1 Słowa Koheleta, syna Dawida, króla w Jerozolimie: 2 Ulotne, jakże ulotne – mówi Kohelet – ulotne, jakże ulotne, wszystko jest takie ulotne. 3 Jaką korzyść przynosi człowiekowi wszelki trud, który podejmuje pod słońcem?
Nic nowego pod słońcem
4 Pokolenie przychodzi, pokolenie przemija,
a ziemia trwa na wieki.
5 Słońce wschodzi i zachodzi,
po czym spieszy
do miejsca, z którego wzejdzie na nowo.
6 Wiatr wieje z północy,
zakręca na południu,
wiruje i krąży,
lecz zawsze powraca na swój szlak.
7 Wszystkie rzeki płyną do morza,
ale morze wcale nie wzbiera,
choć rzeki zdążają nieustannie
do miejsca, do którego wpływają.
8 Tyle jest spraw trudnych,
człowiek nie zdoła ich wypowiedzieć,
oko nie nasyci się patrzeniem,
a ucho nie napełni się słuchaniem.
9 To, co było, znów się wydarzy,
a ludzie będą robić to samo,
co już kiedyś robili.
Nic nowego pod słońcem!
10 Choćby mówiono o czymś: Patrzcie! Coś nowego!
To przecież było to już w czasach, które minęły.
11 Zaginęła pamięć o tych, którzy żyli dawno temu.
Także o tych, którzy przyjdą,
zapomną ci, którzy będą po nich.
Nieudana próba poszukiwania sensu
12 Ja, Kohelet, byłem królem Izraela w Jerozolimie. 13 Postanowiłem rozważyć i zastanowić się głęboko nad wszystkim, co dzieje się pod niebem. Oto jak ciężkie zadanie wyznaczył Bóg człowiekowi, aby się nim trudził. 14 Przyjrzałem się wszystkiemu, co dzieje się pod słońcem, i doszedłem do wniosku, że wszystko jest ulotne i podobne do wiatru.
15 Tego, co jest krzywe, nie da się wyprostować, a tego, czego nie ma, nie da się policzyć.
16 Pomyślałem sobie: Stałem się wielki, zdobyłem więcej mądrości niż wszyscy wcześniejsi władcy Jerozolimy, mój umysł posiadł rozległą mądrość i wiedzę. 17 Chciałem zgłębić mądrość i wiedzę i zrozumieć, na czym polega szaleństwo i głupota. Przekonałem się jednak, że i to jest podobne do wiatru.
18 Im więcej mądrości, tym więcej udręki, a nadmiar wiedzy pomnaża cierpienie.
Життя марнотне
1 Слова Давидового сина, Еклезіаста, царя в Єрусалимі .
2 Наймарніша марнота, – сказав Еклезіаст, – марнота марнот, – геть усе марнота!
3 Яка користь людині з усіх її трудів, які вона звершує під сонцем?
4 Покоління відходить, і покоління приходить, тоді як земля непорушна повіки.
5 Сонце сходить, але після того, як сонце заходить, воно знову поспішає до свого місця, де має знову сходити.
6 Вітер віє на південь й повертає до півночі, – вітер постійно кружляє і в своєму круговороті повертається на власне коло.
7 Усі ріки й потоки течуть у море, але море від того не переповнюється, – з часом вони (ріки ) повертаються на те місце, звідки вони течуть, щоб знову плисти.
8 Усякі речі втомлюють, й усе сказати людина не зможе. Око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням.
9 Те, що було колись, воно знову буде, і що вже траплялось, те й повториться, – немає під сонцем нічого нового.
10 Іноді люди про щось кажуть: Дивись, це щось нове, – проте в минулі віки, задовго до нас, воно вже було.
11 Минулого вже не пам’ятають, як і забудеться сучасне для тих, котрі прийдуть після них пізніше.
Мудрість марнотна
12 Я, Еклезіаст, царював над Ізраїлем у Єрусалимі.
13 Я поставив собі за мету щиро шукати й мудро дослідити все, що діється під небом. Адже Бог дав людям дуже невдячне завдання, щоб вони про нього клопотались.
14 Я побачив усі справи, що діються під сонцем, – і от усе марнота й гонитва за вітром.
15 Те, що криве, не піддається випрямленню, і чого не існує, того неможливо врахувати.
16 Тоді я сказав самому собі, говорячи: Ось я став славнозвісним і здобув більше мудрості від усіх, що владарювали переді мною в Єрусалимі, – тепер у мене багато мудрості та знання.
17 Я щиро вирішив осягнути, що таке мудрість та пізнання, а що безглуздя і глупота, але я збагнув, що це також гонитва за вітром.
18 Адже, де багато мудрості, там не менше і смутку, – хто примножує пізнання, той примножує і глибокі переживання.