Marność życia ludzkiego
1 Człowiek urodzony przez kobietę
ma życie krótkie i pełne niepokoju.
2 Jak kwiat wyrasta i więdnie,
jak cień przemija i nie pozostaje.
3 Na takiego otwierasz Twe oczy
i przyprowadzasz mnie na swój sąd.
4 Czy może ktoś urodzić czyste z nieczystego?
Nie, nie ma nikogo takiego.
5 Ustalone są dni człowieka,
a liczba jego miesięcy policzona u Ciebie,
wyznaczyłeś mu granicę, której nie przekroczy.
6 Odwróć od niego swój wzrok, zostaw go,
niech raduje się swoim dniem jak najemnik.
7 Nawet drzewo ma nadzieję
– choć je zetną, znowu się odrodzi
i nie zabraknie mu młodych pędów.
8 Choć zestarzeje się jego korzeń w ziemi
i obumrze jego pień w piasku,
9 to gdy poczuje wilgoć, odrasta
i wypuszcza gałęzie jak młoda roślina.
10 A człowiek, gdy umrze, leży bezsilny,
a gdy skona, gdzie jest?
11 Jak wody z morza uchodzą,
a rzeka wysycha i znika,
12 tak człowiek padnie i już nie wstanie,
dopóki trwają niebiosa nie zbudzi się
i nie powstanie ze swego snu.
Hiob prosi o śmierć
13 O, gdybyś mnie ukrył w Szeolu,
schował, aż przeminie Twój gniew,
wyznaczył mi kres, a potem wspomniał o mnie!
14 Czy zmarły znowu żyć będzie?
Przez wszystkie dni mego zmagania będę czekał,
że coś się odmieni.
15 Wówczas zawołałbyś, a ja bym odpowiedział,
zatęskniłbyś za dziełem rąk swoich.
16 Choć teraz liczysz moje kroki,
nie zważałbyś na mój grzech.
17 Występki moje zapieczętowałbyś w woreczku,
a moją winę wybielił.
18 Jak góra się rozpada,
a skała odrywa się od swego miejsca,
19 jak woda drąży kamienie,
a ulewa spłukuje proch ziemi,
tak Ty niweczysz nadzieję człowieka.
20 Pokonujesz go na zawsze i odchodzi,
odmieniasz mu oblicze i go odrzucasz.
21 Czy jego synowie zdobędą szacunek? On tego nie wie.
Czy będą wzgardzeni? Nie będzie o tym wiedział.
22 Własne ciało przysparza mu cierpienia,
a jego dusza nad nim boleje.
Йов: Людина короткий свій вік проводить у тривозі
1 Людина, що народжена від жінки, короткий свій вік проводить у тривозі.
2 Вона виходить, як квітка, і в’яне, – вона втікає, наче тінь, і не зупиняється…
3 І от на таку особу Ти відкриваєш очі, й тягнеш на суд із Собою?
4 Хіба може чистий походити від нечистого? Та у жодному разі, ніхто!
5 Але якщо йому визначено вік, так що число його днів та місяців Тобі відомо, якщо Ти накреслив його межу, якої він не може переступити, –
6 то відвернись від нього, – й нехай відпочине, нехай натішиться, як той наймит, прожитим днем.
7 Адже навіть дерево має надію, – якщо буде зрубане, то воно знову відроджується, і його паростки ростуть далі;
8 хоч може бути, що його корінь у землі постаріє, і його пень у земному поросі струхнявів,
9 проте, щойно воно відчує вологу, зразу пускає паростки і його галузки, – наче молоді саджанці.
10 А людина вмирає, й лежить бездиханна, – коли виходить дух людини, то де вона?
11 Як зникає вода з озера , як міліють і висихають ріки,
12 так людина ляже і не встане; доки не щезнуть небеса, вона не пробудиться і не підведеться зі свого сну.
13 О, якби Ти мене сховав у шеолі, й укривав там мене, поки не промине Твій гнів протягом призначеного Тобою для мене часу, а потім згадав би про мене.
14 Адже якщо людина помре, то хіба зможе знову жити? Я сподівався би протягом усіх днів своєї служби (повинності ), аж поки не прийшла б мені заміна .
15 Тоді Ти покличеш мене, і я Тобі відповім, адже Ти тужитимеш за творивом Своїх рук.
16 Зараз Ти рахуєш мої кроки, а тоді перестанеш слідкувати за моїми гріхами, бо
17 мої гріхи будуть запечатані у вузлику, і мої провини Тобою закриті (перекреслені ) .
18 Насправді ж, як падаючи, розсипається гора, як скеля зсувається зі свого місця;
19 як вода шліфує каміння, і як злива змиває порох землі, так Ти перетворюєш у ніщо надію людини.
20 Ти долаєш її, і вона щезає назавжди. Ти змінюєш її вигляд і відсилаєш її геть.
21 Людина не знає, чи в пошані її діти, – не відає, навіть якщо вони переживають ганьбу.
22 Лише свою біль вона відчуває, тільки про себе тужить її душа.