Jonatan pomaga Dawidowi w ucieczce
1 Dawid zbiegł z Najot koło Ramy, przybył do Jonatana i zapytał: Co takiego zrobiłem? Na czym polega moja wina i jaki grzech popełniłem wobec twojego ojca, że nastaje na moje życie? 2 A on mu odpowiedział: W żadnym razie nie zginiesz! Mój ojciec nie czyni niczego, ani ważnego, ani błahego, nie zawiadamiając mnie o tym. Dlaczego więc miałby zatrzymać w tajemnicy przede mną tę sprawę? Tak nie jest! 3 Lecz Dawid zaklinał się: Na pewno twój ojciec wie, że jesteś mi życzliwy i myśli sobie: Jonatan nie może o tym wiedzieć, aby się nie martwił. Ale – na życie Pana i na twoje życie – jestem o krok od śmierci! 4 Wtedy Jonatan odpowiedział Dawidowi: Cokolwiek sobie życzysz, zrobię dla ciebie. 5 Na to Dawid powiedział do Jonatana: Jutro jest nów, powinienem więc zasiadać z królem do uczty. Pozwól mi jednak odejść, a ja się ukryję w polu aż do wieczora trzeciego dnia. 6 Jeżeli twój ojciec to zauważy, to mu powiesz: Dawid gorąco mnie prosił, by mógł pobiec do Betlejem, swojego miasta, ponieważ cały ród składa tam doroczną ofiarę. 7 Jeżeli powie: Dobrze – to wtedy będzie to oznaczało pokój dla twojego sługi. Jeżeli zaś zapłonie gniewem, to wiedz, że powziął złe postanowienie. 8 Okaż więc łaskę swojemu słudze. Sam przecież zawarłeś ze mną przymierze w imięPana. Jeżeli jestem winny, to zabij mnie, po co masz mnie prowadzić do swego ojca? 9 Na to Jonatan odpowiedział: W żadnym razie! Gdybym rzeczywiście dowiedział się, że mój ojciec postanowił, by spotkało cię coś złego, to czy nie powiadomię cię o tym? 10 Dawid zaś zapytał Jonatana: Kto powiadomi mnie o tym, jeśli twój ojciec odpowie ci tak surowo? 11 Wtedy Jonatan powiedział do Dawida: Chodź! Wyjdźmy na pole! I obaj wyszli na pole.
12 Wtedy Jonatan powiedział do Dawida: Na Pana, Boga Izraela! Jutro lub pojutrze o tej porze wybadam mojego ojca, czy jest przychylny Dawidowi, czy też nie, i przekażę ci wiadomość. 13 Niech Pan uczyni to Jonatanowi, a nawet coś jeszcze dorzuci, jeśli nie przekażę ci wiadomości i nie odeślę cię, żebyś odszedł bezpiecznie, gdyby mojemu ojcu spodobało się ciebie skrzywdzić. Niech Pan będzie z tobą, tak jak był z moim ojcem. 14 Jeżeli jeszcze będę żył, to okaż mi łaskę Pana, a gdy umrę, 15 to nie przestawaj darzyć życzliwością mojego domu na wieki, nawet kiedy Pan zgładzi z powierzchni ziemi wrogów Dawida. 16 Tak Jonatan zawarł przymierze z domem Dawida, a Pan szukał odpłaty na wrogach Dawida. 17 Jonatan ponownie przysiągł Dawidowi na swoją miłość do niego, ponieważ kochał go jak siebie samego.
18 Potem Jonatan mu powiedział: Jutro jest nów. Zauważą, że twoje miejsce jest puste. 19 Po trzech dniach oddalisz się na znaczną odległość i dojdziesz na miejsce, gdzie ukrywałeś się w podobnych przypadkach. Pozostań tam przy kamieniu Ezel. 20 Ja zaś wypuszczę trzy strzały obok, jakbym strzelał do celu. 21 Potem wyślę chłopca z rozkazem: Idź! Znajdź strzały! Jeżeli zawołam do chłopca: Strzały są bliżej, przed tobą, pozbieraj je! – to będziesz mógł wrócić, bo jesteś bezpieczny, i – na życie Pana – nie ma zagrożenia. 22 Jeżeli zaś zawołam do chłopca: Oto strzały są dalej, za tobą! – wówczas odejdź, gdyż Pan cię wysyła. 23 Pan na wieki będzie między mną i tobą w sprawie, o której mówiliśmy.
24 Dawid więc ukrył się w polu, a gdy nastał nów, król zasiadł do uczty, aby się posilić. 25 Król, jak zwykle, usiadł na swoim miejscu, pod ścianą, Jonatan naprzeciw niego, Abner zaś usiadł obok króla. I zauważono puste miejsce Dawida. 26 Tego dnia Saul nic nie powiedział, gdyż sądził, że nie ma Dawida przypadkowo, ponieważ jest nieczysty i nie zdążył się oczyścić. 27 Gdy jednak drugiego dnia po nowiu ponownie zauważono, że miejsce Dawida jest puste, Saul zwrócił się do Jonatana, swojego syna: Dlaczego syn Jessego nie przyszedł na ucztę ani wczoraj, ani dzisiaj? 28 Jonatan odpowiedział Saulowi: Dawid prosił mnie bardzo, by mógł pójść do Betlejem. 29 Powiedział: Proszę, pozwól mi pójść, gdyż mamy składać w mieście ofiarę w gronie rodziny, i mój brat stanowczo nalegał, bym przybył. Jeżeli więc jesteś mi życzliwy, to pozwól mi, proszę, wymknąć się i odwiedzić moich braci. Dlatego właśnie Dawid nie przyszedł do stołu królewskiego.
30 Wówczas Saul zapłonął gniewem na Jonatana i krzyknął: Synu kobiety przewrotnej i zbuntowanej! Czy nie wiem, że wybrałeś syna Jessego na swoją hańbę i na hańbę twojej matki! 31 Jak długo bowiem żyje syn Jessego na ziemi, ani ty, ani twoje królestwo nie będą trwałe! Każ więc go do mnie przyprowadzić, gdyż musi umrzeć. 32 Wtedy Jonatan zapytał swojego ojca, Saula: Dlaczego ma być zabity? Co zrobił? 33 Saul zaś rzucił w niego włócznią, aby go przebić. Wówczas Jonatan zrozumiał, że jego ojciec postanowił zabić Dawida. 34 Wstał więc Jonatan od stołu w wielkim gniewie i nie jadł posiłku drugiego dnia nowiu, ponieważ cierpiał z powodu Dawida, którego upokorzył jego ojciec.
35 Rankiem Jonatan wyszedł na pole, na umówione spotkanie z Dawidem, a był z nim mały chłopiec. 36 I rozkazał chłopcu: Biegnij! Znajdź, proszę, strzały, które wypuszczę! Chłopiec pobiegł, a on wypuścił strzałę tak, aby go minęła. 37 Gdy chłopiec doszedł do miejsca, gdzie Jonatan wypuścił strzałę, Jonatan zawołał do niego: Czy strzała nie jest dalej, za tobą? 38 Zawołał jeszcze za chłopcem: Dalej, pośpiesz się! Nie stój! Sługa Jonatana podniósł strzały i przyszedł do swego pana. 39 Tylko Jonatan i Dawid znali tę sprawę, chłopiec zaś o niczym nie wiedział. 40 Jonatan oddał swój oręż chłopcu, który z nim był, i powiedział do niego: Idź i odnieś to do miasta! 41 Gdy chłopiec się oddalił, Dawid podniósł się od strony południowej, a potem padł twarzą na ziemię i pokłonił się trzykrotnie. Następnie ucałowali się nawzajem, rozpłakali, a Dawid płakał mocniej. 42 W końcu Jonatan powiedział do Dawida: Idź w pokoju! Obaj złożyliśmy przecież przysięgę w imię Pana: Pan będzie między mną i tobą, pomiędzy moim i twoim potomstwem na wieki.
Угода Йонатана з Давидом
1 Тим часом Давид утік з Найота, що біля Рами, прийшов до Йонатана й запитав: Що я такого зробив, й у чому моя провина? Чим я згрішив проти твого батька, що він знову хоче мене вбити?
2 Той же відповів йому: У жодному разі ти не помреш! Адже мій батько, що би не робив, – щось велике, чи мале, – нічого не робить не повідомивши заздалегідь мене. Тож чому мій батько мав би приховувати від мене цю справу? Такого не може бути!
3 Але Давид, присягаючись, переконував: Твій батько добре знає, що ти доброзичливо ставишся до мене, тому й вирішив: Нехай про це не знає Йонатан, аби він не засмутився! Але як живий Господь і як живий ти, присягаюсь , що між мною і смертю лише один крок!
4 Тоді Йонатан відповів Давидові: Чого лише побажаєш, я зроблю для тебе!
5 І Давид попросив Йонатана: Ось завтра свято новомісяччя, і я зобов’язаний сидіти за столом поруч з царем! Тому відпусти мене, щоб я заховався на полі аж до вечора третього дня!
6 Якщо твій батько почне розпитувати про мене, то ти скажи: Давид у мене відпросився, аби побігти у своє місто Вифлеєм, оскільки там уся родина приносить щорічну жертву.
7 Якщо ж він просто скаже: Добре! – то це означатиме, що твій слуга в безпеці; але якщо він запалає гнівом, то знай, що в нього злочинні наміри.
8 Тож зроби таку ласку своєму слузі, адже ти зв’язав себе Господнім Заповітом зі своїм слугою! Але якщо на мені якась провина, то вбий мене ти! Для чого маєш мене вести до свого батька?
9 І Йонатан відповів: У жодному разі таке не може статися з тобою, щоб я справді дізнався, що у мого батька злі щодо тебе наміри, а тобі я про це не повідомив!
10 Тоді Давид запитав у Йонатана: Хто мене повідомить, про злочинні наміри твого батька?
11 І Йонатан запропонував Давидові: Давай вийдемо в поле! Коли ж вони обидва вийшли в поле,
12 Йонатан промовив до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлю, що завтра у цей час, чи післязавтра, я вивідаю в батька, доброзичливий він до Давида, чи ні, й зразу тобі про це повідомлю.
13 І нехай Господь відплатить Йонатанові, та ще й додасть, якщо я довідаюсь, що мій батько хоче заподіяти тобі зло, а я не повідомлю тебе про це, аби ти міг спокійно втекти, і щоб Господь був з тобою, як Він був з моїм батьком.
14 Але також і ти присягнися , що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за Господнім милосердям. Якщо ж я помру,
15 то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки, – і навіть тоді, коли Господь знищить з поверхні землі всіх ворогів Давида.
16 Отже, Йонатан поновив угоду з родом Давида, сказавши: нехай Господь відплатить усім ворогам Давида.
17 Йонатан знову заприсягнувся Давидові у своїй любові до нього, тому що любив його, як власне життя.
18 Нарешті Йонатан сказав йому: Завтра, дійсно, свято новомісяччя, і помітять твою відсутність, оскільки побачать, що твоє місце порожнє.
19 Тому післязавтра обов’язково приходь на те місце, де ти ховався після замаху на тебе перший раз, і сховайся за скелею Азель.
20 А я випущу три стріли в той бік, ніби вправляючись у стрільбі в ціль.
21 Потім я пошлю слугу з наказом : Йди й знайди стріли. Якщо я скажу слузі, гукаючи: стріли з цього боку, позаду тебе, тож принеси їх! – то можеш прийти, оскільки тобі нічого не загрожує, як живий Господь!
22 Але якщо я крикну слузі: Біжи, адже стріли там, далі від тебе! – то втікай, тому що тебе відсилає Сам Господь.
23 Що ж до справи, про яку ми говорили, – я і ти, – то Господь – Свідок між мною й тобою навіки!
24 Отже, Давид сховався в полі. Коли ж настало свято новомісяччя, то цар сів до столу вечеряти.
25 Цар сидів на своєму звичному місці біля стіни, а Йонатан навпроти нього, Авнер сидів поруч із Саулом, а місце Давида залишалось порожнім.
26 Того дня Саул не сказав ані слова, вирішивши, що це випадковість, – можливо Давид нечистий, і просто не встиг очиститись.
27 Однак, коли наступного дня новомісяччя місце Давида було знову порожнім, то Саул запитав свого сина Йонатана: Чому це син Єссея не прийшов до столу ні вчора, ні сьогодні?
28 Йонатан відповів Саулові: Давид дуже просив мене дозволити йому піти до Вифлеєма,
29 мовляв: Відпусти мене, оскільки в нас у місті звичай приносити родинну жертву, й мої брати просили мене прийти . Отже, якщо твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів! Тому він і не прийшов до царського столу.
30 Тож Саул запалав гнівом на Йонатана, й сказав йому: О ти, сину зрадливої негідної жінки! Хіба я не знаю, що ти заприятелював із сином Єссея заради власної ганьби та на сором своєї матері?
31 Адже протягом усього часу, поки живе на землі син Єссея, не зможеш міцно утвердитись ні ти, ні твоє царство. Тому зараз же пошли, й нехай приведуть його до мене, тому що він приречений на смерть!
32 Але, відповідаючи, Йонатан запитав свого батька Саула: За що він має померти, що він таке вчинив?
33 Та у відповідь Саул замахнувся й кинув на нього списа, щоб вбити його. Лише тоді Йонатан зрозумів, що його батько, справді, вирішив убити Давида.
34 Тож Йонатан з обуренням у гніві підхопився із-за столу, й другого дня новомісяччя нічого не їв через тугу за Давидом та образу на свого батька.
Прощання Йонатана та Давида
35 Як і було умовлено, рано-вранці наступного дня Йонатан вийшов у поле на зустріч з Давидом; з ним був юнак – його слуга.
36 Тож він сказав своєму слузі: Біжи й підбирай стріли, які я випускатиму. І слуга побіг, а він випустив стрілу так, що вона перелетіла через нього.
37 А коли слуга пішов на те місце, куди Йонатан випустив стрілу, то Йонатан закричав йому вслід і сказав: Хіба ж стріла не знаходиться далі за тобою?
38 І знову Йонатан услід слуги заволав: Швидше! Негайно поспішай і не зупиняйся! Тож слуга Йонатана, зібравши стріли, прийшов до свого володаря.
39 Але слуга ні про що не відав, а лише Йонатан і Давид знали, про що йдеться.
40 Після цього Йонатан віддав свою зброю, яку мав , своєму слузі, й сказав йому: Йди, віднеси до міста!
41 І коли слуга відійшов, то Давид вийшов з південного боку скелі, впав долілиць, і тричі вклонився. Потім вони поцілували один одного, й розридались, хоч Давид плакав довше.
42 Нарешті Йонатан промовив до Давида: Іди з миром, і в чому ми обидва присягались в ім’я Господнє, то нехай Господь буде запорукою між мною і тобою, а також між моїми нащадками, та між твоїми нащадками повіки!