Tragedia oblężenia Jerozolimy
1 Ach, jakże złoto sczerniało,
swój połysk utracił kruszec szlachetny!
Alef Porozrzucane święte kamienie
na rogach wszystkich ulic!
Bet 2 Najwspanialsi synowie Syjonu,
cenni jak złoto najczystsze.
Jakże można było ich uznawać za dzbany gliniane,
dzieło rąk garncarza!
Gimel 3 Nawet szakale pierś podsuwają,
karmią swe szczenięta,
a Córa mego ludu jest okrutna,
jak struś na pustyni.
Dalet 4 Język niemowlęcia przylgnął
do podniebienia z pragnienia.
Dzieci błagały o chleb,
lecz nikt im go nie dał.
He 5 Ci, którzy jadali przysmaki,
teraz konają na ulicach;
ci, którzy nosili szaty z purpury,
teraz leżą na gnoju.
Waw 6 Wina Córy mego ludu przewyższa
grzech Sodomy,
zniszczonej w jednej chwili
bez udziału ręki człowieka.
Zajin 7 Jej książęta byli jaśniejsi od śniegu,
bielsi niż mleko,
mieli ciało czerwieńsze niż korale,
ich postać była podobna do szafiru.
Chet 8 Ciemniejsze niż sadza stały się ich twarze,
nie do poznania na ulicach.
Skóra przylgnęła im do kości,
stała się sucha jak drewno.
Tet 9 Zabici mieczem są szczęśliwsi
od tych, którzy umarli z głodu,
od tych, którzy padli z wycieńczenia,
gdy zabrakło plonów ziemi.
Jod 10 Ręce czułych kobiet
gotowały własne dzieci
i tak były pokarmem
w czasie zagłady Córy mego ludu.
Kaf 11 Pan dopełnił miary swojego oburzenia,
wylał żar swego gniewu
i na Syjonie rozpalił ogień,
który strawił jego fundamenty.
Lamed 12 Nie uwierzyliby królowie ziemi
ani żaden mieszkaniec świata,
że ciemięzca i wróg mógł wejść
w bramy Jerozolimy.
Mem 13 Stało się to z powodu grzechów jej proroków,
nieprawości jej kapłanów,
którzy przelali w niej
krew sprawiedliwych.
Nun 14 Błądzą po ulicach jak ślepcy
zbrukani krwią,
nie wolno dotykać nawet
ich odzienia.
Samek 15 Odejdźcie! Nieczysty! – wołano sobie.
Odejdźcie, odejdźcie! Nie dotykajcie!
Gdy uciekli, to się tułali. Wśród narodów zaś mówiono:
Nie mogą dłużej zamieszkać.
Pe 16 Sam Pan ich rozproszył,
nie zwraca na nich uwagi.
Nikt nie szanuje kapłanów,
nikt nie lituje się nad starszymi.
Ajin 17 Po co dalej wytężać oczy,
wyczekiwać nadaremnie pomocy?
Ze strażnic wypatrywaliśmy
narodu, który nie może nas ocalić.
Sade 18 Śledzono każdy nasz krok,
nie mogliśmy wyjść na ulicę.
Zbliża się nasz koniec, wypełniły się nasze dni,
bo nadszedł nasz koniec.
Kof 19 Nasi prześladowcy byli szybsi
niż orły na niebie,
ścigali nas po górach,
czyhali na nas na pustyni.
Resz 20 Nasze tchnienie – pomazańca Pana –
schwytali w swoje pułapki,
o którym mówiliśmy: W jego cieniu
będziemy żyć wśród narodów.
Szin 21 Wesel się i raduj, córo Edomu,
która mieszkasz w krainie Us.
Także na ciebie przyjdzie ten kielich
– upijesz się i odsłonisz swą nagość.
Taw 22 Odbyłaś swoją karę, Córo Syjonu
– nie przedłuży On twego wygnania.
Nadszedł czas karania, córo Edomu,
wyszły na jaw twoje grzechy.
Знищення Сіону
1 Як потьмяніло золото! Змінилось золото найкраще! Коштовне святе каміння розкидане на всіх роздоріжжях вулиць!
2 Шляхетні сини Сіону, яких можна прирівняти до щирого золота, – тепер їх оцінюють як глиняний посуд, – діло рук гончаря.
3 Навіть шакали підставляють груди, коли годують своїх малят. Дочка ж мого народу стала жорстокою, наче страусиха в пустелі.
4 У немовляти від спраги язик прилипає до його піднебіння, – діти просять хліба, але нікому його їм дати.
5 Ті, що споживали вишукані страви, гинуть від голоду на вулицях міст, – ті, що одягались у кармазин, тепер риються в смітниках!
6 Провина дочки мого народу виявилась більшою, ніж гріх Содома, який був знищений в одну мить, – і то без втручання людських рук.
7 Його (народу ) можновладці на вигляд були чистіші від снігу й біліші за молоко, – їхні тіла були рум’яніші від коралів, а їхній вигляд сяяв, наче сапфіри.
8 Тепер же їхній вигляд чорніший за сажу, – їх не впізнають на вулиці. – здається, що їхня шкіра прилипла до їхніх кісток, висохла, стала схожою на дерево.
9 Ті, що гинуть від меча, щасливіші від тих, що вмирають з голоду. Адже голодні відходять у муках, поволі, вражені голодом через відсутність плодів на полі.
10 Жалісливі від природи, жінки своїми руками варили власних дітей, аби вижити в час загибелі дочки мого народу.
11 Сповнений великого обурення, Господь вилив Свій палкий гнів, запаливши ним вогонь на Сіоні, який знищив його до підвалин.
12 Не вірили царі землі, – як і всі мешканці світу, – що ворог і гнобитель зможе ввійти в єрусалимські ворота.
13 Але все це сталось через гріхи його фальшивих пророків, – через провини його лукавих священиків, котрі проливали в ньому (Єрусалимі ) кров праведників.
14 Вони, наче сліпі, тепер блукають вулицями, – заплямовані кров’ю так, що неможливо доторкнутися до їхнього одягу.
15 Геть з дороги! Йде нечистий! – кричать їм услід. – Геть, втікайте, не доторкайтесь! Вони ховаються, блукають поміж народами, але й там їм кажуть: Не смійте в нас поселятись!
16 Сам Господь розпорошив їх, не бажаючи надалі на них дивитись, оскільки вони не поважали щирих священиків, не мали милосердя до людей похилого віку.
17 Ми прогледіли свої очі, надаремноочікуючи на допомогу. Зі сторожової башти ми хотіли побачити народ, який так і не міг нас врятувати.
18 Вороги підстерігали нас на кожному кроці, так що ми не могли вже ходити по наших майданах. Отже, наблизився наш кінець, сповнились наші дні! Нас чекає загибель!‥
19 Наші вороги швидші за орлів у небесах. Вони нас переслідували скрізь, – ганялися за нами по горах, влаштовували засідки в пустелі.
20 Господній помазаник, наш цар , який нас надихав, схоплений та вкинутий у ворожу яму, тоді як ми мріяли і говорили: У його тіні будемо жити серед інших народів спокійно.
21 Радій і веселися, дочко Едому, що нині проживаєш у краю Уц, але знай, що й тебе не мине ця чаша, – ти сп’янієш і оголишся.
22 А твоє покарання за вчинене тобою беззаконня, дочко Сіону, скінчиться. Ти вже ніколи не будеш приречена на неволю! Твої ж провини, дочко Едому, – всі твої гріхи Господь відкриє і покарає.