer le respondió:
«Rey y señor mío: Si la familia de mi padre y yo hemos hecho mal, que la culpa recaiga sobre nosotros; pero que no se culpe de esto a Su Majestad ni a su reino.»
10 Y David le dijo:
«Si alguien te culpa de algo, hazlo que comparezca ante mí, y no volverá a molestarte.»
11 Pero la mujer añadió:
«Ruego a Su Majestad consultar al Señor su Dios, para que quien quiere tomar venganza no empeore las cosas matando a mi hijo.»
Y el rey respondió:
«Juro por el Señor que tu hijo no va a perder un solo pelo de su cabeza.»
12 Ella volvió a decir:
«Ruego a Su Majestad permitir a esta su humilde sierva decir una sola palabra más.»
Y el rey le dijo:
«Te escucho.»
13 Entonces ella dijo:
«¿Por qué Su Majestad se propone perjudicar al pueblo de Dios? Con lo que Su Majestad ha dicho, Su Majestad misma se condena, pues no permite volver a su hijo desterrado.
14 Todos tenemos que morir. Somos como el agua cuando se derrama en el suelo, que ya no se puede recoger. Pero Dios, lejos de quitarnos la vida, pone los medios para que nos volvamos a él, si nos hemos alejado.
15 Yo he venido a hablar con Su Majestad porque tengo miedo del pueblo. Por eso me dije: “Voy a hablar con el rey. Tal vez se digne escucharme.
16 Si me hace caso, me librará de los que quieren destruirnos a mi hijo y a mí, y quitarnos lo que Dios mismo nos ha dado.”
17 Y esta sierva de Su Majestad ahora espera una respuesta consoladora, pues Su Majestad es como un ángel de Dios, y puede discernir entre lo bueno y lo malo. ¡Que nuestro Señor y Dios sea siempre con Su Majestad!»
18 Entonces David le dijo a la mujer:
«Voy a preguntarte algo, pero quiero que me digas toda la verdad.»
Ella contestó:
«Diga Su Majestad.»
19 Y el rey le dijo:
«¿No es verdad que detrás de todo esto anda la mano de Joab?»
Y ella respondió:
«Puedo jurar a Su Majestad, a quien de ningún modo se puede engañar, que fue su siervo Joab quien me habló y me ordenó decir cada palabra que yo he dicho.
20 Pero lo hizo con la intención de que las cosas cambien. Sin embargo, Su Majestad posee la sabiduría de un ángel de Dios, y sabe todo lo que pasa en su país.»
21 Entonces el rey le dijo a Joab:
«Fíjate bien en esto que he decidido hacer: Ve y haz volver al joven Absalón.»
22 Joab inclinó su rostro ante el rey con reverencia, hasta tocar el suelo, y bendijo al rey diciendo:
«Hoy he comprobado que Su Majestad es muy bondadoso con este siervo suyo, pues ha atendido a lo que su siervo sugirió.»
23 Y Joab se levantó enseguida y se fue a Gesur para traer a Absalón de regreso a Jerusalén,
24 aunque el rey ordenó:
«Que se vaya a su casa y no se presente ante mí.»
Y Absalón se fue a su casa sin presentarse ante el rey.
25 No había en todo Israel nadie tan bien parecido como Absalón. Su hermosura era perfecta de pies a cabeza.
26 Cada año, cuando se mandaba cortar el cabello (pues era tan abundante que le molestaba), el cabello cortado llegaba a pesar más de dos kilos, según el peso oficial.
27 Absalón tuvo tres hijos varones y una hija muy hermosa, llamada Tamar.
28 Durante los dos años que estuvo en Jerusalén, no se le permitió ver al rey;
29 pero como Absalón quería verlo, le envió mensajes a Joab para que intercediera por él, pero Joab se negó a verlo hasta en dos ocasiones.
30 Entonces Absalón ordenó a sus sirvientes:
«Como saben, el campo de Joab está junto al mío, y en él ha sembrado cebada. ¡Vayan y préndanle fuego!»
Sus sirvientes le prendieron fuego al campo de Joab,
31 y cuando Joab lo supo, fue a la casa de Absalón y le reclamó:
«¿Por qué mandaste a tus sirvientes a que le prendieran fuego a mi campo?»
32 Y Absalón le respondió:
«Te he mandado a llamar, para que vayas a ver al rey y le preguntes para qué me hizo venir de Gesur. ¡Sería mejor que me hubiera quedado allá! Yo quiero ver al rey. Y si he cometido algún pecado, ¡que me mate!»
33 Joab se presentó ante el rey y le comunicó el sentir de Absalón; entonces el rey mando llamar a Absalón, y cuando este se presentó ante el rey, se inclinó hasta tocar el suelo. Por su parte, el rey besó a Absalón.
Повернення Авесалома до Єрусалиму
1 Йоав, син Церуї, зауважив, що серце царя не байдуже до Авесалома.
2 Тому Йоав послав до міста Текої, аби привели звідти мудру жінку і сказав до неї: Вдавай, що перебуваєш у жалобі, – одягнися в одежу скорботи, не намащуйся єлеєм та прикинься жінкою, яка вже давно перебуває у жалобі за померлим;
3 тоді підеш до царя і говоритимеш з ним. Далі Йоав підмовив її, які слова вона має сказати цареві.
4 Отже, увійшовши, жінка з Текої, перш ніж звернутись до царя, впала долілиць, поклонилася і заволала: Допоможи мені, царю!
5 Цар запитав її: Що трапилось? Вона ж відповіла: Ой, – я жінка вдовиця; мій чоловік помер.
6 У твоєї слугині було два сина, – вони побились між собою на полі, де не було нікого, хто би їх розборонив, – тому один так вдарив іншого, що вбив його.
7 Тепер уся родина повстала проти твоєї слугині, й домагається: Видай братовбивцю, і ми його стратимо за смерть його брата, якого він убив! Хоч він єдиний спадкоємець, усе одно має вмерти! Так вони хочуть загасити ту останню іскорку, яка в мене ще жевріє, аби не залишилось після мого чоловіка ні імені, ні нащадків на цій землі!
8 Тоді цар сказав жінці: Повертайся до свого дому, а я дам розпорядження щодо твоєї справи.
9 Однак жінка з Текої відповіла цареві: Володарю мій, царю, нехай на мене ляже та провина, та на рід мого батька, а цар та його престол хай будуть невинні!
10 І цар сказав: Того, хто говорив би щось проти тебе, приведи його до мене, і він більше не торкнеться тебе!
11 Вона ж наполягала: Нехай цар згадає про Господа, Бога свого, щоб месники за кров не множили насильства, і щоб не погубили мого сина! Тоді цар сказав: Як живий Господь, жодна волосинка з голови твого сина не впаде на землю!
12 Після цього жінка сказала: Дозволь твоїй слугині сказати ще одне слово до мого володаря, царя. А він відповів: Говори!
13 І жінка сказала: Для чого зараз мислиш усупереч Божого народу ? Адже, прийнявши зараз таке рішення, ти певною мірою сам є винуватцем, оскільки досі цар не повернув власного вигнанця.
14 Адже, безперечно, ми всі помремо, оскільки ми, як та вода, що розлита на землю, і якої вже неможливо зібрати. Разом з тим Бог не відбирає життя, але обмірковує спосіб, як би приречений вигнанець перестав бути вигнанцем.
15 А те, що я тепер прийшла розповісти про цю справу моєму володарю цареві, так це тому, що люди наганяють на мене страх. От і подумала твоя слугиня: Порозмовляю з царем, – може цар якимось чином виконає прохання своєї слугині.
16 Адже цар вислухає, і врятує свою слугиню з рук людини, яка хотіла би знищити мене разом з моїм сином з Божої спадщини.
17 Твоя слугиня вирішила: Нехай же слово мого володаря царя заспокоїть мене, оскільки мій володар цар, наче Божий ангел, аби вислухати й визначити , що добре, а що зле, а Господь, твій Бог, нехай буде з тобою.
18 Відповідаючи, цар промовив до тієї жінки: Не приховай від мене того, про що я тебе запитаю. А жінка відповіла: Нехай мій володар, цар, питає.
19 І цар запитав: Чи за всією цією справою часом не стоїть рука Йоава? Відповідаючи, жінка промовила: Так певно, як ти живий, мій володарю, царю, ніхто не зможе відхилитись ні вправо, ні вліво в усьому, що сказав мій володар, цар, – як правда й те , що твій слуга Йоав наказав мені це зробити; він же підмовив твою слугиню, які слова я маю сказати.
20 Твій слуга Йоав це вчинив, аби до цієї справи підійти з іншого боку. Що ж до мого володаря, то він мудрий, як Божий ангел, і знає про все, що діється на землі!
21 Після цього цар сказав Йоаву: Гаразд, я зроблю, як ти пропонуєш! Тож іди, і поверни того юнака, Авесалома!
22 Упавши долілиць, Йоав поклонився і поблагословив (подякував ) царя, після чого Йоав сказав: Тепер твій слуга зрозумів, що здобув довір’я (ласку ) у тебе, мій володарю царю, адже цар виконав прохання свого слуги.
23 Отже, Йоав вирушив до Гессуру й спровадив звідти Авесалома в Єрусалим.
24 Цар наказав: Нехай повертається до свого дому, але мені на очі не показується! Тож, повернувшись до свого дому, Авесалом з царем не зустрічався.
25 Проте в усьому Ізраїлі не було вродливішого й більш вихваленого чоловіка, ніж Авесалом, – від голови й до п’ят не було в ньому жодної фізичної вади.
26 А коли він стриг волосся на своїй голові, – а зазвичай він стригся щороку, оскільки волосся у нього було дуже важке, і він був змушений стригтись, – то волосся його голови важило двісті шеклів , за усталеною царем вагою.
27 Авесалому народилося три сини й одна дочка на ім’я Тамара. Вона також була дуже вродливою жінкою.
28 Протягом двох років Авесалом мешкав у Єрусалимі, але з царем так і не бачився.
Давид прощає Авесалома
29 Якось Авесалом послав, аби покликали Йоава, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Тоді послав до нього другий раз, але він знову відмовився прийти.
30 Тож він сказав своїм слугам: Дивіться, ось ділянка поля Йоава межує з моїм полем, і там у нього поспіває ячмінь, – підіть і підпаліть його! Слуги Авесалома підпалили ту ділянку, й вона згоріла.
31 Після цього Йоав прийшов до дому Авесалома і запитав його: Навіщо твої слуги спалили моє поле?
32 Авесалом же пояснив Йоаву, що він посилав за ним з проханням: Прийди до мене, адже я хочу послати тебе до царя, аби запитати, для чого я повернувся з Гессуру? Краще було би мені залишатись там. Я, справді, хочу побачитись з царем! Якщо я і досі залишаюсь винуватим, то нехай він стратить мене!
33 Йоав пішов до царя і все йому переказав. Після цього цар покликав Авесалома, і той прийшов до царя та поклонився йому, впавши долілиць перед царем. Цар же поцілував Авесалома.