Bóg staje się wrogiem Jerozolimy
1 Ach, jakże mroczną chmurą gniewu zaćmił
Pan Córę Syjonu!
Alef Strącił z niebios na ziemię
chwałę Izraela.
Nie pamiętał o podnóżku swoich stóp
w dniu gniewu.
Bet 2 Zniszczył Pan bezlitośnie
wszystkie siedziby Jakuba.
Zburzył w swojej zapalczywości
twierdze Córy Judzkiej.
Rzucił na ziemię i zhańbił
królestwo wraz z jego książętami.
Gimel 3 Strzaskał w gniewnym zapale
całą potęgę Izraela.
Cofnął prawą rękę,
gdy wróg nadchodził.
Wzniecił w Jakubie płomień,
który pożera wszystko dookoła.
Dalet 4 Łuk naciągnął jak wróg,
i podniósł prawą rękę.
Jak najeźdźca zabił
wszystko, co było rozkoszą dla oczu.
Na namiot Córy Syjonu
wylał swój gniew jak ogień.
He 5 Pan stał się podobny do wroga
i zniszczył Izraela,
zniszczył wszystkie jego pałace,
twierdze obrócił w ruinę,
i pomnożył u Córy Judzkiej
płacz i lament.
Waw 6 Namiot swój przeorał jak ogród,
zniszczył swój budynek.
ToPan sprawił, że na Syjonie
zapomniano o uroczystym święcie i szabacie.
W gniewnym zapale odtrącił
króla i kapłana.
Zajin 7 Pan wzgardził swoim ołtarzem,
wyrzekł się swego Przybytku,
wydał w ręce wroga
mury swoich pałaców.
Głos swój podnosili w domu Pana,
jak w dniu uroczystego święta.
Chet 8 Pan postanowił zburzyć
mur Córy Syjonu,
wyciągnął sznur
i nie cofnął swej ręki przed zniszczeniem.
Okrył żałobą szaniec i mur,
razem chylą się ku upadkowi.
Tet 9 Zrównały się z ziemią jej bramy,
zniszczył i połamał jej zasuwy.
Jej król i książęta są u narodów,
nie ma już Prawa;
nawet jej prorocy nie mają już wizji od Pana.
Jod 10 W milczeniu siedzą na ziemi
starsi Córy Syjonu.
Posypali głowy prochem
i przywdziali wory.
Dziewice z Jerozolimy
zwiesiły swe głowy ku ziemi.
Kaf 11 Łzy zaćmiły mój wzrok,
wzburzyły się moje wnętrzności,
moja wątroba wylewa się na ziemię,
z powodu klęski Córy mojego ludu,
gdy dziecko i niemowlę
mdleje na ulicach miasta.
Lamed 12 Mówiły do swoich matek:
Gdzie jest zboże i wino?
Jak ranni mdleją
na ulicach miasta,
oddając ducha
na łonie swoich matek.
Mem 13 Co mam powiedzieć o tobie? Z czym cię porównać,
Córo Jerozolimy?
Do czego cię przyrównam, by cię pocieszyć,
dziewico, Córo Syjonu?
Bo wielka jak morze jest twoja zagłada.
Kto cię uleczy?
Nun 14 Twoi prorocy wizje
mieli fałszywe i urojone.
Nie odsłonili twojej winy,
by zapobiec twej niewoli.
Mieli natomiast dla ciebie wizje, wyrocznie
fałszywe i zwodnicze.
Samek 15 Na twój widok klaszczą w dłonie
ci wszyscy, którzy przechodzą drogą,
gwiżdżą i kiwają głowami
nad Córą Jerozolimy:
Czy to jest to miasto, które nazywają
najpiękniejszym, rozkoszą całej ziemi?
Pe 16 Usta swe otwierają nad tobą
wszyscy twoi wrogowie.
Gwiżdżą, zgrzytają zębami
i mówią: Pochłonęliśmy ją!
To przecież ten dzień, którego oczekiwaliśmy!
Doczekaliśmy się! Widzimy!
Ajin 17 Pan wykonał to, co postanowił,
wypełnił swoje słowo,
które ogłosił od dawnych dni
– bezlitośnie dokonał zniszczenia.
Sprawił, że wróg się cieszy z powodu ciebie,
pozwolił górować twym nieprzyjaciołom.
Sade 18 Wołaj do Pana całym sercem:
O murze Córy Syjonu!
Wylewaj łzy jak potok dniem i nocą!
Nie daj sobie wytchnienia,
niech nie odpoczywa źrenica twego oka!
Kof 19 Powstań i wołaj nocą
już od pierwszej straży!
Wylewaj swe serce jak wodę
w obecności Pana.
Do Niego wznoś ręce
za życie swoich dzieci,
które konają z głodu
na rogach wszystkich ulic.
Resz 20 Spójrz, Panie, i zobacz:
Czy kogoś udręczyłeś podobnie?
Czy kobiety mają zjadać swój owoc
– niemowlęta tak troskliwie pieszczone?
Czy w Przybytku Pana ma się zabijać
kapłana i proroka?
Szin 21 Na ziemi, na zewnątrz,
leżą chłopiec i starzec.
Moje dziewice i moi młodzieńcy polegli od miecza.
Zabiłeś ich w dniu swego gniewu,
pomordowałeś bez litości.
Taw 22 Zwołałeś jak na dzień uroczystego święta
moje trwogi, które mnie osaczają.
W dniu gniewu Pana
nie ma nikogo, kto by zbiegł lub ocalał.
Tych, których wypieściłam i wychowałam
mój wróg zgładził.
Божий гнів на Єрусалим
1 О, яким же мороком у Своєму гніві Господь вкрив дочку Сіону! Він з небес на землю скинув розкіш Ізраїлю, і навіть не згадав у день Свого гніву підніжок Свого престолу.
2 Господь нещадно знищив всі поселення Якова, – у Своєму обуренні Він зруйнував фортеці Юдиної дочки, – скинув на землю, зганьбивши, все царство і його можновладців.
3 У запалі Свого гніву знищив усю потугу Ізраїлю, – відвернув перед ворогом Свою правицю захисту, запаливши проти Якова, ніби полум’я вогню, що все навколо пожирає.
4 Він натягнув тятиву Свого лука, наче ворог, – зміцнив Свою правицю, немов противник, і знищив усе, що тішило мої очі. Його гнів спалахнув, як вогонь, і знищив намети дочки Сіону.
5 Господь уподібнився до ворога, що погубив Ізраїль, – зруйнував його фортеці, знищив його палаци, примноживши в дочки Юди голосіння та смуток.
6 Він розібрав Свою огорожу, – як навколо саду, спустошив Намет Своїх зборів, – Господь допустив, аби в Сіоні забули про свята й суботи. В запалі Свого гніву відкинув і царя, і священика.
7 Господь уневажнив Свого жертовника, зрікся Свого Святилища, передавши у руки ворогів мури його фортець. Було чути вигуки ворогів у Господньому Храмі, як у святкові дні.
8 Господь вирішив знищити стіни дочки Сіону. Він простягнув мірний шнур, не стримавши Своєї руки від руйнування, – вкрив жалобою башти і стіни, – вони разом хиляться до остаточного зруйнування.
9 Западаються в землю єрусалимські брами, – Він знищив і поламав їхні засуви. Його цар та можновладці нині серед чужих народів. Ніхто не навчає законів, а його пророки не отримують видінь від Господа.
10 Мовчки сидять на землі люди похилого віку Сіонської дочки. Посипавши порохом свої голови, вони одягнулись у веретища. А єрусалимські дівчата, схиливши низько свої голови, дивляться додолу.
Сльози пророка за Єрусалимом
11 Сліпнуть від сліз мої очі, перевертається все моє нутро, – серце розривається від болю , коли бачу, як гинуть дочки мого народу, і знемагають на міських майданах діти й навіть немовлята.
12 Своїх матерів вони зі сльозами просять: Дай їсти, дай пити! Знесилені, вони, наче поранені, вмирають на грудях своїх матерів на всіх майданах міста…
13 Що тобі сказати, або до чого тебе уподібнити, єрусалимська дочко? До чого тебе прирівняти, аби можна було тебе потішити, дівчино, – дочко Сіону? Адже твоє нещастя стало таким великим, як море! Хто в змозі тебе оздоровити?
14 Твої пророки провіщали тобі марноту й фальш, – вони не відкривали твого беззаконня, аби таким чином відвернути від тебе неволю. Їхні провіщення – порожнеча, що спричинила твоє вигнання.
15 Від здивування сплескують над тобою руками всі перехожі дорогою, – посвистують і хитають головами щодо дочки Єрусалима: Хіба це може бути те місто, про яке говорили: Вінець краси, радість усієї землі?!
16 Всі твої вороги відкривають проти тебе в знущанні свої роти, посвистують і скрегочуть зубами, говорячи: Нарешті ми його проковтнули, – настав день, якого ми так очікували! Ми таки дочекалися й самі побачили!
17 Господь здійснив те, що задумав, – Він виконав Своє провіщення, яким застерігав від давніх-давен, – нещадно знищив, дозволивши ворогові зловтішатись над тобою. Він зміцнив силою твоїх гнобителів.
18 Тож від усього серця волайте до Господа, мури Сіонської дочки, заливайтесь сльозами вдень і вночі! Не дозволяйте собі відпочинку, і нехай не висихають ваші очі.
Бідкання Сіонської дочки
19 Вставай, голоси вночі на початку кожної сторожі, – нехай до вмлівання твого серця ллються твої сльози перед Господом, – здіймай до Нього свої руки й молись про долю своїх дітей, знесилених голодом й вмираючих на розі кожної вулиці.
20 Зглянься, Господи, й подивися, на кого Ти спровадив таке горе! Невже жінки мають їсти плід свого лона, – вигодованих ними немовлят? Невже мають бути вбитими в Господній Святині священики й пророки?
21 Адже лежать мертвими на вулицях діти й люди похилого віку. Мої дівчата і мої юнаки полягли від меча, – Ти знищив їх у день Твого гніву, нещадно караючи усіх підряд…
22 Ти скликав, як на день свята, всі мої довколишні жахи. Тому в день Господнього гніву не залишилось нікого, хто міг би врятуватись, або втекти; всіх, кого я випестила й зростила, – бідкається Сіонська дочка, – усіх мій ворог вигубив.