Суддя Їфтах
1 Їфтах з Гілеаду був могутнім воїном. Він був сином жінки-розпусниці, хоч його батьком був ізраїльтянин Гілеад.
2 Але й законна дружина Гілеада народила йому синів. І коли сини Гілеада від його дружини повиростали, то прогнали Їфтаха з такими словами: Ти не матимеш долі в спадщині нашого батька, тому що ти народжений від іншої жінки!
3 Тому Їфтах утік від своїх братів, і поселився в краю Тов. Навколо Їфтаха збирались усякі негідники й звершували злочинні наскоки.
4 Так сталося, що за якийсь час аммонійські племена почали воювати з Ізраїлем.
5 Коли ж аммонійці стали нападати на Ізраїль, то гілеадські старійшини пішли в край Тов, аби запросити Їфтаха,
6 Вони сказали Їфтахові: Повернись, стань нашим вождем, і будемо разом воювати з аммонійськими племенами!
7 Але Їфтах відповів гілеадським старійшинам: Хіба то не ви мене зненавиділи, прогнавши мене з батьківського дому? Чому ж ви прийшли до мене тепер, коли ви зазнали утисків?
8 А гілеадські старійшини відповіли Їфтахові: Тому тепер ми й звертаємось до тебе, аби ти пішов з нами, та воював з аммонійськими племенами як наш вождь на чолі всіх мешканців Гілеаду!
9 Однак Їфтах перепитав гілеадських старійшин: Якщо ви повертаєте мене, щоб воювати з аммонійцями, і Господь видасть їх мені, то чи й після того я залишатимусь вашим вождем?
10 Господь нехай буде Свідком між нами, – запевнили гілеадські старійшини Їфтаха, – якщо ми не зробимо так, як ти кажеш!
11 Тож Їфтах пішов зі старійшинами Гілеаду, й народ настановив його над собою главою та вождем. Їфтах повторив усі свої слова перед Господом у Міцпі.
12 Після цього Їфтах направив до царя аммонійських племен послів зі словами: Що ти маєш проти мене, вдершись у мій край, аби воювати проти мене?
13 А цар аммонійських племен відповів послам Їфтаха: Тому що Ізраїль по дорозі з Єгипту захопив мої землі від Арнону й до Яббоку, – аж до самого Йордану. Тож поверни мені ті землі добровільно.
14 Але Їфтах знову відправив послів до аммонійського царя
15 з такими словами: Так говорить Їфтах: Не захоплював Ізраїль ні моавської землі, ні краю аммонійців!
16 Адже після свого виходу з Єгипту Ізраїль мандрував пустелею аж до Червоного моря і дійшов до Кадеша.
17 Звідти Ізраїль направив послів до едомського царя з проханням: Дозволь мені пройти через твою землю! Але цар Едому не хотів і слухати цього. Тоді він послав до моавського царя, але і той не погодився. Тому Ізраїль затримався в Кадеші.
18 Потім, мандруючи пустелею, він (Ізраїль ) обійшов едомський край та землю Моава, зі східного боку наблизившись до моавської землі, й отаборився з другого боку Арнону, не порушуючи при цьому кордонів Моаву, оскільки Арнон і був моавським кордоном.
19 Звідти Ізраїль відправив послів до аморейського царя Сіхона, що царював у Хешбоні, передати йому прохання Ізраїлю: Дозволь нам пройти через твою землю в наш край.
20 Але Сіхон не повірив Ізраїлю, що той хоче лише пройти його околицею. Тож Сіхон зібрав усе своє військо й, отаборившись в Ягці, почав воювати з Ізраїлем.
21 І Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сіхона й усе його військо в руки Ізраїлю, який їх розгромив. Тож Ізраїль оволодів усім краєм аморейців, котрі мешкали на тій землі.
22 Вони зайняли всю аморейську землю від Арнону і до Яббоку, від пустелі й аж до Йордану.
23 Невже тепер, коли Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморейців заради Свого народу Ізраїлю, ти зможеш знову оволодіти нею?
24 Хіба ти не володієш тим, що дав тобі у володіння твій бог Кемош? Тому все, що віддав нам Господь, наш Бог, – усім тим будемо володіти ми!
25 Хіба ти чимось кращий від моавського царя Валака, Ціппорового сина? Хіба він з’ясовував стосунки з Ізраїлем, або пробував його завоювати?
26 Отже, коли протягом трьохсот років проживав Ізраїль у Хешбоні та в належних до нього околицях, в Ароері та в належних до нього околицях, – тобто в усіх містах, що з обох боків Арнону, – чому ви протягом усього того часу не відбирали землі?
27 Я нічим проти тебе не провинився, тоді як ти здійснюєш проти мене злочин, оголошуючи мені війну. Нехай буде суддею Господь, Який сьогодні розсудить між Ізраїльтянами та аммонійськими племенами!
28 Однак аммонійський цар не прислухався до слів Їфтаха, з якими той звертався до нього.
Обітниця Їфтаха
29 Тоді на Їфтаха зійшов Господній Дух, – він перейшов Гілеад і володіння Манассії, прибув до гілеадської Міцпи, а вже від гілеадської Міцпи вирушив на аммонійців.
30 У той час Їфтах дав перед Господом обітницю в таких словах: Якщо Ти, Господи, дійсно, віддаси аммонійців у мої руки,
31 то коли я повертатимусь після перемоги над аммонійськими племенами, хто лише вийде з дверей мого дому мені назустріч, належатиме Господу, і я принесу його у всепалення.
32 Тож Їфтах виступив проти аммонійців, аби воювати з ними; Господь же віддав їх у його руки.
33 Він наніс їм дуже велику поразку, – від Ароера в напрямку до Мінніту, – захопивши двадцять міст, аж до самого Авель-Кераміму. Таким чином Ізраїльтяни підкорили собі аммонійські племена.
Донька Їфтаха
34 І коли Їфтах наблизився до свого дому в Міцпі, назустріч йому з бубнами й танцями вийшла його дочка. Вона ж у нього була одиначкою, – окрім неї, в нього не було ні сина, ні дочки.
35 Сталося непередбачене , – і тому коли він її побачив, то роздер свій одяг і закричав: Ой горе, донечко моя, ти нанесла мені непоправного удару, зробивши мене найнещаснішим, адже я дав Господу обітницю, і мушу її дотриматись!
36 А вона сказала йому: Таточку мій, раз ти дав таку обітницю Господу, то чини зі мною так, як ти сказав, адже Господь через тебе відплатив твоїм ворогам аммонійцям!
37 При цьому вона попросила свого батька: Перш ніж твоя обітниця буде здійснена, відпусти мене на два місяці, аби я пішла, і, мандруючи по горах разом зі своїми подругами, могла оплакати своє дівоцтво.
38 І він відповів: Іди! Тож він відпустив її на два місяці. Вона пішла зі своїми подругами й оплакувала своє дівоцтво на горах.
39 Після закінчення двох місяців вона повернулась до свого батька, й він виконав відносно неї свою обітницю, так що вона так і не пізнала мужа . І ввійшло в Ізраїлі у звичай таке:
40 щороку ізраїльські дівчата з Гілеаду відправляються на чотири дні оплакувати дочку Їфтаха.
Powołanie Jeftego na wodza Izraela
1 Jefte, Gileadyta, był dzielnym żołnierzem, synem nierządnicy. Ojcem Jeftego był Gilead. 2 Żona Gileada także urodziła mu synów. Gdy synowie tej kobiety dorośli, wypędzili Jeftego, mówiąc mu: Nie będziesz miał dziedzictwa w domu naszego ojca, ponieważ jesteś synem innej kobiety. 3 Uciekł więc Jefte od swoich braci i zamieszkał w ziemi Tob. Potem zgromadziło się przy Jeftem wielu próżniaków, którzy z nim grasowali.
4 Po pewnym czasie Ammonici rozpoczęli walkę z Izraelitami. 5 A gdy Ammonici rozpoczęli wojnę z Izraelem, wyruszyli starsi Gileadu, aby sprowadzić Jeftego z ziemi Tob. 6 Powiedzieli do Jeftego: Przyjdź! Bądź naszym wodzem, bo chcemy walczyć z Ammonitami. 7 Ale Jefte odpowiedział starszym Gileadu: Czy to nie wyście mnie znienawidzili i wypędzili z domu mego ojca? Dlaczego więc przychodzicie do mnie teraz, gdy doświadczacie ucisku? 8 Na to starsi Gileadu oznajmili Jeftemu: Właśnie dlatego teraz zwracamy się do ciebie, abyś z nami poszedł i walczył z Ammonitami. Zostaniesz wodzem naszym i wszystkich mieszkańców Gileadu. 9 Wówczas Jefte odpowiedział starszym Gileadu: Jeżeli mnie namówicie, bym wrócił, aby walczyć z Ammonitami, a Pan mi ich wyda, to zostanę waszym wodzem. 10 Starsi Gileadu potwierdzili więc: Niech Pan będzie świadkiem między nami! Z pewnością zrobimy tak, jak powiedziałeś. 11 Poszedł zatem Jefte ze starszymi Gileadu, a lud ustanowił go swoim zwierzchnikiem i wodzem. Jefte zaś wobec Pana w Mispie powtórzył wszystkie swoje słowa.
Poselstwo Jeftego do króla Ammonitów
12 Jefte wyprawił posłów do króla Ammonitów z zapytaniem: Co zaszło między nami, że przyszedłeś do mnie, aby walczyć w mojej ziemi? 13 Król Ammonitów odpowiedział posłom Jeftego: Gdy Izrael wracał z Egiptu, zagarnął moją ziemię od Arnonu aż do Jabboku i Jordanu. Teraz zwróć mi ją dobrowolnie. 14 Wtedy Jefte powtórnie wyprawił posłów do króla Ammonitów 15 z wiadomością: Tak mówi Jefte: Izrael nie zagarnął ziemi Moabitów ani ziemi Ammonitów. 16 Po wyjściu z Egiptu bowiem Izrael, wędrował przez pustynię aż do Morza Sitowia i przyszedł do Kadesz. 17 Wyprawił wówczas Izrael posłów do króla Edomu z prośbą: Pozwól mi przejść przez twoją ziemię. Król Edomu jednak nie usłuchał. Posłał również do króla Moabu, ale i on się nie zgodził. Osiadł więc Izrael w Kadesz. 18 Następnie przeszedł przez pustynię, okrążył ziemię Edomu i ziemię Moabu i od wschodu doszedł do ziemi moabskiej. Izraelici rozłożyli się obozem po drugiej stronie Arnonu, ale nie przekroczyli granicy Moabu, ponieważ Arnon jest granicą Moabu. 19 Potem Izrael wyprawił posłów do Sichona, króla Amorytów, który panował w Cheszbonie, z prośbą: Pozwól mi, proszę, przejść przez twoją ziemię aż do miejsca mojego przeznaczenia. 20 Sichon jednak nie uwierzył Izraelowi, że chce tylko przejść przez jego ziemię. Zgromadził cały swój lud, rozbił obóz w Jahsa i walczył z Izraelem. 21 Ale Pan, Bóg Izraela, wydał Sichona i cały jego lud w ręce Izraela. Izrael pokonał ich i objął w posiadanie cały kraj Amorytów, którzy mieszkali w tej ziemi. 22 Tak więc objęli w posiadanie całe terytorium Amorytów od Arnonu aż do Jabboku i od pustyni aż do Jordanu. 23 A skoro Pan, Bóg Izraela, wypędził Amorytów sprzed oblicza swego ludu, Izraela, to w jaki sposób ty go wydziedziczysz? 24 Czy nie wziąłeś w posiadanie tego, co pozwolił ci posiąść Kemosz, twój bóg? My zaś wzięliśmy w posiadanie wszystko, co pozwolił nam posiąść Pan, nasz Bóg. 25 Czy jesteś może lepszy od Balaka, syna Sippora, króla Moabu? Czy spierał się on z Izraelem? Czy toczył z nim walkę? 26 A kiedy przez trzysta lat Izrael mieszkał w Cheszbonie i w należących do niego osadach, a także w Aroer i w należących do niego osadach oraz we wszystkich miastach leżących nad Arnonem, to dlaczego ich nie zajęliście? 27 Dlatego to nie ja zawiniłem wobec ciebie, lecz to ty postępujesz źle wobec mnie, walcząc ze mną. Niech Pan, Sędzia, rozsądzi dziś między Izraelitami i Ammonitami. 28 Ale król Ammonitów nie usłuchał słów, które Jefte do niego skierował.
Jefte składa ślub
29 Wówczas Duch Pana był nad Jeftem, który przeszedł Gilead, ziemie Manassesa, a następnie Mispę w Gileadzie. Z Mispy w Gileadzie wyruszył przeciwko Ammonitom. 30 Jefte złożył Panu takie ślubowanie: Jeżeli rzeczywiście wydasz Ammonitów w moje ręce, 31 to wówczas tego, kto wyjdzie mi na spotkanie z drzwi mojego domu, gdy wrócę w pokoju od Ammonitów, złożę Panu w ofierze całopalnej.
32 Przeprawił się więc Jefte do Ammonitów, aby z nimi walczyć, a Pan wydał ich w jego ręce. 33 Pobił ich od Aroer aż po okolice Minnit, dwadzieścia miast, i aż do Abel-Keramim. Była to bardzo dotkliwa klęska. W ten sposób Ammonici zostali upokorzeni wobec Izraelitów.
34 Gdy Jefte wrócił do Mispy, do swego domu, na spotkanie wyszła mu jego córka, tańcząc przy dźwiękach bębenków. Miał tylko ją jedną, a oprócz niej nie miał syna ani córki. 35 Kiedy więc ją zobaczył, rozdarł swoje ubranie i powiedział: Ach, moja córko! Sprawiasz mi straszny ból! I ty jesteś wśród tych, którzy mnie unieszczęśliwiają! Ślubowałem bowiem Panu i nie mogę tego cofnąć. 36 Na to mu odpowiedziała: Mój ojcze! Dałeś Panu słowo, postąp więc ze mną według twoich słów, skoro Pan pozwolił, abyś zemścił się na swoich wrogach, Ammonitach. 37 Następnie poprosiła ojca: Pozwól mi uczynić tylko jedno. Puść mnie na dwa miesiące, abym mogła chodzić po górach i opłakiwać razem z przyjaciółkami moje dziewictwo. 38 Odpowiedział: Idź! Odesłał ją na dwa miesiące, a ona poszła razem z przyjaciółkami i na górach opłakiwała swoje dziewictwo. 39 A po dwóch miesiącach powróciła do ojca. On zaś postąpił z nią tak, jak ślubował. Tak więc nie poznała mężczyzny. Dlatego stało się zwyczajem w Izraelu, 40 że każdego roku dziewczęta izraelskie chodzą przez cztery dni w roku, aby wspominać córkę Jeftego Gileadyty.