Життя марнотне
1 Слова Давидового сина, Еклезіаста, царя в Єрусалимі .
2 Наймарніша марнота, – сказав Еклезіаст, – марнота марнот, – геть усе марнота!
3 Яка користь людині з усіх її трудів, які вона звершує під сонцем?
4 Покоління відходить, і покоління приходить, тоді як земля непорушна повіки.
5 Сонце сходить, але після того, як сонце заходить, воно знову поспішає до свого місця, де має знову сходити.
6 Вітер віє на південь й повертає до півночі, – вітер постійно кружляє і в своєму круговороті повертається на власне коло.
7 Усі ріки й потоки течуть у море, але море від того не переповнюється, – з часом вони (ріки ) повертаються на те місце, звідки вони течуть, щоб знову плисти.
8 Усякі речі втомлюють, й усе сказати людина не зможе. Око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням.
9 Те, що було колись, воно знову буде, і що вже траплялось, те й повториться, – немає під сонцем нічого нового.
10 Іноді люди про щось кажуть: Дивись, це щось нове, – проте в минулі віки, задовго до нас, воно вже було.
11 Минулого вже не пам’ятають, як і забудеться сучасне для тих, котрі прийдуть після них пізніше.
Мудрість марнотна
12 Я, Еклезіаст, царював над Ізраїлем у Єрусалимі.
13 Я поставив собі за мету щиро шукати й мудро дослідити все, що діється під небом. Адже Бог дав людям дуже невдячне завдання, щоб вони про нього клопотались.
14 Я побачив усі справи, що діються під сонцем, – і от усе марнота й гонитва за вітром.
15 Те, що криве, не піддається випрямленню, і чого не існує, того неможливо врахувати.
16 Тоді я сказав самому собі, говорячи: Ось я став славнозвісним і здобув більше мудрості від усіх, що владарювали переді мною в Єрусалимі, – тепер у мене багато мудрості та знання.
17 Я щиро вирішив осягнути, що таке мудрість та пізнання, а що безглуздя і глупота, але я збагнув, що це також гонитва за вітром.
18 Адже, де багато мудрості, там не менше і смутку, – хто примножує пізнання, той примножує і глибокі переживання.
© Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)