Skarga ubogich i bezinteresowność Nehemiasza
1 Wśród ludu i kobiet podniosła się głośna skarga na ich braci, Judejczyków.
2 Jedni mówili: Jesteśmy, wraz z naszymi synami i córkami, zbyt liczni; potrzebujemy zboża, aby utrzymać się przy życiu! 3 Drudzy mówili: Nasze pola, winnice i domy dajemy w zastaw, aby podczas głodu nabyć zboże! 4 Jeszcze inni mówili: Pożyczyliśmy srebro, aby spłacić podatek królewski, obciążający nasze pola i winnice! 5 A przecież ciało naszych braci jest takie samo jak nasze! Ich synowie są jak nasi synowie! Oto oddajemy w niewolę naszych synów i córki; zdarza się, że niektóre z naszych córek są zniewalane, a my jesteśmy bezsilni, bo nasze pola i winnice należą do innych!
6 Rozgniewałem się bardzo, słysząc ich skargę i takie słowa. 7 Rozważyłem to w sercu, a potem upomniałem przywódców i urzędników: Udzielacie własnym braciom lichwiarskiej pożyczki! Potem zwołałem przeciw nim wielkie zgromadzenie. 8 I przemówiłem do nich: My, w miarę swych możliwości, wykupiliśmy swoich braci, Judejczyków, sprzedanych narodom. Wy zaś sprzedajecie własnych braci i dopiero my ich wykupujemy! Zamilkli wtedy, bo nie znaleźli na to odpowiedzi.
9 A ja mówiłem: Nie jest dobre to, co robicie! Czyż nie powinniście postępować w bojaźni naszego Boga, aby uniknąć obelg ze strony narodów, naszych wrogów? 10 Ja sam, moi bracia i słudzy, pożyczamy im srebro i zboże. Darujmy więc ten dług! 11 Zwróćcie im jeszcze dzisiaj ich pola, winnice, gaje oliwne i domy oraz odsetki ściągane z nich w srebrze, zbożu, winie i oliwie! 12 Wtedy oni odpowiedzieli: Zwrócimy! Nie będziemy się od nich niczego domagać! Uczynimy tak, jak nakażesz! Wezwałem więc kapłanów i odebrałem od wierzycieli przysięgę, że postąpią zgodnie z tą obietnicą. 13 Wytrząsnąłem następnie swój płaszcz, mówiąc: W ten sposób niech Bóg wytrząśnie każdego człowieka, który nie dotrzyma tej obietnicy, z jego domu i z dobytku! W ten sposób niech zostanie on wytrząśnięty i ogołocony! A całe zgromadzenie odpowiedziało: Amen! I wielbili Pana. Lud dotrzymał tej obietnicy.
14 Ponadto, od chwili powołania mnie na namiestnika w ziemi Judy – od dwudziestego do trzydziestego drugiego roku panowania króla Artakserksesa, przez dwanaście lat – ani ja sam, ani moi bracia, nie korzystaliśmy z przysługującego namiestnikowi uposażenia. 15 Poprzedni namiestnicy, którzy byli przede mną, obciążali lud i pobierali od nich chleb i wino a ponadto czterdzieści sykli srebra. Podobnie też tyranizowali lud ich słudzy. Lecz ja, z bojaźni Bożej, tak nie postępowałem.
16 Przyłożyłem się również do pracy przy tym murze, ale pola nie zakupiliśmy. Wszyscy też moi słudzy gromadnie przystąpili do tej pracy. 17 Do mojego stołu przychodzą zarówno Judejczycy – stu pięćdziesięciu urzędników – jak i ci ludzie spośród narodów, którzy byli w naszym otoczeniu. 18 A oto, co przygotowywano codziennie: jednego wołu, sześć najlepszych owiec i ptactwo. To wszystko dla mnie przygotowywano. Ponadto co dziesięć dni wydawano wszelkie wino w obfitości. Mimo to nie żądałem uposażenia namiestnika, gdyż nad tym ludem i tak ciążyły obowiązki. 19 Pamiętaj o mnie, mój Boże, dla mego dobra, o tym wszystkim, co uczyniłem dla tego ludu!
За словами Неємії повернуто борги та майно тим, хто змушений був брати позики
1 В той час почалось нарікання народу, особливо серед жінок, на своїх братів, юдеїв.
2 Декотрі говорили: Багато з нас віддають своїх синів і своїх дочок у заставу, щоб нам дали зерно для харчування, аби вижити!
3 А інші скаржились: Нам доводиться віддавати під заставу наші поля, наші виноградники та наші доми, щоб отримати зерно для їжі під час голоду!
4 Ще інші говорили: Ми позичаємо гроші на оплату податку цареві, віддаючи під заставу свої поля, та свої виноградники!
5 Адже наші тіла такі самі, як і тіла наших братів, а наші діти такі ж, як і їхні діти, проте ми змушені віддавати наших синів і наших дочок у неволю, і деякі з наших дочок уже стали невільницями; ми не можемо нічого вдіяти, оскільки наші поля і наші виноградники належать іншим людям.
6 Почувши такі нарікання і скарги, я дуже обурився.
7 У своєму сердечному пориві я почав дорікати начальникам і всім заможним, говорячи їм: Позичаючи своєму братові під лихву, ви накладаєте важкий тягар … Тому я скликав проти них велике зібрання,
8 і сказав їм: Ми змушені були викупляти наших братів-юдеїв, проданих язичницьким народам, а ви продаєте своїх власних братів, – вони змушені продаватися вам! Вони ж мовчали, не знаючи що відповісти…
9 Тоді я продовжив: Не добра ця справа, яку ви чините! Невже ви не повинні були б краще жити в страху перед вашим Богом, аніж наражатись на ганьбу язичників, наших ворогів?!
10 Сталося так, що я, мої брати, й мої слуги також позичали людям гроші та зерно, тож давайте подаруємо їм цей борг!
11 Поверніть же їм негайно їхні поля, їхні виноградники, їхні оливкові сади і їхні доми! Подаруйте їм також відсотки з грошей, зерна, вина й олії, які вони вам винуваті!
12 І вони відповіли: Повернемо й нічого не будемо від них вимагати! Зробимо так, як ти кажеш! Тоді я покликав священиків, і запропонував усім присягнутись, що учинять згідно з даним словом.
13 Крім того, обтрусивши свій одяг, я сказав: Так нехай Бог обтрусить кожного чоловіка, з його дому та від нажитого його працею, котрий не дотримається свого слова! Нехай він буде таким же витрушеним і порожнім! І вся громада вигукнула: Амінь! Народ прославив Господа, і учинив згідно з обіцяним словом.
Неємія стає прикладом для народу
14 З того дня, як цар призначив мене намісником у Юдейському краю, тобто від двадцятого року і до тридцять другого року царювання Артаксеркса, – всі дванадцять років, ні я, ані мої брати не користались з утримання, яке мало би належати наміснику,
15 тоді як намісники, котрі були переді мною, пригноблювали народ, забираючи в них хліб та вино, не говорячи вже про сорок срібних шеклів, які намісники отримували ; навіть їхні слуги пригнічували людей. Я ж так не чинив, оскільки боявся свого Бога.
16 До того ж, я разом з усіма займався відбудовою стін, як і всі мої слуги, котрі також були задіяні в праці, тому полів ми не набували.
17 І хоч за моїм столом постійно харчувалось сто п’ятдесят чоловік з юдеїв і їхніх начальників, не враховуючи гостей, котрі прибували до нас від навколишніх народів;
18 хоч щодня для цього приготовляли одного вола, шість добірних овець і багато птиці, а кожні десять днів постачали багато всякого вина, – при всьому тому я не домагався належного мені, як наміснику, утримання, адже й без цього безоплатна праця була тяжким тягарем для тих людей.
19 Пам’ятай про мене, мій Боже, на добро мені за все, що я учинив для цього народу.