David Learns of Saul's Death
1 After Saul's death David came back from his victory over the Amalekites and stayed in Ziklag for two days. 2 The next day a young man arrived from Saul's camp. To show his grief, he had torn his clothes and put dirt on his head. He went to David and bowed to the ground in respect. 3 David asked him, “Where have you come from?”
“I have escaped from the Israelite camp,” he answered.
4 “Tell me what happened,” David said.
“Our army ran away from the battle,” he replied, “and many of our men were killed. Saul and his son Jonathan were also killed.”
5 “How do you know that Saul and Jonathan are dead?” David asked him.
6 He answered, “I happened to be on Mount Gilboa, and I saw that Saul was leaning on his spear and that the chariots and cavalry of the enemy were closing in on him. 7 Then he turned around, saw me, and called to me. I answered, ‘Yes, sir!’ 8 He asked who I was, and I told him that I was an Amalekite. 9 Then he said, ‘Come here and kill me! I have been badly wounded, and I'm about to die.’ 10 So I went up to him and killed him, because I knew that he would die anyway as soon as he fell. Then I took the crown from his head and the bracelet from his arm, and I have brought them to you, sir.”
11 David tore his clothes in sorrow, and all his men did the same. 12 They grieved and mourned and fasted until evening for Saul and Jonathan and for Israel, the people of the Lord, because so many had been killed in battle.
13 David asked the young man who had brought him the news, “Where are you from?”
He answered, “I'm an Amalekite, but I live in your country.”
14 David asked him, “How is it that you dared kill the Lord's chosen king?” 15 Then David called one of his men and said, “Kill him!” The man struck the Amalekite and mortally wounded him, 16 and David said to the Amalekite, “You brought this on yourself. You condemned yourself when you confessed that you killed the one whom the Lord chose to be king.”
David's Lament for Saul and Jonathan
17 David sang this lament for Saul and his son Jonathan, 18 and ordered it to be taught to the people of Judah. (It is recorded in The Book of Jashar.)
19 “On the hills of Israel our leaders are dead!
The bravest of our soldiers have fallen!
20 Do not announce it in Gath
or in the streets of Ashkelon.
Do not make the women of Philistia glad;
do not let the daughters of pagans rejoice.
21 “May no rain or dew fall on Gilboa's hills;
may its fields be always barren!
For the shields of the brave lie there in disgrace;
the shield of Saul is no longer polished with oil.
22 Jonathan's bow was deadly,
the sword of Saul was merciless,
striking down the mighty, killing the enemy.
23 “Saul and Jonathan, so wonderful and dear;
together in life, together in death;
swifter than eagles, stronger than lions.
24 “Women of Israel, mourn for Saul!
He clothed you in rich scarlet dresses
and adorned you with jewels and gold.
25 “The brave soldiers have fallen,
they were killed in battle.
Jonathan lies dead in the hills.
26 “I grieve for you, my brother Jonathan;
how dear you were to me!
How wonderful was your love for me,
better even than the love of women.
27 “The brave soldiers have fallen,
their weapons abandoned and useless.”
Повідомлення про смерть Саула та його синів
1 Це відбулося після смерті Саула. Розгромивши амалекітянців, Давид повернувся в Ціклаґ і перебував там вже два дні.
2 На третій день сталось несподіване : з табору Саула прибув чоловік у розірваному одязі, голова якого була посипана порохом. Опинившись перед Давидом, він упав долілиць на землю і поклонився.
3 І Давид запитав його: Звідки ти прийшов? А той відповів йому: Я врятувався з Ізраїльського табору.
4 Давид з нетерпінням допитувався, аби той сказав йому, що сталось?! Той промовив: Військо розбіглося з поля бою, а багато воїнів полягло вбитими. Загинули також і Саул зі своїм сином Йонатаном.
5 Проте Давид запитав юнака, котрий приніс цю вістку: Звідкіля тобі відомо, що Саул і його син Йонатан загинули?
6 Юнак, який приніс це повідомлення, відповів: Я випадково потрапив на гору Ґілбоа, й побачив Саула, котрий обіперся на свій спис, у той час як на нього напирали колісниці й вершники.
7 Озирнувшись назад і побачивши мене, він підізвав мене, а я сказав: Ось я!
8 Він запитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я – амалекітянець.
9 І він сказав мені: Благаю, підійди до мене і добий мене, – адже моє тіло дерев’яніє , хоч життя в мені ще теплиться.
10 Тож я підійшов до нього, й добив його, розуміючи, що він не переживе своєї поразки. Після цього я зняв з його голови царський вінець та браслет, що був на його руці, та приніс їх сюди – тобі, моєму володареві .
11 Тоді Давид схопився за свій одяг й роздер його; зробили так і всі мужі, що були з ним.
12 Вони гірко ридали, плакали й постили до вечора, сумуючи за Саулом і за його сином Йонатаном, а також за Господнім народом, – усіма Ізраїльтянами, котрі полягли від меча.
13 Після того Давид запитав юнака, що приніс йому вістку: Звідки ти? А той відповів: Я – син чоловіка, амалекітянського приходця.
14 І Давид сказав йому: Як же ти не побоявся підняти свою руку, щоб убити Господнього помазаника?
15 Покликавши одного зі своїх слуг, Давид сказав: Іди й позбав його життя! Той ударив його мечем , і він помер.
16 Перед тим Давид сказав йому: Твоя кров нехай впаде на твою голову, оскільки твої уста засвідчили проти тебе, сказавши: Я вбив Господнього помазаника!
«Пісня про лук» – жалобна пісня Давида
17 Давид же оплакував Саула та його сина Йонатана складеною ним, піснею жалоби.
18 Він заповів, аби навчили Юдиних нащадків співати пісню про лук, записану в Книзі Праведного . Ось її зміст :
19 Доблесть твоя, о Ізраїлю полягла на твоїх узгір’ях… Як же попадали лицарі!‥
20 Не розповідайте про це в Ґаті й не оголошуйте на перехрестях вулиць Ашкелона, щоб не раділи филистимські дівчата, й не веселились дочки необрізаних.
21 Гори Ґілбоа! Нехай не зрошує вас ні роса, ні дощ! Ваші поля не знатимуть врожаїв, адже там зрадливо були заплямовані щити витязів, у тому числі й щит Саула, наче він не був змащений олією .
22 Поки не полилась кров полеглих і жир хоробрих ворогів, лук Йонатана не переставав вражати, і меч Саула не повертався даремно.
23 Сауле і Йонатане, що жили в любові та згоді; були разом за свого життя і нерозлучні в час смерті; ви були швидші за орлів і сильніші за левів.
24 Дочки Ізраїльські! Плачте за Саулом, який одягав вас у кармазин з прикрасами; котрий оздоблював ваш одяг золотом.
25 Як же полягли витязі під час битви!? Йонатан убитий на висотах твоїх.
26 Тужу за тобою, мій брате Йонатане! Який же ти мені дорогий! Прекраснішою за жіночу любов була для мене любов твоя.
27 Ой, попадали лицарі, й загинула військова зброя!