Ulotna rozkosz
1 Pomyślałem sobie: Spróbuję żyć beztrosko i korzystać z uciech. I to jednak okazało się ulotne. 2 Uznałem, że śmiech prowadzi do szaleństwa, a radość nie przynosi żadnego pożytku. 3 A jednak postanowiłem krzepić swoje ciało winem – kierując się w tym wszystkim mądrością – i oddać się szaleństwu, aż odkryję to, co najlepsze dla człowieka, nad czym trudzą się ludzie pod słońcem przez wszystkie dni swojego życia.
4 Dokonałem wielkich dzieł: wzniosłem pałace i zasadziłem dla siebie winnice, 5 urządziłem sobie ogrody i parki, w których kazałem posadzić rozmaite drzewa owocowe, 6 zbudowałem zbiorniki wodne, by nawadniały gaje wyhodowanych sadzonek.
7 Nabyłem niewolników i niewolnice, ich potomstwo stawało się moją własnością. Nikt przede mną nie miał w Jerozolimie tak licznych trzód bydła i owiec.
8 Nagromadziłem sobie srebra i złota, skarbów królów i krain. Sprowadziłem muzykantów i tancerki, zaznałem rozkoszy, jaką dają piękne kobiety. 9 W potędze i bogactwie prześcignąłem wszystkich poprzednich władców Jerozolimy, mądrość zaś mnie nie opuszczała.
10 Czegokolwiek zapragnęły moje oczy, nie odmawiałem sobie. Nie wzbraniałem się przed żadną przyjemnością, tym bardziej, że moja praca sprawiała mi radość. To wszystko należało mi się za trudy, które podjąłem.
Względna wartość mądrości
11 Gdy jednak spojrzałem na wszystkie dzieła, których dokonały moje ręce i na cały swój trud, który w nie włożyłem, stwierdziłem, że wszystko jest ulotne i podobne do wiatru. Nie ma z tego żadnej korzyści pod słońcem.
12 Chciałem zbadać, czym jest mądrość, szaleństwo i głupota. Kim będzie człowiek, który obejmie panowanie po mnie, którego uczynią władcą? 13 Jedyne, co stwierdziłem, to przewagę mądrości nad głupotą, podobną do przewagi światła nad ciemnością.
14 Mądry ma oczy w głowie, a głupi porusza się w ciemności. Poznałem jednak, że obu spotka ten sam koniec. 15 Uświadomiłem sobie, że i mnie czeka los podobny do losu głupców. Na co więc przyda się cała moja mądrość? Doszedłem do wniosku, że i to jest ulotne.
16 Pamięć o człowieku mądrym przepadnie tak samo, jak o głupim. Miną lata, a wszystko pójdzie w zapomnienie. Czy mądry i głupi nie umierają dokładnie tak samo?
17 Nabrałem odrazy do życia. Wszystko, co człowiek uczynił pod słońcem, wydało mi się wstrętne, jest bowiem takie ulotne i podobne do wiatru.
Śmierć niweczy ludzkie plany
18 Z obrzydzeniem spojrzałem na owoce trudu, który podjąłem pod słońcem. Zostawię je swemu następcy. 19 Kto wie, czy będzie on mądry, czy też głupi? A jednak będzie rozporządzał wszystkim, co ja mozolnie nagromadziłem dzięki swojej pracy i mądrości. Jakie to wszystko ulotne!
20 Zwątpiłem w sens trudu, który podjąłem pod słońcem. 21 Bywa, że ktoś wkłada w swoją pracę mądrość, wiedzę i zdolności, a w końcu dorobek swój pozostawia komuś, kto wcale się nie natrudził. Jakie to ulotne i jak bardzo złe!
22 Co przyjdzie człowiekowi, jaką odniesie korzyść z wszelkiej pracy i trosk, którymi zadręcza się pod słońcem? 23 Całe jego życie to ból i cierpienie, nawet nocą nie może spać spokojnie. A przecież i to jest ulotne!
24 Nie ma nic lepszego dla człowieka niż jeść, pić i czerpać zadowolenie ze swej pracy. A to – jak się przekonałem – jest darem z ręki Boga. 25 Kto bowiem może jeść i doświadczać przyjemności, jeśli On na to nie pozwoli?
26 Jeśli On upodoba sobie kogoś, to daje mu mądrość, rozum i radość, grzesznika natomiast skazuje na pełne trosk gromadzenie bogactwa, by oddać je w ręce tego, który jest miły Bogu. Ale i to jest ulotne i podobne do wiatru.
Радощі життя марнотні
1 Я сказав самому собі: Ану ж я випробую себе радощами життя й подивлюсь, чи не буде це краще. Але і це виявилось марнотою.
2 Про сміх сказав: Безумство! А про радість: Яка з тебе користь?‥
3 Я тоді вирішив натішитись вином, але так, щоб моє мудре серце мною керувало. Я віддаватимусь глупоті, аж доки не побачу, у чому полягає людське щастя, і чого доброго люди мали би дотримуватись протягом свого короткого життя.
4 Я взявся за великі справи: збудував собі палаци, посадив собі виноградники;
5 розвів собі сади та гаї, насадивши в них багато всяких плодових дерев.
6 Я викопав собі ставки з водою, щоб зрошувати з їх допомогою дерева, що росли в садах і гаях.
7 Я придбав чимало рабів і рабинь; мав також потомствених невільників, що народилися і служили в моєму домі. В мене були великі стада худоби й отари овець, – більше від усіх, що були переді мною в Єрусалимі.
8 Я нагромадив собі дуже багато срібла та золота з особистих скарбів царів і їхніх країн. Я завів собі співаків і співачок, та втіху людських синів, – гарних жінок і наложниць.
9 Отже, я звеличувався все більше й більше, перевищивши всіх, що були переді мною в Єрусалимі. Та й моя мудрість завжди залишалась зі мною.
10 Таким чином, чого би мої очі не забажали, я ні в чому собі не відмовляв. Я не стримував свого серця від жодної втіхи, – моє серце веселилось усяким моїм трудом, і це було моєю нагородою за всю мою працю.
11 І коли я уважно подивився на всі свої справи, які звершили мої руки, і на весь свій труд, який я вклав у працю, аби все зробити, то нарешті дійшов висновку: і це все марнота та гонитва за вітром, – воно не дає жодної користі під сонцем.
Мудрість і глупота марнотні
12 Тоді я знову вирішив придивитись до мудрості, а також до глупоти та нерозсудливості, бо що буде чинити той, хто буде наступником царя, як не те, що вже раніше робилось?
13 І все ж я дійшов висновку, що мудрість настільки переважає нестачу розуму, як світло має перевагу над темрявою.
14 Бо якщо очі мудрого керуються розумом, що в голові, то немудрий ходить у темряві; але я зрозумів також інше : що трапляється з одним, стається і з іншим.
15 Тоді я сказав самому собі: що трапляється з нерозумним, те може спіткати також і мене, тож навіщо мені мудрість, якщо немає з неї користі? І я повторив самому собі: і це також марнота.
16 Адже забудуть про мудреця так само, як і про нерозумного, і то навіки вічні, оскільки в майбутньому забудуть про все, бо доведеться вмерти як мудрому, так і нерозумному.
Життя і праця людини марнотні
17 В результаті я зненавидів життя, і мені стало огидним усе, що діється під сонцем, оскільки все – марнота і гонитва за вітром.
18 Я зненавидів усі мої досягнення, які я звершив під сонцем, бо все накопичене мною важкою працею , перейде до людини, яка прийде після мене, –
19 і хто знає, буде він мудрий, чи нерозумний? Однак він володітиме всім тим, що я набув своїм трудом і мудрістю під сонцем. Але й це марнота також.
20 Тоді в моєму серці почали з’являтись сумніви і навіть відчай з приводу всіх моїх звершень, яких я досягнув під сонцем.
21 Адже не одна людина вкладає в свою працю всю свою мудрість, знання і старанність, а потім все переходить до іншої людини, яка не трудилась над усім цим. Ось у чому марнота й велике зло.
22 Бо що людина має з усієї своєї праці, з усіх її поривань і прагнень серця, якими вона керувалась під сонцем?
23 Адже буває, що все її життя сповнене страждань, а її діло – це розчарування, коли не було спокою її серцю навіть на постелі. І, справді , одна лише марнота…
24 Тому немає нічого кращого для людини як те, щоб мати їжу та воду, і бути задоволеною своєю працею. І це, як я переконався, походить з Божих рук.
25 Бо хто може їсти й насолоджуватись без Нього?
26 Адже Бог дає людині, яка Йому до вподоби, мудрість, пізнання і радість. Якщо ж людина грішить, Він (Бог ) додає турбот і бажання нагромаджувати й збирати, аби потім залишити тому, хто Богу до вподоби, хоч це також марнота й гонитва за вітром.