Jonathan Helps David
1 Then David fled from Naioth in Ramah and went to Jonathan. “What have I done?” he asked. “What crime have I committed? What wrong have I done to your father to make him want to kill me?”
2 Jonathan answered, “God forbid that you should die! My father tells me everything he does, important or not, and he would not hide this from me. It just isn't so!”
3 But David answered, “Your father knows very well how much you like me, and he has decided not to let you know what he plans to do, because you would be deeply hurt. I swear to you by the living Lord that I am only a step away from death!”
4 Jonathan said, “I'll do anything you want.”
5 “Tomorrow is the New Moon Festival,” David replied, “and I am supposed to eat with the king. But if it's all right with you, I will go and hide in the fields until the evening of the day after tomorrow. 6 If your father notices that I am not at the table, tell him that I begged your permission to hurry home to Bethlehem, since it's the time for the annual sacrifice there for my whole family. 7 If he says, ‘All right,’ I will be safe; but if he becomes angry, you will know that he is determined to harm me. 8 Please do me this favor, and keep the sacred promise you made to me. But if I'm guilty, kill me yourself! Why take me to your father to be killed?”
9 “Don't even think such a thing!” Jonathan answered. “If I knew for sure that my father was determined to harm you, wouldn't I tell you?”
10 David then asked, “Who will let me know if your father answers you angrily?”
11 “Let's go out to the fields,” Jonathan answered. So they went, 12 and Jonathan said to David, “May the Lord God of Israel be our witness! At this time tomorrow and on the following day I will question my father. If his attitude toward you is good, I will send you word. 13 If he intends to harm you, may the Lord strike me dead if I don't let you know about it and get you safely away. May the Lord be with you as he was with my father! 14 And if I remain alive, please keep your sacred promise and be loyal to me; but if I die, 15 show the same kind of loyalty to my family forever. And when the Lord has completely destroyed all your enemies, 16 may our promise to each other still be unbroken. If it is broken, the Lord will punish you.”
17 Once again Jonathan made David promise to love him, for Jonathan loved David as much as he loved himself. 18 Then Jonathan said to him, “Since tomorrow is the New Moon Festival, your absence will be noticed if you aren't at the meal. 19 The day after tomorrow your absence will be noticed even more; so go to the place where you hid yourself the other time, and hide behind the pile of stones there. 20 I will then shoot three arrows at it, as though it were a target. 21 Then I will tell my servant to go and find them. And if I tell him, ‘Look, the arrows are on this side of you; get them,’ that means that you are safe and can come out. I swear by the living Lord that you will be in no danger. 22 But if I tell him, ‘The arrows are on the other side of you,’ then leave, because the Lord is sending you away. 23 As for the promise we have made to each other, the Lord will make sure that we will keep it forever.”
24 So David hid in the fields. At the New Moon Festival, King Saul came to the meal 25 and sat in his usual place by the wall. Abner sat next to him, and Jonathan sat across the table from him. David's place was empty, 26 but Saul said nothing that day, because he thought, “Something has happened to him, and he is not ritually pure.” 27 On the following day, the day after the New Moon Festival, David's place was still empty, and Saul asked Jonathan, “Why didn't David come to the meal either yesterday or today?”
28 Jonathan answered, “He begged me to let him go to Bethlehem. 29 ‘Please let me go,’ he said, ‘because our family is celebrating the sacrificial feast in town, and my brother ordered me to be there. So then, if you are my friend, let me go and see my relatives.’ That is why he isn't in his place at your table.”
30 Saul became furious with Jonathan and said to him, “How rebellious and faithless your mother was! Now I know you are taking sides with David and are disgracing yourself and that mother of yours! 31 Don't you realize that as long as David is alive, you will never be king of this country? Now go and bring him here—he must die!”
32 “Why should he die?” Jonathan replied. “What has he done?”
33 At that, Saul threw his spear at Jonathan to kill him, and Jonathan realized that his father was really determined to kill David. 34 Jonathan got up from the table in a rage and ate nothing that day—the second day of the New Moon Festival. He was deeply distressed about David, because Saul had insulted him. 35 The following morning Jonathan went to the fields to meet David, as they had agreed. He took a young boy with him 36 and said to him, “Run and find the arrows I'm going to shoot.” The boy ran, and Jonathan shot an arrow beyond him. 37 When the boy reached the place where the arrow had fallen, Jonathan shouted to him, “The arrow is farther on! 38 Don't just stand there! Hurry up!” The boy picked up the arrow and returned to his master, 39 not knowing what it all meant; only Jonathan and David knew. 40 Jonathan gave his weapons to the boy and told him to take them back to town.
41 After the boy had left, David got up from behind the pile of stones, fell on his knees and bowed with his face to the ground three times. Both he and Jonathan were crying as they kissed each other; David's grief was even greater than Jonathan's. 42 Then Jonathan said to David, “God be with you. The Lord will make sure that you and I, and your descendants and mine, will forever keep the sacred promise we have made to each other.” Then David left, and Jonathan went back to the town.
Угода Йонатана з Давидом
1 Тим часом Давид утік з Найота, що біля Рами, прийшов до Йонатана й запитав: Що я такого зробив, й у чому моя провина? Чим я згрішив проти твого батька, що він знову хоче мене вбити?
2 Той же відповів йому: У жодному разі ти не помреш! Адже мій батько, що би не робив, – щось велике, чи мале, – нічого не робить не повідомивши заздалегідь мене. Тож чому мій батько мав би приховувати від мене цю справу? Такого не може бути!
3 Але Давид, присягаючись, переконував: Твій батько добре знає, що ти доброзичливо ставишся до мене, тому й вирішив: Нехай про це не знає Йонатан, аби він не засмутився! Але як живий Господь і як живий ти, присягаюсь , що між мною і смертю лише один крок!
4 Тоді Йонатан відповів Давидові: Чого лише побажаєш, я зроблю для тебе!
5 І Давид попросив Йонатана: Ось завтра свято новомісяччя, і я зобов’язаний сидіти за столом поруч з царем! Тому відпусти мене, щоб я заховався на полі аж до вечора третього дня!
6 Якщо твій батько почне розпитувати про мене, то ти скажи: Давид у мене відпросився, аби побігти у своє місто Вифлеєм, оскільки там уся родина приносить щорічну жертву.
7 Якщо ж він просто скаже: Добре! – то це означатиме, що твій слуга в безпеці; але якщо він запалає гнівом, то знай, що в нього злочинні наміри.
8 Тож зроби таку ласку своєму слузі, адже ти зв’язав себе Господнім Заповітом зі своїм слугою! Але якщо на мені якась провина, то вбий мене ти! Для чого маєш мене вести до свого батька?
9 І Йонатан відповів: У жодному разі таке не може статися з тобою, щоб я справді дізнався, що у мого батька злі щодо тебе наміри, а тобі я про це не повідомив!
10 Тоді Давид запитав у Йонатана: Хто мене повідомить, про злочинні наміри твого батька?
11 І Йонатан запропонував Давидові: Давай вийдемо в поле! Коли ж вони обидва вийшли в поле,
12 Йонатан промовив до Давида: Свідок Господь, Бог Ізраїлю, що завтра у цей час, чи післязавтра, я вивідаю в батька, доброзичливий він до Давида, чи ні, й зразу тобі про це повідомлю.
13 І нехай Господь відплатить Йонатанові, та ще й додасть, якщо я довідаюсь, що мій батько хоче заподіяти тобі зло, а я не повідомлю тебе про це, аби ти міг спокійно втекти, і щоб Господь був з тобою, як Він був з моїм батьком.
14 Але також і ти присягнися , що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за Господнім милосердям. Якщо ж я помру,
15 то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки, – і навіть тоді, коли Господь знищить з поверхні землі всіх ворогів Давида.
16 Отже, Йонатан поновив угоду з родом Давида, сказавши: нехай Господь відплатить усім ворогам Давида.
17 Йонатан знову заприсягнувся Давидові у своїй любові до нього, тому що любив його, як власне життя.
18 Нарешті Йонатан сказав йому: Завтра, дійсно, свято новомісяччя, і помітять твою відсутність, оскільки побачать, що твоє місце порожнє.
19 Тому післязавтра обов’язково приходь на те місце, де ти ховався після замаху на тебе перший раз, і сховайся за скелею Азель.
20 А я випущу три стріли в той бік, ніби вправляючись у стрільбі в ціль.
21 Потім я пошлю слугу з наказом : Йди й знайди стріли. Якщо я скажу слузі, гукаючи: стріли з цього боку, позаду тебе, тож принеси їх! – то можеш прийти, оскільки тобі нічого не загрожує, як живий Господь!
22 Але якщо я крикну слузі: Біжи, адже стріли там, далі від тебе! – то втікай, тому що тебе відсилає Сам Господь.
23 Що ж до справи, про яку ми говорили, – я і ти, – то Господь – Свідок між мною й тобою навіки!
24 Отже, Давид сховався в полі. Коли ж настало свято новомісяччя, то цар сів до столу вечеряти.
25 Цар сидів на своєму звичному місці біля стіни, а Йонатан навпроти нього, Авнер сидів поруч із Саулом, а місце Давида залишалось порожнім.
26 Того дня Саул не сказав ані слова, вирішивши, що це випадковість, – можливо Давид нечистий, і просто не встиг очиститись.
27 Однак, коли наступного дня новомісяччя місце Давида було знову порожнім, то Саул запитав свого сина Йонатана: Чому це син Єссея не прийшов до столу ні вчора, ні сьогодні?
28 Йонатан відповів Саулові: Давид дуже просив мене дозволити йому піти до Вифлеєма,
29 мовляв: Відпусти мене, оскільки в нас у місті звичай приносити родинну жертву, й мої брати просили мене прийти . Отже, якщо твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів! Тому він і не прийшов до царського столу.
30 Тож Саул запалав гнівом на Йонатана, й сказав йому: О ти, сину зрадливої негідної жінки! Хіба я не знаю, що ти заприятелював із сином Єссея заради власної ганьби та на сором своєї матері?
31 Адже протягом усього часу, поки живе на землі син Єссея, не зможеш міцно утвердитись ні ти, ні твоє царство. Тому зараз же пошли, й нехай приведуть його до мене, тому що він приречений на смерть!
32 Але, відповідаючи, Йонатан запитав свого батька Саула: За що він має померти, що він таке вчинив?
33 Та у відповідь Саул замахнувся й кинув на нього списа, щоб вбити його. Лише тоді Йонатан зрозумів, що його батько, справді, вирішив убити Давида.
34 Тож Йонатан з обуренням у гніві підхопився із-за столу, й другого дня новомісяччя нічого не їв через тугу за Давидом та образу на свого батька.
Прощання Йонатана та Давида
35 Як і було умовлено, рано-вранці наступного дня Йонатан вийшов у поле на зустріч з Давидом; з ним був юнак – його слуга.
36 Тож він сказав своєму слузі: Біжи й підбирай стріли, які я випускатиму. І слуга побіг, а він випустив стрілу так, що вона перелетіла через нього.
37 А коли слуга пішов на те місце, куди Йонатан випустив стрілу, то Йонатан закричав йому вслід і сказав: Хіба ж стріла не знаходиться далі за тобою?
38 І знову Йонатан услід слуги заволав: Швидше! Негайно поспішай і не зупиняйся! Тож слуга Йонатана, зібравши стріли, прийшов до свого володаря.
39 Але слуга ні про що не відав, а лише Йонатан і Давид знали, про що йдеться.
40 Після цього Йонатан віддав свою зброю, яку мав , своєму слузі, й сказав йому: Йди, віднеси до міста!
41 І коли слуга відійшов, то Давид вийшов з південного боку скелі, впав долілиць, і тричі вклонився. Потім вони поцілували один одного, й розридались, хоч Давид плакав довше.
42 Нарешті Йонатан промовив до Давида: Іди з миром, і в чому ми обидва присягались в ім’я Господнє, то нехай Господь буде запорукою між мною і тобою, а також між моїми нащадками, та між твоїми нащадками повіки!