Nehemiah Goes to Jerusalem
1 One day four months later, when Emperor Artaxerxes was dining, I took the wine to him. He had never seen me look sad before, 2 so he asked, “Why are you looking so sad? You aren't sick, so it must be that you're unhappy.”
I was startled 3 and answered, “May Your Majesty live forever! How can I keep from looking sad when the city where my ancestors are buried is in ruins and its gates have been destroyed by fire?”
4 The emperor asked, “What is it that you want?”
I prayed to the God of Heaven, 5 and then I said to the emperor, “If Your Majesty is pleased with me and is willing to grant my request, let me go to the land of Judah, to the city where my ancestors are buried, so that I can rebuild the city.”
6 The emperor, with the empress sitting at his side, approved my request. He asked me how long I would be gone and when I would return, and I told him.
7 Then I asked him to grant me the favor of giving me letters to the governors of West-of-Euphrates Province, instructing them to let me travel to Judah. 8 I asked also for a letter to Asaph, keeper of the royal forests, instructing him to supply me with timber for the gates of the fort that guards the Temple, for the city walls, and for the house I was to live in. The emperor gave me all I asked for, because God was with me.
9 The emperor sent some army officers and a troop of cavalry with me, and I made the journey to West-of-Euphrates. There I gave the emperor's letters to the governors. 10 But Sanballat, from the town of Beth Horon, and Tobiah, an official in the province of Ammon, heard that someone had come to work for the good of the people of Israel, and they were highly indignant.
11 I went on to Jerusalem, and for three days 12 I did not tell anyone what God had inspired me to do for Jerusalem. Then in the middle of the night I got up and went out, taking a few of my companions with me. The only animal we took was the donkey that I rode on. 13 It was still night as I left the city through the Valley Gate on the west and went south past Dragon's Fountain to the Rubbish Gate. As I went, I inspected the broken walls of the city and the gates that had been destroyed by fire. 14 Then on the east side of the city I went north to the Fountain Gate and the King's Pool. The donkey I was riding could not find any path through the rubble, 15 so I went down into Kidron Valley and rode along, looking at the wall. Then I returned the way I had come and went back into the city through the Valley Gate.
16 None of the local officials knew where I had gone or what I had been doing. So far I had not said anything to any of the other Jews—the priests, the leaders, the officials, or anyone else who would be taking part in the work. 17 But now I said to them, “See what trouble we are in because Jerusalem is in ruins and its gates are destroyed! Let's rebuild the city walls and put an end to our disgrace.” 18 And I told them how God had been with me and helped me, and what the emperor had said to me.
They responded, “Let's start rebuilding!” And they got ready to start the work.
19 When Sanballat, Tobiah, and an Arab named Geshem heard what we were planning to do, they laughed at us and said, “What do you think you're doing? Are you going to rebel against the emperor?”
20 I answered, “The God of Heaven will give us success. We are his servants, and we are going to start building. But you have no right to any property in Jerusalem, and you have no share in its traditions.”
Артаксеркс відпускає Неємії до Єрусалиму
1 Так сталося, що в місяці нісані, двадцятого року царя Артаксеркса , коли принесли вино, я взяв те вино, й подав цареві. Я, звичайно ж, намагався не виглядати засмученим перед ним.
2 Але цар мене запитав: Чому твоє обличчя сумне, – чи ти не хворий? Не інакше як журба якась на серці?! Я дуже злякався
3 і сказав цареві: Нехай живе цар вічно! Як мені не бути сумним, коли місто, де гробниці моїх батьків, зруйноване, а його брами спалені вогнем?
4 А цар промовив до мене: Чого би ти хотів? Помолившись до Небесного Бога, я
5 сказав цареві: Якби це було до вподоби царю, і якщо твій слуга знайшов у тебе ласку, то прошу, відправ мене в Юдею, – в місто, де гробниці моїх батьків, щоб я його відбудував.
6 Тоді цар, біля якого сиділа й цариця, запитав мене: Як довго триватиме твоя подорож, і коли повернешся? Я зрозумів , що цар у своїй доброті погоджується мене відпустити, тому я назвав йому термін
7 і попросив: Коли цареві до вподоби, то нехай дадуть мені листи до намісників Заріччя, щоб мені дозволили пройти до Юдеї,
8 а також лист до Асафа, охоронця царських лісів, щоб дав мені дерево на виготовлення брам для храмової фортеці, для стін міста, й того дому, в якому мешкатиму. І цар мені дав усе, тому що доброзичлива рука мого Бога була наді мною.
9 Отже, я прибув до намісників Заріччя і віддав їм царські послання. Цар направив зі мною також військових начальників та вершників.
10 Коли довідались про це Санваллат з Хорона та аммонійський слуга Товія, то їм стало дуже прикро, що прибув чоловік, аби піклуватись про добробут Ізраїльтян…
Неємія оглядає зруйновані стіни
11 Прибувши в Єрусалим, я залишався там три дні,
12 і нікому не повідомляючи, до якої справи в Єрусалимі мене спонукує мій Бог, я встав уночі і взявши кількох чоловіків, – більше не було при мені навіть жодної тварини, окрім тварини (осла ), на якій я їхав, – і так серед ночі
13 вийшов через Браму Долини, й пішов у напрямку Джерела Танін (Драконового ), а потім до Смітникової Брами, й оглядав зруйновані стіни Єрусалима, а також його, спалені вогнем, брами.
14 Звідти я поїхав до Джерельної Брами та до Царського Ставу. Оскільки не було можливості тварині, на якій я їхав, далі пройти,
15 то я під покровом ночі пішов у напрямку русла потоку Кедрон , уважно оглянув стіну, після чого звідти повернувся назад, знову проїхавши через Браму Долини.
16 Місцеві начальники не знали, куди я ходив, і що я хочу робити. До того часу я не говорив про це юдеям, – ні священикам, ні вельможам, ні начальникам, ані всім іншим, котрі мали виконувати роботу.
17 Але пізніше я сказав їм: Ви бачите лихо, в якому ми перебуваємо, – як спустошений Єрусалим, а його брами знищені вогнем. Тож давайте відбудуємо стіни Єрусалима, й, нарешті, звільнимось від цієї ганьби!
18 Я розповів їм про доброзичливу Божу руку, яка наді мною, переказав, що говорив мені цар. Тоді вони твердо вирішили: Давайте візьмемось за будівництво! Після цього всі енергійно заповзялись за добру справу.
19 Проте, почувши про це, хоронієць Санваллат, аммонійський слуга Товія, і аравієць Ґешем, почали з нас глузувати і зневажливо говорили: Що це за справа, яку ви розпочинаєте? Ви часом не плануєте збунтуватись проти царя?
20 Тоді у відповідь я їм сказав: Небесний Бог учинить так, щоб нам щастило! Ми, Його слуги, беремось за відбудову. Що ж до вас, то в цій справі ви не маєте ні частки, ні права. Не буде про вас і пам’яті в Єрусалимі.