1 Elizeusz oznajmił: Słuchajcie sło-wa Pana! Tak mówi Pan: Jutro o tej porze w bramie Samarii sea najlepszej mąki będzie kosztować jednego sykla, a dwie sea jęczmienia również jednego sykla. 2 Wtedy tarczownik, na którego ramieniu wspierał się król, zapytał męża Bożego: Choćby nawet Pan uczynił okna w niebiosach, czy będzie to możliwe? Elizeusz odpowiedział: Zobaczysz to na własne oczy, ale jeść z tego nie będziesz.
Opuszczony obóz Aramejczyków
3 Czterej trędowaci mężczyźni przebywali w bramie miasta i mówili jeden do drugiego: Po co mamy tu siedzieć aż do śmierci? 4 Jeżeli postanowimy sobie, że wejdziemy do miasta, umrzemy tam, bo w mieście panuje głód. Jeżeli zaś tu pozostaniemy, też umrzemy. Dalej więc, chodźcie, zejdźmy do obozu Aramejczyków. Jeśli zachowają nas przy życiu, to będziemy żyli, a jeśli nas zabiją, zginiemy. 5 Wstali zatem o zmierzchu, aby udać się do obozu Aramejczyków. Doszli aż do końca obozu, ale nie było tam nikogo. 6 Pan bowiem sprawił, że w obozie aramejskim usłyszano odgłos rydwanów, tętent koni i zgiełk licznego wojska. Wówczas mówili jeden do drugiego: Król izraelski wynajął przeciwko nam królów chetyckich i królów egipskich, aby wystąpili przeciwko nam. 7 Wstali więc i o zmroku uciekli. Porzucili swoje namioty, konie, osły i obóz, jaki był, i uciekli, aby ratować życie. 8 Wtedy przyszli ci trędowaci aż na kraniec obozu, weszli do jednego namiotu, jedli, pili i wynieśli stamtąd srebro i złoto oraz ubrania. Następnie poszli i to ukryli. Potem wrócili, weszli do innego namiotu, wynieśli stamtąd łupy i je ukryli.
9 Wtedy powiedział jeden do drugiego: Źle robimy! Dzień ten jest dniem radosnej nowiny, a my milczymy. Jeżeli będziemy czekać aż do światła poranka, to spotka nas kara. Dalej, chodźcie, donieśmy domowi królewskiemu. 10 Poszli więc, zawołali do strażników miasta: Poszliśmy do obozu Aramejczyków, ale tam nie było nikogo, ani głosu ludzkiego, tylko uwiązane konie i osły oraz namioty, jakie były. 11 Wówczas strażnicy zawołali i przekazali wiadomość do domu królewskiego.
12 Król wstał w nocy i oznajmił swoim sługom: Powiem wam, co zrobili nam Aramejczycy. Ponieważ wiedzą, że głodujemy, więc wyszli z obozu, aby się ukryć w polu. Myśleli bowiem: kiedy Izraelici wyjdą z miasta, pochwycimy ich żywcem i wejdziemy do miasta. 13 Jeden z jego sług odpowiedział: Niech wezmą pięć koni, które zostały w mieście, i niech stanie się z nimi to, co z całą rzeszą Izraela, który ginie. Ale poślijmy i zobaczmy! 14 Wzięto więc dwa rydwany z końmi i król wysłał je za wojskiem aramejskim z rozkazem: Idźcie i zobaczcie! 15 Posłańcy pojechali za nimi aż do Jordanu, a cała droga była zasłana ubraniami i rzeczami, które porzucili Aramejczycy podczas swojej nagłej ucieczki. Gdy więc wrócili, donieśli o tym królowi.
16 Wtedy lud wyszedł i splądrował obóz Aramejczyków. I była sea najlepszej mąki za sykla, i podobnie dwie sea jęczmienia za sykla, zgodnie ze słowem Pana. 17 Król zaś tarczownika, na którego ramieniu się wspierał, ustanowił strażnikiem w bramie, ale w bramie lud zadeptał go na śmierć, jak to zapowiedział mąż Boży, gdy król do niego przybył. 18 Było więc tak, jak mąż Boży powiedział królowi: Jutro o tej porze w bramie Samarii dwie sea jęczmienia będą za sykla i sea najlepszej mąki za sykla. 19 Tarczownik zaś odpowiedział na to mężowi Bożemu: Choćby nawet Pan uczynił okna w niebiosach, czy będzie to możliwe? On zaś powiedział: Zobaczysz to na własne oczy, ale jeść z tego nie będziesz. 20 I tak się z nim stało. Lud bowiem zadeptał go w bramie na śmierć.
1 Відповідаючи, Єлисей сказав: Послухайте Господнє слово! Так говорить Господь: Завтра в цій порі у брамах міста Самарії, мірка першосортного борошна коштуватиме один шекль, як і дві мірки ячменю, – також один шекль!
2 Відповідаючи на це, вельможа царя, на руку якого цар опирався, заперечив Божому чоловікові: Якби навіть Господь поробив отвори в небі, то хіба таке може статись? А Єлисей відповів: Ти це побачиш на власні очі, але нічого з того не споживатимеш!
3 Біля брами міста перебували чотири прокажені чоловіки, і вони сказали один до одного: Невже ми тут сидимо, аби очікувати смерті?
4 Якщо відважимось увійти в місто, то в місті все рівно голод, і там помремо; якщо ж залишимось тут, то також помремо. Давай підемо до сирійського табору. Якщо залишать нас живими, то будемо жити, а якщо нас вб’ють, то загинемо.
Кінець облоги через втечу сирійців
5 Отже, коли вже смеркало, вони вирушили до сирійського табору. Вони підійшли до самого краю табору сирійців, але не побачили там жодної людини,
6 тому що Господь учинив так, що в таборі сирійців почувся гуркіт військових колісниць, іржання коней і галас великого війська, тому вони сказали один до одного: Це Ізраїльський цар найняв проти нас хеттейських царів і єгипетських царів, аби вони вирушили проти нас!
7 Тому, коли почало сутеніти, вони з поспіхом зірвались, залишили свої намети, а також своїх коней та своїх ослів, – тобто увесь табір, як він був, – і втекли, рятуючи своє життя.
8 Тож, підійшовши до краю табору, ці прокажені ввійшли в перший намет; там вони наїлись, напились і, забравши звідти срібло, золото та одяг, пішли й усе це заховали. Повернувшись, увійшли в інший намет й також усе забрали, пішли й заховали.
9 Однак потім вони сказали один до одного: Ми робимо недобре! Сьогоднішній день є днем радісної звістки! Якщо ми промовчимо, чекаючи світанку, то нас чекатиме покарання. Отже, повертаймося і повідомимо про це в царському палаці.
10 Тож вони підійшли, й покликали вартових, що при брамі міста. Розповідаючи їм, вони говорили: Ми прийшли в сирійський табір, а там немає нікого, – не чути навіть людського голосу, а лише прив’язані коні, прип’яті осли та порожні намети, як ніби там щойно проживали люди.
11 Вартові ж загукали й доповіли про це в покої царського палацу.
12 Піднявшись посеред ночі, цар сказав своїм сановникам: Я вам скажу, що сирійці нам готують! Вони знають, що ми голодуємо, тому вони, залишивши табір, притаїлись десь у полі, мовляв: Вони вийдуть з міста, а ми захопимо їх зненацька і вступимо в місто!
13 Тоді один із його сановників сказав: Нехай візьмуть п’ять коней з тих, що ще залишились у місті, – адже і з ними буде те, що й з багатьма Ізраїльтянами, і що залишиться від коней, те і від багатьох Ізраїльтян, які ще не загинули, – і пошлімо їх на розвідини.
14 Тож узяли дві колісниці з кіньми, і цар Ізраїлю послав їх услід за табором сирійського війська, звелівши: Ідіть і роздивіться!
15 Ті їхали слідом за ними аж до самого Йордану, – і от, по всій дорозі валявся одяг та різне знаряддя, яке сирійці з поспіхом залишили. Посланці повернулись, і розповіли про це цареві.
16 Тоді народ вийшов, і розграбував сирійський табір, так що мірка борошна зранку дійсно продавалась за шекель; так само за шекель продавались і дві мірки ячменю, як і провіщало Господнє слово.
17 Цар поставив того вельможу, на руку якого спирався, наглядачем над брамою, але народ затоптав його прямо в брамі до смерті, як і провістив Божий чоловік тоді, коли цар заходив до нього.
18 Отже, сталося так, як сказав Божий чоловік, звертаючись до царя: Завтра, у цій же порі, в брамі міста Самарії дві мірки ячменю коштуватимуть шекель, як і мірка борошна, яка також буде за шекель.
19 Як відомо, тоді той вельможа заперечив Божому чоловікові, говорячи: Якби навіть Господь поробив отвори в небі, то хіба таке провіщення можливе?! А Єлисей тоді сказав: Ти це побачиш на власні очі, але нічого з того не споживатимеш!
20 Так з ним і сталося, – народ його затоптав у брамі до смерті.