Life Is Useless
1 These are the words of the Philosopher, David's son, who was king in Jerusalem.
2 It is useless, useless, said the Philosopher. Life is useless, all useless. 3 You spend your life working, laboring, and what do you have to show for it? 4 Generations come and generations go, but the world stays just the same. 5 The sun still rises, and it still goes down, going wearily back to where it must start all over again. 6 The wind blows south, the wind blows north—round and round and back again. 7 Every river flows into the sea, but the sea is not yet full. The water returns to where the rivers began, and starts all over again. 8 Everything leads to weariness—a weariness too great for words. Our eyes can never see enough to be satisfied; our ears can never hear enough. 9 What has happened before will happen again. What has been done before will be done again. There is nothing new in the whole world. 10 “Look,” they say, “here is something new!” But no, it has all happened before, long before we were born. 11 No one remembers what has happened in the past, and no one in days to come will remember what happens between now and then.
The Philosopher's Experience
12 I, the Philosopher, have been king over Israel in Jerusalem. 13 I determined that I would examine and study all the things that are done in this world.
God has laid a miserable fate upon us. 14 I have seen everything done in this world, and I tell you, it is all useless. It is like chasing the wind. 15 You can't straighten out what is crooked; you can't count things that aren't there.
16 I told myself, “I have become a great man, far wiser than anyone who ruled Jerusalem before me. I know what wisdom and knowledge really are.” 17 I was determined to learn the difference between knowledge and foolishness, wisdom and madness. But I found out that I might as well be chasing the wind. 18 The wiser you are, the more worries you have; the more you know, the more it hurts.
Життя марнотне
1 Слова Давидового сина, Еклезіаста, царя в Єрусалимі .
2 Наймарніша марнота, – сказав Еклезіаст, – марнота марнот, – геть усе марнота!
3 Яка користь людині з усіх її трудів, які вона звершує під сонцем?
4 Покоління відходить, і покоління приходить, тоді як земля непорушна повіки.
5 Сонце сходить, але після того, як сонце заходить, воно знову поспішає до свого місця, де має знову сходити.
6 Вітер віє на південь й повертає до півночі, – вітер постійно кружляє і в своєму круговороті повертається на власне коло.
7 Усі ріки й потоки течуть у море, але море від того не переповнюється, – з часом вони (ріки ) повертаються на те місце, звідки вони течуть, щоб знову плисти.
8 Усякі речі втомлюють, й усе сказати людина не зможе. Око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням.
9 Те, що було колись, воно знову буде, і що вже траплялось, те й повториться, – немає під сонцем нічого нового.
10 Іноді люди про щось кажуть: Дивись, це щось нове, – проте в минулі віки, задовго до нас, воно вже було.
11 Минулого вже не пам’ятають, як і забудеться сучасне для тих, котрі прийдуть після них пізніше.
Мудрість марнотна
12 Я, Еклезіаст, царював над Ізраїлем у Єрусалимі.
13 Я поставив собі за мету щиро шукати й мудро дослідити все, що діється під небом. Адже Бог дав людям дуже невдячне завдання, щоб вони про нього клопотались.
14 Я побачив усі справи, що діються під сонцем, – і от усе марнота й гонитва за вітром.
15 Те, що криве, не піддається випрямленню, і чого не існує, того неможливо врахувати.
16 Тоді я сказав самому собі, говорячи: Ось я став славнозвісним і здобув більше мудрості від усіх, що владарювали переді мною в Єрусалимі, – тепер у мене багато мудрості та знання.
17 Я щиро вирішив осягнути, що таке мудрість та пізнання, а що безглуздя і глупота, але я збагнув, що це також гонитва за вітром.
18 Адже, де багато мудрості, там не менше і смутку, – хто примножує пізнання, той примножує і глибокі переживання.