1 Entonces Jonatán, el hijo de Saúl, le dijo al criado que le llevaba las armas:
«Ven, vamos a pasar al otro lado, a la guarnición de los filisteos.»
Pero de esto nada le dijo a su padre,
2 que se encontraba bajo un granado en Migrón, en el extremo de Gabaa, acompañado de unos seiscientos hombres.
3 El efod lo llevaba Ajías hijo de Ajitob, que era hermano de Icabod hijo de Finés, el hijo de Elí, sacerdote del Señor en Silo. Nadie en el pueblo sabía que Jonatán se había ido.
4 Jonatán procuraba llegar a la guarnición de los filisteos pasando entre los desfiladeros, pero en ambos lados había dos peñascos agudos, conocidos como Boses y Sene;
5 uno de ellos estaba situado al norte, hacia Micmas, y el otro al sur, hacia Gabaa.
6 Entonces Jonatán le dijo a su escudero:
«Ven, vamos a pasar a la guarnición de estos incircuncisos, y espero que el Señor nos ayude. Para él no es difícil vencer al enemigo con muchos hombres o con pocos.»
7 Su escudero le respondió:
«Haz todo lo que tienes pensado hacer. Adelante, que estoy contigo y te apoyo en todo.»
8 Y Jonatán le dijo:
«Acerquémonos, para que nos vean esos hombres.
9 Si al vernos nos dicen que los esperemos aquí, entonces nos quedaremos y no subiremos.
10 Pero si nos dicen que vayamos a donde ellos están, vayamos; esa será la señal de que el Señor los ha entregado en nuestras manos.»
11 Salieron entonces de su escondite, para que los vieran los filisteos que estaban en la guarnición; y estos, al verlos, dijeron:
«Miren, ¡los hebreos ya están saliendo de las cuevas donde estaban escondidos!»
12 Y desde la guarnición les gritaron:
«Vengan acá, con nosotros. Queremos decirles una cosa.»
Entonces Jonatán le dijo a su escudero:
«Ven, sígueme, que el Señor los ha puesto en manos de Israel.»
13 Y subió Jonatán, trepando con manos y pies, y seguido por su escudero, y empezó a luchar contra los filisteos; a los que caían delante de él, su escudero los remataba.
14 En esa primera lucha mataron como a veinte hombres, en un espacio reducido.
15 Entonces el pánico se apoderó de todo el campamento, en el campo y en toda la guarnición; y cuando lo supieron los espías, también se llenaron de miedo; y el pánico aumentó porque hubo un temblor de tierra.
16 Desde Gabaa de Benjamín los centinelas de Saúl vieron cómo la multitud de filisteos corría desconcertada de un lado para otro, en completo desorden.
17 Entonces Saúl dijo a los que estaban con él:
«Pasen revista. Veamos quién de los nuestros se fue.»
Al pasar revista, se dieron cuenta de que faltaban Jonatán y su escudero.
18 Entonces Saúl le dijo a Ajías:
«Trae el arca de Dios.»
En ese entonces el arca de Dios estaba con el pueblo de Israel.
19 Y mientras Saúl hablaba con el sacerdote, el desorden que había en el campamento de los filisteos iba en aumento. Entonces Saúl le dijo al sacerdote:
«Espera, no la traigas.»
20 Y Saúl reunió al pueblo que estaba con él, y fueron al campo de batalla, y allí vieron que los filisteos estaban tan confundidos que unos a otros se atacaban con sus espadas.
21 Además, los hebreos que desde hacía mucho tiempo habían vivido entre los filisteos, y que luchaban en su ejército, se pusieron a favor de los israelitas y se pasaron al bando de Saúl y Jonatán.
22 Lo mismo pasó con todos los israelitas que estaban escondidos en los montes de Efraín: cuando supieron que los filisteos huían, también bajaron a perseguirlos.
23 La batalla llegó hasta Bet Avén, y así salvó el Señor al pueblo de Israel.
24 Ese día los israelitas se vieron en aprietos, pues tenían mucha hambre porque Saúl había hecho jurar al pueblo que no comerían en todo el día, hasta que se hubieran vengado de sus enemigos. Cualquiera que desobedeciera quedaría bajo maldición.
25 En cierto momento, el ejército israelita llegó a un bosque en el que había tanta miel que parecía brotar del suelo.
26 Al entrar en él, vieron cómo la miel escurría de los árboles; pero nadie extendió la mano para probar la miel, por temor a la maldición.
27 Sin embargo, como Jonatán no había oído a su padre poner bajo juramento al pueblo, alargó la punta de una vara que traía en la mano, la remojó en un panal de miel, y se la llevó a la boca, con lo que recobró el ánimo.
28 Pero uno de los soldados le dijo:
«Tu padre nos hizo jurar solemnemente, cuando dijo: “Maldito sea todo el que hoy tome alimento.” Por eso el pueblo desfallece de hambre.»
29 Pero Jonatán le respondió:
«Mi padre ha causado un gran daño al pueblo. ¡Mírenme! Solo probé un poco de miel, ¡y ya me reanimé!
30 ¿Qué habría pasado si el pueblo hubiera tenido libertad de comer del botín arrebatado al enemigo? ¡El estrago entre los filisteos hubiera sido mayor!»
31 Ese día los filisteos fueron heridos de muerte desde Micmas hasta Ayalón, pero el pueblo estaba muy cansado,
32 así que se lanzó sobre el botín, y tomaron ovejas, vacas y becerros, y los degollaron, y los comieron con sangre y todo.
33 Pero alguien dio aviso a Saúl, y le dijo:
«El pueblo ha ofendido al Señor, porque está comiendo la carne con sangre y todo.»
Entonces Saúl les dijo:
«¡Todos ustedes son unos pecadores! Rueden esa piedra grande, y pónganla aquí.»
34 Luego les dijo:
«Sepárense y mézclense entre el pueblo, y díganles que cada uno me traiga sus vacas o sus ovejas, para que las degüellen y puedan comer carne sin sangre, y así no ofendan al Señor.»
Esa misma noche todos los israelitas llevaron personalmente sus vacas, y las degollaron allí.
35 Saúl, por su parte, construyó allí su primer altar al Señor,
36 y dijo:
«Esta misma noche, y hasta el amanecer, vamos a atacar a los filisteos. Les quitaremos todo lo que tienen, y no dejaremos con vida a ninguno de ellos.»
Sus hombres le dijeron:
«Haz todo lo que te parezca mejor.»
El sacerdote les dijo:
«Antes consultemos a Dios.»
37 Entonces Saúl consultó al Señor:
«¿Debo perseguir a los filisteos? ¿Le darás la victoria a tu pueblo Israel?»
El Señor no le dijo nada ese día,
38 así que Saúl llamó a los jefes del pueblo y les preguntó:
«Díganme quién ha pecado hoy, y cuál ha sido su maldad;
39 porque juro por el Señor, el salvador de su pueblo Israel, que el culpable morirá, aun si el culpable es mi hijo Jonatán.»
Y como todo su ejército permaneció callado,
40 Saúl ordenó:
«Ustedes quédense de un lado, y mi hijo Jonatán y yo nos pondremos del otro lado.»
Y ellos respondieron:
«Haz lo que te parezca mejor.»
41 Entonces Saúl le dijo al Señor:
«Concédenos un sorteo perfecto.»
Como la suerte cayó sobre Jonatán y Saúl, y el pueblo quedó libre,
42 Saúl dijo:
«Ahora echen la suerte entre mi hijo Jonatán y yo.»
Como la suerte cayó sobre Jonatán,
43 Saúl le preguntó:
«Confiésame qué es lo que has hecho.»
Y Jonatán le dijo:
«Es verdad que comí un poco de miel, la cual tomé con la punta de la vara que traía en la mano. ¿Y por eso tengo que morir?»
44 Y Saúl respondió:
«Que Dios me añada mayor castigo, si no cumplo mi promesa. Hijo mío, ¡tienes que morir!»
45 Entonces el pueblo le dijo a Saúl:
«¿Tiene que morir tu hijo Jonatán, cuando ha sido él quien salvó al pueblo de Israel? ¡De ninguna manera! Juramos por el Señor que ni uno solo de sus cabellos caerá a tierra. Lo que él hizo hoy, lo hizo de acuerdo al plan de Dios.»
De esta manera el pueblo de Israel impidió la muerte de Jonatán.
46 Y como Saúl dejó de perseguir a los filisteos, estos se fueron a sus tierras.
47 Después de tomar posesión del reino de Israel, Saúl luchó contra todos los enemigos que lo rodeaban: luchó contra los moabitas, los amonitas, los edomitas, los reyes de Soba y los filisteos; y por dondequiera que iba, salía victorioso.
48 Con el ejército que reunió, derrotó a los amalecitas y libró a Israel de quienes lo saqueaban.
49 Saúl tuvo cinco hijos: Los varones fueron Jonatán, Isví y Malquisúa. Las mujeres fueron Merab, la mayor, y Mical, la menor.
50 La mujer de Saúl se llamaba Ajinoán, y era hija de Ajimaz. El general de su ejército era su primo Abner hijo de Ner.
51 Su padre, Cis, era hermano de Ner, el padre de Abner; y los dos eran hijos de Abiel.
52 Mientras Saúl fue rey, la guerra contra los filisteos fue encarnizada. Por eso todos los hombres valientes y aptos para la guerra pasaban a formar parte de su ejército.
Відважний вчинок Йонатана
1 Якогось дня Йонатан, син Саула, не поставивши до відома свого батька, сказав слузі, своєму зброєносцю: Ходімо, переправимось по той бік ущелини до загону филистимців.
2 Саул у той час, разом зі своїм військовим загоном кількістю близько шестисот чоловік, знаходився на околиці Гіви, й сидів під гранатовим деревом, що в Міґроні.
3 Разом з ним знаходився і Ахія, – Господній священик у Шіло, який тоді носив ефод. Він був сином Ахітува, брата Іхавода, Пінхасового сина, та внуком Ілія. Ніхто з військових людей також не знав, що Йонатан пішов.
4 Усередині ущелини, по якій Йонатан намагався пробратися до загону филистимців, з обох боків були стрімчасті скелі-бескиди, – з одного боку стрімчак називався Боцец, а з другого – Сенне.
5 Одна стрімчаста скеля з північної сторони була навпроти Міхмаса, а друга – з південної сторони, навпроти Гіви.
6 Тоді сказав Йонатан до свого слуги-зброєносця: Давай підберемось до передового загону тих необрізаних. Може Господь щось зробить для нас! Адже Господу не важко визволяти через багатьох чи лише через кількох осіб!
7 А зброєносець відповів йому: Роби все, що вважаєш за потрібне. Вирушай, а я за твоїм бажанням піду з тобою!
8 Тоді Йонатан сказав: Гаразд, ми підемо до тих мужів і покажемось їм!
9 Якщо вони заволають до нас так: Стійте, поки ми не підійдемо до вас! – то будемо стояти на місці, й не підемо до них.
10 Але коли скажуть: Йдіть до нас! – то підемо. Це буде для нас ознакою, що Господь віддає їх у наші руки.
11 Коли ж вони обидва показалися передовому загону филистимців, то филистимці почали говорити: Дивіться, євреї вилазять зі своїх нір, в яких вони ховалися!
12 Тоді мужі цього передового загону заволали до Йонатана і до його зброєносця, гукаючи: Підіймайтесь до нас, і ми вам щось скажемо! Тож Йонатан наказав своєму зброєносцю: Тепер йди за мною, адже Господь віддав їх у руки Ізраїлю!
13 Отже, Йонатан почав видиратись на гору, чіпляючись за скелю своїми руками та своїми ногами , а за ним його зброєносець. Вони миттєво напали на ворогів, які падали перед Йонатаном, а зброєносець слідом за ним їх добивав.
14 У тому першому бою, який провадив Йонатан і його зброєносець, загинуло близько двадцяти ворогів, які полягли на полі розміром близько півділянки поля, яку можна зорати за день парою волів .
15 Це викликало жах серед людей у таборі филистимців, а також у полі й серед загону грабіжників. До того ж затряслась земля, що спричинило ще більшу розгубленість і збентеження від Бога.
16 Вартові Саула в Гіві Веніяміновій зауважили, що в таборі ворогів розпочалась метушня й люди розбігаються в усі боки.
17 Тоді Саул сказав військовим, що були з ним: Зробіть перегляд війська і дізнайтесь, хто з наших відлучився! Перевіркою було виявлено, що немає Йонатана і його зброєносця.
18 Саул сказав Ахії: Принеси Божий Ковчег ! Адже тоді Божий Ковчег вже був з Ізраїльтянами.
19 Але сталося так, що поки Саул розмовляв зі священиком, сум’яття в таборі филистимців значно посилилось. Тоді Саул сказав священику: Нічого не роби!
20 А Саул і все військо, що з ним, видали бойовий клич й вирушили, а досягнувши поля бою, побачили , що меч кожного воїна був направлений проти свого побратима, – настільки велике було серед них замішання!
21 Навіть ті євреї, які до того були на боці филистимців, і перебували серед їхнього табору, залишили їх, аби об’єднатись з Ізраїльтянами, які воювали разом із Саулом та Йонатаном.
22 Коли ж ті Ізраїльські чоловіки, котрі переховувались на Єфремовому нагір’ї, почули, що филистимці втікають, то вони також вступили в бій, переслідуючи їх.
23 Того дня Господь подарував Ізраїлю перемогу, а битва простяглася аж поза Бет-Авен.
Закляття Саула
24 У той день Ізраїльські воїни були вкрай виснажені й знесилені. Адже Саул наклав на військовий народ закляття, присягнувшись: Проклятий буде той чоловік, хто споживатиме їжу до вечора, поки я не помщуся своїм ворогам! Тому ніхто з людей не доторкався до їжі.
25 Але, проходячи крізь лісові хащі, воїни на поляні натрапили на мед,
26 а увійшовши в ліс, люди знову побачили, як сочився мед, проте ніхто не посмів взяти і піднести руку до своїх уст, оскільки всі боялись закляття.
27 Йонатан не чув про батькове закляття народу, тому простягнув палицю, яка була в його руці, й умочив її кінець у медовий стільник і підніс до рота. В ту мить його очі заблистіли.
28 Тоді хтось з людей, відізвавшись сказав: Твій батько наклав на людей закляття, сказавши: Проклятий буде той, хто споживатиме сьогодні їжу! Тому й народ знесилився.
29 А Йонатан відповів: Мій батько надаремно завдав страждань цій країні! Подивіться, як посвітлішали мої очі, коли я скуштував трохи цього меду!
30 І якби військовий народ сьогодні добре попоїв зі здобичі, взятої в своїх ворогів, тонаскільки більшою була би поразка филистимців!
31 І все ж того дня вони били филистимців від Міхмаса й до Аялона, так що народ зовсім виснажився.
32 Ввечері воїни накинулись на здобич, – люди хапали овець, корів і телят, різали їх просто на землі, та їли з кров’ю .
33 Коли повідомили про це Саула, мовляв: Народ грішить проти Господа, оскільки їсть з кров’ю, – то Саул вигукнув: Ви порушники закону! Прикотіть до мене негайно великий камінь!
34 Після цього Саул сказав: Розійдіться поміж людьми і скажіть їм, аби кожен приводив до мене свого вола, як і кожен свою вівцю, – нехай ріжуть тут і їдять. Не грішіть проти Господа, споживаючи м’ясо з кров’ю! Тож усі люди ще тієї ночі приводили своїх волів й своїми руками там їх різали.
35 Саул спорудив жертовник для Господа. Це був перший жертовник, який Саул збудував для Господа.
36 Після цього Саул сказав: Давайте ще цієї ночі наздоженемо филистимців й пограбуємо їх, та так, щоб до ранку жодного з них не залишилось! А люди відповіли: Роби, що вважаєш за потрібне! Але священик сказав: Спочатку запитаємо у Бога!
37 Тож Саул запитав Бога: Якщо я переслідуватиму филистимців, чи віддаси їх у руки Ізраїлю? Але Господь того дня йому не відповів.
38 Тому Саул наказав: Покличте до мене всіх провідників народу, й дізнайтесь, у чому суть сьогоднішнього гріха.
39 Адже як живий Господь, Котрий спасає Ізраїль, що навіть якщо згрішив мій син Йонатан, то й він неодмінно помре! Але не виявилось нікого з усього народу, хто би відповів.
40 Тоді він звернувся до всього Ізраїлю: Ви стійте з одного боку, а я з моїм сином Йонатаном станемо з іншого боку. А народ відповів Саулові: Чини те, що вважаєш за потрібне!
41 І Саул сказав: Господи, Боже Ізраїлю: Покажи через Урім і Туммім! І жереб вказав на Йонатана та Саула, а народ виявився невинуватим.
42 Після цього Саул сказав: Кидайте жереб між мною та між моїм сином Йонатаном. І жереб вказав на Йонатана.
43 Тож Саул спитав Йонатана: Скажи мені, що ти зробив! І Йонатан йому признався, сказавши: Я дійсно скуштував трошки меду, що був на кінці моєї палиці, яку мав у руці. Тому готовий померти!
44 А Саул сказав: Нехай Бог учинить зі мною те чи інше, і ще додасть, але, безперечно, ти, Йонатане, маєш померти!
45 Проте військовий люд сказав Саулові: Хіба можна стратити того, хто учинив для Ізраїлю таке велике визволення? У жодному разі це не станеться! Як живий Господь, навіть волосинка з його голови не впаде на землю… адже сьогодні він діяв за Божою волею! Так народ врятував Йонатана від смерті.
46 Саул же припинив переслідування филистимців, так що филистимці повернулись у свої місцевості.
Війни Саула
47 Зміцнивши царську владу над Ізраїлем, Саул провадив війни з усіма своїми довколишніми ворогами: з моавійцями та з нащадками Аммона; з Едомом, з царями Цови і з филистимцями, – всюди, куди би Саул направлявся, він виходив переможцем.
48 Створивши потужне військо, він знищив амалекітянців, і визволив Ізраїль від тих, котрі постійно його грабували.
Саулова родина
49 Були в Саула сини: Йонатан, Їшві та Малхішуя, а двох його дочок звали: старшу – Мерав, а молодшу – Мелхола.
50 Дружину Саула звали Ахіноам, дочка Ахімааса. Начальником його війська був Авнер, син Нера, Саулового дядька.
51 Батько Саула Кіш, і Нер, батько Авнера, були синами Авіїла.
52 Протягом усього життя Саула не припинялась запекла війна із филистимцями. Тому, де б Саул не зауважив якогось хороброго і сильного мужа, він запрошував його до себе на службу.