Hiob oskarża Boga
1 Hiob na to odpowiedział:
2 Słyszałem wiele podobnych rzeczy,
wszyscy jesteście marnymi pocieszycielami.
3 Czy będzie już koniec słowom pustym jak wiatr?
Co cię przymusza, że się odzywasz?
4 Ja też mógłbym mówić jak wy,
gdybyście byli na moim miejscu,
mógłbym słowa przeciw wam układać
i potrząsać nad wami głową.
5 Mógłbym pocieszać was ustami,
drżeniem warg wyraziłbym współczucie.
6 Lecz słowami nie ukoję cierpień,
a jeśli zamilknę, czy ból ustanie?
7 Ale teraz On wyczerpał moje siły,
i zniszczył całe moje otoczenie.
8 Moje wyniszczenie świadczy przeciwko mnie,
a moja słabość jawnie mnie oskarża.
9 Jego gniew rozrywa mnie i prześladuje,
zgrzyta na mnie zębami.
Mój wróg przeszywa mnie wzrokiem.
10 Otworzyli na mnie swe usta,
ze wzgardą bili po twarzy,
razem przeciwko mnie się gromadzą.
11 Wydał mnie Bóg złoczyńcom,
oddał w ręce bezbożnych.
12 Żyłem w spokoju, a On mnie złamał,
chwycił za kark i roztrzaskał,
uczynił celem swoich ataków.
13 Otoczył mnie swoimi łucznikami,
przebił bezlitośnie moje nerki
i wylał moją żółć na ziemię.
14 Ranił mnie, cios za ciosem,
rzucił się na mnie jak wojownik.
15 Worem pokutnym okryłem swe ciało,
mój róg pogrzebałem w popiele.
16 Twarz moja jest czerwona od płaczu,
a na powiekach mam cień śmierci.
17 A przecież nie skalałem swych dłoni występkiem,
modlitwa moja jest czysta.
18 Ziemio, nie zakrywaj mojej krwi
i niech mój krzyk rozbrzmiewa.
19 Nawet teraz jeszcze mój Świadek jest w niebie,
mój Obrońca jest na wysokościach.
Hiob prosi Boga o pomoc
20 Gdy moi przyjaciele szydzą ze mnie,
moje zapłakane oczy zwracają się ku Bogu,
21 aby mógł rozstrzygnąć spór człowieka z Bogiem,
jak między człowiekiem a jego bliźnim.
22 Upłynie bowiem jeszcze kilka lat
i odejdę drogą, z której nie ma powrotu.
Йов: Ви – нікчемні розрадники в горі
1 У відповідь Йов промовив:
2 Я чув усе це багато разів. Усі ви – нікчемні розрадники в горі.
3 Чи буде, врешті, кінець словам, кинутим на вітер? Що вас спонукає так відповідати?
4 Можливо, і я говорив би, як ви, якби ви були на моєму місці. Я розмірковував би про вас і так само хитав би над вами своєю головою.
5 Але, чи міг би я своєю промовою зміцнити вас, а рухаючи губами, чи зменшив би я тим ваш біль?
6 Адже, хоч я говорю, мої болі не втихають; мої страждання не зменшуються, навіть коли я мовчу.
7 От і тепер Він (Бог ) вичерпав усі мої сили, – Ти розпорошив усю мою родину…
8 Ти мене схопив, – що й стало свідченням моєї провини; моя неміч повстала проти мене, – навіть моє обличчя оскаржує мене.
9 У Своєму гніві Він розриває мене на шматки; Він ненавидить мене, скрегоче на мене своїми зубами; наче мій ворог, Він цілиться у мене вістрям своїх очей.
10 Люди також роззявляють на мене свої пащі й, згуртувавшись навколо мене і докоряючи, б’ють мене по щоках.
11 Бог видав мене злочинцям, і в руки нечестивих кинув мене.
12 Я жив спокійно, але Він трусонув мене, схопив мене за шию й ущент розбив мене, поставив мене Своєю мішенню.
13 Мене оточили Його лучники, Він безжально пробиває мої нутрощі, проливаючи на землю мою жовч;
14 Він наносить мені рану за раною , накидається на мене, як потужний воїн.
15 Я прив’язав до мого тіла веретище й занурив у порох своє чоло .
16 Моє обличчя почервоніло від плачу, а на моїх повіках нависла тінь смерті.
17 Але ж мої руки не заплямовані насильством, і моя молитва була щирою.
18 О, земле, не прикривай моєї крові, і нехай не буде місця для мого зойку!‥
19 І все ж тепер є у мене на небі Свідок, – мій Заступник спостерігає з висоти.
20 І хоч мої друзі глузують з мене, мої очі в сльозах звернені до Бога,
21 аби здійснилось судочинство й була вирішена справа людини з Богом, як вирішується справа смертної людини зі своїм ближнім.
22 Мені ж залишились лічені роки, і я піду в дорогу, з якої не повернуся…